chrome firefox opera safari iexplorer

«Хто ж єси, Тичино? » (до 120-ї річниці від дня народження присвячується)

26 січня 2011 о 00:05

Навіть після 120-ти років від дня свого народження Павло Тичина й до сьогодні залишається досить загадковим поетичним феноменом в українській літературі. 

Суперечливих фактів з його біографії вистачить не на одну книгу. Тичина-геній, Тичина-музика, Тичина-зрадник, Тичина-блазень… Тичина, якого знають всі. Тичина, якого так ніхто і не пізнав…

Життєвий шлях

Не кожному так таланило в житті, як Павлу Тичині. Він має навіть не один, а два дні народження. Ще й досі сперечаються, який з них вважати офіційним: 23 січня 1891 року (11 січня за старим стилем – день, коли поет з’явився на світ) чи 27 січня 1891 року (як офіційно зазначено в його автобіографії, написаній поетом у 1924 році). Отак і святкують не одним днем, а тижнем народження видатного українського Кларнетиста, який своїми сонячними енергіями вніс нове слово в українську поезію ХХ століття.

Павло Григорович з’явився на світ в мальовничому селі Піски Бобровицького району Чернігівської області в родині священика. Образ рідного краю займає велику частину поетичного доробку Тичини, який з дитинства привчався любити все українське.

Батьки юного генія зробили величезний внесок у його майбутнє: Григорій Тимофійович Тичина окрім церковного приходу займав ще й посаду вчителя у школі грамоти, де дитиною Павло отримав свої перші знання.

Тичина згадує: «У нашій хаті в першій кімнаті із земляною долівкою (а була ще й друга кімната, з дерев'яною підлогою) стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо душ по десять або ж по дванадцять учнів. Не знаю, скільки мені тоді вийшло років, коли я однієї зими вже підсідав то до одного, то до іншого учня і якось швидко, непомітно для себе вивчився читати».

Мати Марія Василівна Тичина прищепила дорогому сину любов до українського слова, навчала його народним пісням та думам. Павло Тичина виростав не лише в любові великої сім’ї (крім поета батьки мали ще 9 дітей), але й у великих злиднях.

Змалку Павло Григорович виявив інтерес до музики, віршованого слова та малювання. Частково бідність, частково таланти хлопця змусили батьків віддати 9-річного сина до Чернігівського духовного училища (1900—1907 рр...). Згодом Тичина вступив до Чернігівської духовної семінарії (1907—1913 рр...), після її закінчення поїхав навчатися до Київського комерційного інституту, який, в результаті, так і не закінчив (1913—1917 рр.).

Як поет Павло Тичина починав у 1906 році, коли його поезія викарбовувалась із наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка, почасти під впливом Олександра Олеся та Миколи Вороного. Перший відомий нам вірш Тичини – «Сине небо закрилося…» – датовано 1906 роком. Пізніше поет, переглядаючи свій архів, так відгукнувся він про цей вірш: «Подивишся – аж смішно». Товаришем Тичини в семінарії був Василь Елланський – в майбутньому – відомий український поет Василь Еллан-Блакитний. Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським, літературні «суботи» якого він відвідував з 1911року. На одному із таких літературних вечорів, Коцюбинський сказав: «Серед нас справжній поет!».

У 1912 році світ вперше побачив тепер відомий усім вірш Тичини «Ви знаєте, як липа шелестить» в першому номері «Літературно-наукового вісника». З того часу новатор українського віршованого слова не сходив зі сторінок газет та журналів: друкувався в газеті «Рада», журналах «Світло», «Червоний шлях», «Рідний край», «Українська хата», «Основа» та ін... Протягом 1913— 1914 pp... він публікує оповідання «Вавилонський полон», «Богословіє», «Спокуса».

Підсумком творчої діяльності молодого Тичини стає переломна збірка поезій «Сонячні кларнети» (1918), пройнята сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. В ній з’являється своєрідна українська версія символізму, вимальовується неповторний стиль Тичини, який отримав власну назву – кларнетизм. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження.

В цей час Тичина працював редактором відділу оголошень газети «Рада» і технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913–1914 рр...), помічником хормейстера у театрі Миколи Садовського (1916–1917 рр...). Улітку підробляв у статистичному бюро чернігівського земства. Так, влітку та восени 1914–1916 років Тичина працював роз’їзним інструктором і рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро. Це дало йому можливість зробити низку цінних фольклорних записів. 1920 року подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. – капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року. У 1920 році виходять збірки П. Тичини — «Замість сонетів і октав», «Плуг».

З 1923 по 1934 рік – Павло Григорович співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків). Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт». У 1924році виходить збірка поета «Вітер з України».

1926 року Павло Тичина бере активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту». З 1929 року Тичина – дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936—1939 рр. і в 1940—1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР. У роки Великої Вітчизняної війни Павло Тичина під час евакуації перебував в Уфі. Одним з найвизначніших творів поета цього періоду була поема «Похорон друга» (1942 рік). Численні збірки поета виходили й у повоєнні роки («І рости, і діяти», «Ми — свідомість людства», «Комунізму далі видні»), хоча жодна з них уже не набула такого широкого звучання, як попередні. З 1947 року Тичина – член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. У 1943–1948 рр. – міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік – голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей. Лауреат Державної премії СРСР (1941р.), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962 р.). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці.

Тичина самотужки опанував більше десяти іноземних мов, а вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську. Дав з них цінні поетичні переклади. Крім поезії, Тичина робив численні переклади (Олександр Пушкін, Євген Абрамович Баратинський, Олександр Блок, Микола Тихонов, Микола Ушаков, Янка Купала, Якуб Колас, О. Ованесян, О. Туманян, Акоп Акопян, Ілля Чавчавадзе, А. Церетелі, К. Донелайтіс, С. Неріс, А. Венцлова, I. Вазов, Христо Ботев, Л. Стоянов та ін.)

Помітне місце серед них посідають також публіцистика, літературознавча есеїстика (книжки «Магістралями життя», «В армії великого стратега», посмертно видані «З минулого — в майбутнє», «Читаю, думаю, нотую») і досить об'ємні матеріали щоденниково-мемуарного характеру (видання 1981 року «З щоденникових записів» та інші).

Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

«Три смерті» Тичини

В одній зі своїх статей Дмитро Дроздовський сказав, що Павло Тичина «помирав тричі». Перша смерть, що зустрілася на шляху поета – екзистенційна. Він помер тоді, коли піднявся на свій зоряний олімп завдяки «Сонячним кларнетам» — збірці поезій, яка зробила його безсмертним. Саме в цій «смерті» вперше прозвучала Його мелодія, з’явився Його космічний дзвін, музичні коливання звуків та стоголосі переливи…

Майже всі дослідники творчості поета в один голос заявляють: це був справжній Тичина, той, який запам’ятався мільйонам. А. Ніковський назвав його поетом українського Відродження, К. Поліщук – бардом Центральної Ради. Л. Новиченку належить думка про те, Тичина відобразив у своїх віршах нашу національну психіку. Українська, польська, болгарська, словацька критика захоплено привітала автора «Соняшних кларнетів» (1918).

За кілька десятиліть Тичина «помирає» вдруге. Дроздовський вказує на те, що «це буде вже регресивна смерть, коли він уб’є у собі те, що дається тільки раз на життя, що дається раз на століття...». Про Тичину писали як про генія, що ні на кого не схожий, поета слов’янського й світового масштабу. Проте вже 1924 з’явилися перші голоси про «злам» Тичини. Є. Маланюк констатував: «Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась».

Р. Харчук констатувала появу характеристики нової доби – «комплекс Тичини» – між ідентичністю українською і її радянським варіантом. Ніхто не міг зрозуміти, як таке могло статися з Ним? Звичайно, ця змiна відбулася не за один день. Так, між збіркою «Вітер з України» (1924), в якій поет ще намагався зберегти обличчя, й «Чернігів» (1931), що є стовідсотковою агіткою, – сім років без жодної збірки. Обсяг написаного протягом цього часу невеликий. Влада зламала Тичину, зламала юну душу поета-музики, забезпечивши його державною славою і пошаною, але, окрім того, жагучою ненавистю одних і співчуттям інших…

Тичина виступав проти «шестидесятників» і співав дифірамби більшовицькій владі, але то був вже зовсім інший Тичина. Промовистим у цьому плані є спогад О. Журливої, з якою митець працював у «Новій Раді», а після вигнання петлюрівців із Києва 1919 р. у «Всевидавi»: «А з Тичиною робилася якась прикра метаморфоза. Тримався з усіма офіційно, дуже діловито… став «корчити» з себе «начальство», в поведінці ароґантський. Якось раптово майже зник давній милий Тичинка: появилась його еманація, чужа, несимпатична… Коли дивлюся на пізніші портрети Павла Тичини – цього георгіївського кавалера сталінсько-хрущовської гвардії, не можу дошукатися в них найменшої схожості з тим Тичиною, якого я знала. Цілком інше, нове обличчя». Поступово поезія Тичини змінювалася на гасла…

Третя смерть поета настала фізично… 16 вересня 1967 року його серце перестало битися… Проте, це було не серце генія Павла Тичини. Останній помер набагато раніше. 16 вересня пішов у небуття радянський поет Тичина, який, як не намагався, так і не зміг повторити подвиг свого сонячного Кларнетиста. «Хто ж єси, Тичино?» — запитував Стус. І відповідав: «Геніальний поет і геніальний блазень». Третя смерть Тичини видалася найлегшою…

Пам’ять

В пам’ять про сонячного Тичину у Києві по вул. Терещенківській, 5 було відкрито «Літературно-меморіальний музей-квартира П. Г. Тичини».

На Батьківщині поета в селі Піски Бобровицького району є музей історії села, до складу якого входить хата–садиба Тичини та кімната в сусідньому будинку, присвячена поету. В селі також є пам'ятник письменника.

У Чернігові на фасаді будинку № 40 на вулиці Гетьмана Полуботка, де колись розміщалася Чернігівська духовна семінарія і де навчався майбутній поет, встановлено меморіальну дошку.

Одну з вулиць м. Чернігова та м. Києва названо іменем Павла Тичини.

Засновано літературну премію імені Павла Тичини республіканського значення.

16 квітня 1981 року Постановою Ради Міністрів УРСР Бобровицькій районній бібліотеці надано ім'я Павла Тичини.

3 лютого 1981 року засновано стипендію імені Тичини.

До 120-ї річниці від дня народження

Постановою Верховної Ради України заплановано ряд урочистих заходів для вшанування пам’яті Павла Тичини. Для цього створено організаційний комітет з підготовки та проведення заходів щодо відзначення на державному рівні 120-річчя з дня народження відомого українця. В планах комітету випуск НБУ ювілейної монети, Укрпоштою 5 марок, проведення тематичних вечорів, випуск збірок, презентації, виставки та ін.

Цього тижня у Київському будинку вчителя відбулася презентація аудіокниги поезій Павла Тичини «Сила і ніжність болю». Цим проектом Літературно-меморіальний музей-квартира П.Г.Тичини у м. Києві почав заходи святкування 120-річчя від дня народження поета.

До аудіозбірки увійшло 37 поезій тематично розділених на 3 блоки: рання поезія П.Тичини, поезія періоду громадянської війни та патріотичні твори автора, які озвучив народний артист України Олександр Биструшкін під музику сучасника і друга поета — композитора Бориса Лятошинського.

Передмову до аудіокниги «Сила і ніжність болю Павла Тичини» написав поет, лауреат премії ім. Т. Шевченка Іван Драч. Згадуючи про свого побратима по перу, він відзначив, що Тичина належав до унікальних талантів, яких називають геніями.

Ініціатором і організатором проекту виступив Київський літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини, який здійснив задум за фінансової підтримки Чернігівського земляцтва та колективу Стаханівського вагонобудівельного заводу.

За словами Тетяни Сосновської, аудіокнига вийшла надкладом 1000 примірників і планується до розповсюдження в українських школах. Серед інших заходів, які також допомогли здійснити меценати: випуск ювілейного календаря і книги поетів Бобровиччини «Як хочеш буть поетом...», які разом з аудіодиском «Сила та ніжність болю Павла Тичини» можна придбати в музеї.

Найближчим часом в рамках проведення ювілейних заходів з нагоди відзначення 120-річчя від дня народження Павла Тичини на державному рівні, затверджених рішенням Верховної Рада України, планується проведення ювілейних вечорів у Національній філармонії та в обласному театрі м. Чернігова.

Також, у день народження поета на його малій батьківщині в с. Піски Бобровицького р-ну, де нині є музей у хаті-садибі Тичини і встановлений пам’ятник поетові, пройдуть традиційні тичинівські читання.

Очікується й вихід подарункового ювілейного видання книги поезій Павла Тичини «Замість сонетів і октав», здійснений коштом благодійників з числа родичів поета. За словами, Т. Сосновської, ця збірка вперше була надрукована у 1920 році, але незабаром її вилучили з книгарень та бібліотек. Понад 70 років вірші з цієї збірки не друкувалися і вперше вона виходить окремою книгою до цієї круглої дати. На початку лютого презентація аудіокниги та ювілейної подарункової книги поезій Павла Тичини пройдуть і в Українському культурному центрі в Москві.

Наразі, до ювілею поета на замовлення Бобровицької райдержадміністрації Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» випустило п’ять марок із зображенням поета та його садиби-музею в селі Піски.

Національний банк України випустив в обіг срібну ювілейну монету номіналом 5 гривень, присвячену 120-річчю від дня народження українського поета, перекладача, державного і громадського діяча Павла Григоровича Тичини, яка продовжить серію “Видатні особистості України”. На аверсі монети розміщені, зокрема, рядки поезії Тичини 1942 року «І кричу я: Україно!/ Потім стану й прислухаюсь./ Чути... здалеку: — Тримаюсь!/ Хмарко! Ластівко! Калино! -/ І в той бік я повертаюсь.» і його малюнок родинної садиби. На реверсі монети зображено портрет Тичини на тлі книжкових полиць, унизу — стилізований напис Тичина та роки життя 1891 — 1967.

Календарний план проведення заходів з нагоди відзначення 120-річчя від дня народження Павла Тичини

16 січня
Відкриття виставки рукописів поета, його невідомих фотографій, листів до Павла Григоровича «Читаю душі ваші, наче книги» у літературно-меморіальному музеї-квартирі П.Г.Тичини у м. Києві.

18 січня, 16.00
Презентація аудіо книги поезій Павла Тичини «Сила і ніжність болю» у виконанні народного артиста України О.Биструшкіна у Будинку вчителя

20 січня
Презентація ювілейної срібної монети у літературно — меморіальному музеї-квартирі П.Г.Тичини у м. Києві.

25 січня, 12.00
Презентація книги поезій «Як хочеш буть поетом…» у Національній спілці письменників України.

27 січня, 9.00
Покладання квітів на могилі Поета на Байковому кладовищі, на могилах батьків ( с.Піски Бобровицького району Чернігівської області). Відвідування Пісківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ім.П.Тичини

28 січня, 16.00
Презентація книги поезій Павла Тичини «Послав я в небо свою молитву» в Українському фонді культури.

8 лютого, 16.00
Урочистий літературно-музичний ювілейний вечір у Національній філармонії ім.М.В.Лисенка.

14 лютого
Ювілейний вечір та презентація літературно-меморіального музею-квартири П.Г.Тичини в м. Києві в Українському культурному центрі (Російська Федерація, Москва).

17- 31січня
Книжково-ілюстративна виставка «Співець єдиної родини» в обласній універсальній науковій бібліотеці ім.В.Г.Короленка.

20 січня
Наукові читання «Я з тих країв, що звуться Придесенням...» в обласній універсальній науковій бібліотеці ім.В.Г.Короленка.

25 січня

  • Літературна субота «Ну, здраствуй, мій Чернігове» у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.М.Коцюбинського.
  • Літературна вікторина-подорож «Дивний мрійник із очима дитини» обласної бібліотеки для юнацтва у Чернігівському радіо-механічному технікумі.

26 січня
Засідання літературної вітальні «В поколіннях я озвуся» у Ніжинській центральній міській бібліотеці ім.М.Гоголя.

26-28 січня
Міжрегіональна науково-практична конференція за участю представників обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти Чернігівської, Рівненської та Полтавської областей у Чернігівському інституті післядипломної освіти ім.К.Д.Ушинського.

  • 27 січня
    Традиційний районний конкурс ім.П.Г.Тичини «Добридень тобі, Україно» (у номінаціях: художнє читання, літературна творчість, народне мистецтво) у Пісківському будинку культури (11.00).
  • Літературний вечір «Віч на віч з Тичиною» у бібліотеці ім.М.Коцюбинського за участю С.Реп’яха та О. Кушніренка у Центральній бібліотеці ім.М.М.Коцюбинського міської ЦБС (12.00).
  • Відкриття меморіальної дошки на будівлі колишнього Чернігівського оціночно-статистичного бюро, де працював П.Г.Тичина, за адресою: м. Чернігів, вул.Молодчого, 9 (14.00).
  • Урочистий вечір з нагоди 120-ї річниці від дня народження П.Г.Тичини у Чернігівському молодіжному театрі. Експонування виставки живописних творів «Пам’яті П.Тичини» з фондів Чернігівського обласного художнього музею та книжково-ілюстративної виставки «Я з тих країв, що звуться Придесенням…» обласної універсальної наукової бібліотеки ім.В.Г.Короленка ( 15.00).
  • День поезії П.Г.Тичини у Сосницькому літературно-меморіальному музею О.П.Довженка.
  • Виставка «Як не горю — я не живу…» у Бобровицькому історико-краєзнавчому музеї.
  • Літературні гостини «Мова Тичини — співучий струмочок» в обласному історико-меморіальному музеї-заповіднику П.Куліша «Ганнина Пустинь».
  • Година поезії «В поколіннях озвуся» в Чернігівській міській бібліотечній системі.
  • Книжково-ілюстративна виставка «120-річчя від дня народження українського поета, державного та громадського діяча П.Г.Тичини» в обласній дитячій бібліотеці ім.М.Островського.
  • Виставка-портрет «Поетичний геній України» у Ніжинській центральній міській бібліотеці ім.М.Гоголя.
  • Книжкова виставка «В поколіннях я озвуся — не згорю і не загасну…» у Чернігівському музичному училищі ім.Л.Ревуцького
  • Виставка поезій П.Г.Тичини у Ніжинському училищі культури і мистецтв ім.М.Заньковецької.

Лютий
Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена розгляду питань значимості літературної спадщини поета-земляка П.Г.Тичини на базі Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка спільно з літературно-меморіальним музеєм-заповідником М.М.Коцюбинського.

20 травня
Музично-поетичне свято «Живим вогнем своїм я грію» у Пісківському історико — меморіальному музеї П.Г.Тичини.

* Використано інформацію Головного управління культури, туризму і охорони культурної спадщини Чернігівської облдержадміністрації

Підготувала Юлія Кондрацька, для «Рідної країни»

21 липня

Інші дати
Народився Золтан Шолтес
(1909, с. Прикопа, Словаччина - 1990) - пейзажист, заслужений художник України. Автор картин "Весна", "Зима на Верховині", "Буря над Бескидами". Твори зберігаються в музеях Європи, Японії та США.
Розгорнути
Народилася Олена Теліга
(1906, Росія - 1942) — українська поетеса, літературний критик, громадський діяч.  
«В хаосі жіночих образів нашої літератури, в плутанині перехрес¬них бажань, між прокльонами рабинь і амазонок і захопленнями тими й другими, українська жінка все ж таки зуміла створити собі ідеал, найбільш відповідний добі, і простує до нього невпинно. Вона не хоче бути ні "рабинею" ні "вампом" ні "амазонкою". Вона хоче бути Жінкою». (Олена Теліга)
Розгорнути
Народився Олег Ольжич (Кандиба Олег Олександрович)
(1907, м.Житомир – 1944), український поет, вчений-археолог, політичний діяч, син Олександра Олеся.  
«Жити повно, широко і скоро І урвать, як спів. Як колись, горіти і п'яніти, Шоломом п'ючи, І життя наопашку носити На однім плечі.» (Олег Ольжич)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі