chrome firefox opera safari iexplorer

Український спорт-2010: здобутки чи поразки?

01 січня 2011 о 11:28

Чергові 12 місяців у нашому спорті минули з перемінним успіхом — провали і злети, народження нових героїв і взяття раніше не досяжних вершин.

Власне, розчарувань випало не так уже й багато. Скоріше, випливали вони із загального невтішного стану спортивного господарства, ніж із прорахунків тренерів і їхніх підопічних. Але тим приємніші на цьому тлі перемоги молодих спортсменів – а їх було чимало.

Домашні передумови...

Попри начебто підвищення в Україні життєвого рівня, наші спортсмени переважно залишаються не надто забезпеченими людьми. Не дотягують вони навіть до того, що прийнято називати середнім класом (звісно, якщо винести за дужки зманіжених олігархами футболістів).

Гідного рівня зарплатні, пристойного житла чи інших радощів життя від держави чекати годі. Мабуть, чиновники за старою звичкою міркують, що спортсменам багато не треба — хай радіють, що їм дозволяють займатися улюбленою справою.

Атлети інших країн здивувалися б, коли б знали, що в Україні плескають у долоні не великим призовим грошам, а... принаймні нормальному екіпіруванню й інвентарю.

Тому чи не єдиним способом кардинально змінити своє матеріальне становище залишаються Олімпійські ігри.

Україна традиційно залишається державою літніх видів спорту. Можливо, тому що вони не потребують таких великих фінансових витрат на споруди, як зимові. Хоча в країні, де майже п’ять місяців є сніг, могли б і більш поважно ставитися до «зимовиків». Як, утім, і до спорту взагалі.

Тож оскільки на Ігри–2012 «літні» спортсмени ще чекають, то поточного року вони не надто й напружувалися, знаючи, що гідної відзнаки за свої досягнення не отримають. Не дивно, що в олімпійських номерах програми «золото» чемпіонату світу здобула лише одна спортсменка — веслувальниця Інна Осипенко–Радомська. Закономірно, що саме її НОК назвав «спортсменкою року» в Україні. Конкуренцію їй могла скласти хіба що фехтувальниця Ольга Харлан.

Цікаво, що подібна ситуація трапилася й у 2007–му — тоді лише гімнастка Ганна Безсонова зійшла на найвищу сходинку п’єдесталу. Зате наступного року українські атлети шокували всіх, удвічі перевиконавши план профільного міністерства і продемонструвавши на Олімпіаді в Пекіні найкращий виступ в історії держави.

За логікою, треба б налагодити спортсменам виплату гідних винагород не лише в олімпійські роки — тоді й успіхи на нас посипляться, наче з рогу достатку. Але поки що до таких «дрібниць» ми не дожили.

...і Ванкуверські наслідки

Рік 2010–й ознаменувався Зимовою олімпіадою у Ванкувері. Перед відльотом до Канади президент НОК Сергій Бубка казав, що за нинішньої гострої конкуренції навіть одна медаль для наших буде успіхом. Утім бодай раз зійти на п’єдестал «синьо–жовтим» так і не вдалося. Найвищим досягненням залишилося п’яте місце біатлоніста Андрія Дериземлі, здобуте в першій же гонці. Надій на нагороди в інших видах в українців було обмаль.

На жаль, якимись кардинальними заходами й революційними кроками державні мужі на цей скромний виступ «зимовиків» не відповіли. Якщо не вважати такими заяву Януковича про Олімпіаду–2022 в Україні. Але про це згодом. Вочевидь, як завжди, за «великою політикою» державним мужам було не до спорту.

А от одна з найкращих парних фігуристок світу Тетяна Волосожар свій крок зробила — після Ванкувера поміняла українське громадянство на російське. Що цілком можна вважати черговим докором державі й спонсорам за ставлення до спорту.

Герої спорту

Попри всі негаразди, цього року українці отримали чимало приводів пишатися своїми спортсменами. Шкода лише, що побачити їх на телеекранах було практично неможливо — розмови про створення державного спортивного каналу наразі залишаються лише балачками.

Попри успіх футбольного «Шахтаря» в Лізі чемпіонів (вихід до «плей–оф»), титул «команди року», думається, більше заслужили дівчата–шаблістки. Четвірка олімпійських чемпіонок у 2010–му виграла чемпіонат Європи та «срібло» світового форуму. Крім того, Ольга Харлан та Олена Хомрова піднялися на п’єдестал особистих змагань «мундіалю». У житті красуні Хомрової сталася ще одна знаменна подія — вона одружилася з баскетболістом Сергієм Гладирем.

Надягла обручку і зіркова тенісистка Олена Бондаренко — її обранцем став колега за фахом Микола Дячок. Варто згадати, що Бондаренко–старша виграла другий турнір WTA у кар’єрі – у січні в австралійському Хобарті. Хоча Олена, як і сестра Катерина, великих здобутків не мали, але через конфлікт із керівництвом хотіли припинити виступи за збірну та передумали.

А от чоловіки–тенісисти прогресують. У сотні найкращих на планеті до Сергія Стаховського додалися Олександр Долгополов та Ілля Марченко. Перемоги на двох турнірах АТР дозволили Стаху піднятися у вересні на найвищу для себе в кар’єрі 31–шу сходинку.

Реабілітувалися за безмедальний виступ на ЧС–2009 легкоатлети. На континентальному форумі в Барселоні вони здобули шість нагород. Бурю позитивних емоцій викликала сенсаційна перемога нашої жіночої естафети 4×100 м, а її «ударна» сила, молода Єлизавета Бризгіна, розжилася ще й «сріблом» на 200 м. А ще рік тому ці дівчата їхали на світовий форум до Берліна й назад автобусом...

Нарешті отримала гідну винагороду за цілеспрямованість стрибунка потрійним Ольга Саладуха. Народивши після Пекіна–2008 дитину, вона повернулася у великий спорт і вперше виграла єврофорум.

Нагородами і на ЧЄ, і на зимовому ЧС відзначилася стабільна олімпійська чемпіонка Наталія Добринська.

За межами стадіонів виблискував донеччанин Сергій Лебідь, котрий продовжує поліпшувати свій феноменальний результат, вигравши вже дев’ятий із 14 чемпіонатів Європи з кросу.

Найкращим стрибуном у воду в Європі назвала Міжнародна федерація миколаївця Іллю Квашу — в його активі дві золоті медалі ЧЄ.

Продовжує «штампувати» нагороди турнірів найвищого рангу борець вільного стилю Василь Федоришин. Гадаємо, за друге місце чергового ЧС можемо йому присудити перемогу в номінації «стабільність року».

Також срібним вийшов «мундіаль» і для молодого дзюдоїста Георгія Зантараї. Причому прославився етнічний грузин на батьківщині цього виду спорту — в Японії. Попри те, що торік він здобув «золото», назвати другу позицію кроком назад язик не повертається.

У розпал нинішнього зимового сезону теплі слова заслуговують кілька біатлоністів. Надто ж — Сергій Седнєв, котрий уже двічі сходив на п’єдестал етапів Кубка світу, а Валя Семеренко стільки ж разів опинялися четвертою.

Із неолімпійських видів не можна не згадати про домінування братів Кличків у професіональному боксі (хоча й наші «аматори» не дають про себе забути). Цілком можливо, що в 2011–му Клички нарешті досягнуть своєї мрії, об’єднавши в одній родині всі чотири основні чемпіонські титули. Переговори про бій із володарем останнього пояса, що їм не належить, британцем Хеєм тривають.

Крім сили, традиційно відзначаються українці й розумовими здібностями. Чоловіча збірна на чолі з Василем Іванчуком блискуче виграла Всесвітню шахову олімпіаду в Ханти–Мансійську, а Катерина Лагно стала чемпіонкою світу з бліцу серед жінок.

Молоддю приростаємо

Тішить, що поруч із досвідченими спортсменами поступово на арену виходить і нова генерація. На І Юнацьких Олімпійських іграх у Сінгапурі українська збірна посіла третє місце. По кілька медалей назбирали гімнаст Олег Степко, плавці Андрій Говоров, Сергій Фролов, Дарина Зевіна.

Здавалося, що після покоління Клочкової, Силантьєва й Лісогора на наше плавання очікує занепад. Але вітчизняні тренери довели, що навіть у вельми скромних умовах тренувань можуть готувати майстрів високого рівня. Ті ж юні Говоров, Фролов і Зевіна відзначилися перемогами на дорослому ЧЄ на «короткій воді», а 18–річний дніпропетровець Говоров — ще й «сріблом» чемпіонату світу.

У важкій атлетиці «вистрілив» 22–річний Артем Іванов, скинувши звання перспективного. До «бронзи» чемпіонату Європи кримчанин додав срібну відзнаку світового форуму.

Нью–Васюки по–українськи

Справжнім вибухом у році, що минає, стала заява Президента країни про бажання прийняти в Карпатах зимові Олімпійські ігри 2022 року. Спочатку багато хто з фахівців сприйняв це як жарт. Але потім виявилося, що Президент Віктор Янукович таки серйозно замахнувся на такий масштабний захід, щоправда, переплутавши в промові Буковель із Буковиною. І дарма, що більшість населення рахує кожну копійку.

Цікаво, що на початку року президент НОК Сергій Бубка, відповідаючи на запитання про ймовірність проведення Олімпіади на наших теренах, зробив великі очі, а потім сказав, що про це можна замислитися хіба через 20—30 років — і то, якщо розвиватиметься спортивна інфраструктура. Звісно, що за кілька місяців нічого не розвинулося само собою. Але тепер Бубка загорівся гігантоманією Януковича й підтримує цей проект. Чомусь наших державних мужів кидає з крайнощів у крайнощі. Але, можливо, справді, треба було спочатку побудувати хоча б кілька спортивних об’єктів, відродити дитячі спортивні школи, підготувати кадри, провести міжнародні змагання, а потім уже виступати з подібними ініціативами?

Адже зимові види спорту в Україні перебувають у занепаді. Справжнім провалом завершився рік для хокеїстів. Національна збірна і з третьої спроби так і не змогла піднятися з першого дивізіону до вищого. Наступної весни вона спробує це зробити вже в рідних стінах і з новим канадським тренером Дейвом Льюїсом. Молодіжна ж збірна взагалі вилетіла до третього за рангом дивізіону, в якому вже перебувають наші юніори.

Єдиний по–справжньому професіональний клуб, київський «Сокіл», без фінансування животіє на межі розвалу. Не дивно, що команда невдало виступила в Континентальному кубку і йде лише на шостій позиції у білоруському чемпіонаті.

Проект створення клубу КХЛ «Будівельник» так і не змогли реалізувати, оскільки для команди не знайшлося жодної пристойної арени. Державна програма «Хокей України» і далі стопориться — замість запланованих на 2008–2010 роки 36 майданчиків відкрито лише три, та й вони більше нагадують тренувальні ковзанки.

Євро–2012 — і радість, і біль

Ще один проект, значно менший за масштабністю за Олімпіаду, але який гарантує стабільний головний біль, у нас уже є. Вигравши тендер на проведення чемпіонату Європи з футболу ще навесні 2007–го, Україна лише в цьому році остаточно отримала підтвердження від УЄФА, що турнір у нас не відберуть. Проб лемні львівський і київський стадіони нарешті вийшли на заплановані графіки спорудження, і є надія, що в наступному році вони приймуть глядачів.

Євро–2012 отримав розроблені компанією «Уорнер бразерз» талісмани — братів–близнюків Славека й Славка.

Спорт «номер один»

Футбольна збірна України як господар майбутнього чемпіонату континенту проводила цього року лише товариські матчі. Спочатку нею керував обраний у лютому Мирон Маркевич, котрий здобув три перемоги й один раз, із голландцями, зіграв унічию. Але потім скандал навколо визнаного федерацією договірним матчу 2008 року між «Карпатами» й «Металістом» спонукав досвідченого фахівця подати у відставку.

Поки що на чолі команди залишається в. о. головного Юрій Калитвинцев. Гра його підопічних наразі не вражає, через що поширюються чутки, що Григорій Суркіс намагається умовити взятися за команду досвідченого Марчело Ліппі.

Роздмуханий скандал набрав обертів і досяг кульмінації на грудневому конгресі ФФУ. Чимало делегатів на чолі з харків’янами Стороженком, Ярославським, Даниловим вимагали відставки Суркіса з посади керманича вітчизняного футболу, але той, посилаючись на регламент, питання на голосування не поставив. Збори закінчилися так і не почавшись. За всім цим галасливим «концертом» спостерігали представники УЄФА, а також відомий італійський рефері П’єрлуїджі Колліна, який останні півроку намагається навчити «чесній грі» українських суддів.

На клубному рівні вразили розвал «Динамо» під орудою Валерія Газзаєва й довгоочікуваний вихід «Шахтаря» до «плей–оф» Ліги чемпіонів. У чемпіонаті ж країни донеччани навесні виграли й «золото» чемпіонату, і Кубок, обігравши «Таврію» у фіналі з непристойним рахунком 7:1, а восени втекли від киян на 12 очок. Водночас на п’яти «біло–синім», які позбулися Газзаєва й повернули до керма іншого росіянина — Сьоміна, наступають «Дніпро» й «Металіст».

* * *

Попри всі проблеми й негаразди, хочеться вірити, що нинішнє покоління спортсменів доживе до відповідного його досягненням ставлення в рідній державі. А вже самі атлети не підведуть і забезпечать нас приводами для радості й гордості.

Спортивні номінації року від «УМ»

Надія року — плавець Андрій Говоров

Відкриття року — важкоатлет Артем Іванов

Команда року — фехтувальна збірна жінок–шаблісток

Прорив року — ФК «Шахтар» (Донецьк)

Відродження року — вся збірна України з легкої атлетики

Повернення року — легкоатлетка Ольга Саладуха

Стабільність року — борець Василь Федоришин

Голова року — шахіст Василь Іванчук

Провал року — український хокей

Скандал року — розслідування «договорняка» між «Металістом» і «Карпатами»

Прикол року — загублені жіночою збірною з гандболу дорогою на ЧЄ форма і... масажист

Заява року — претензія України на зимову Олімпіаду 2022 року

Наречена року — тенісистка Олена Бондаренко та фехтувальниця Ольга Харлан

Андрій Фоменко, «Україна молода» 

23 липня

Інші дати
День преподобного Антонія Печерського
(бл 982 – 1073)святий Православної церкви, церковний діяч Київської Русі, засновник Києво-Печерського монастиря і будівничий Свято-Успенського собору.  
«Приходь до своєї віри добрими справами» (Феодосій Печерський)
Розгорнути
День пам’яті Памво Беринди
(між 50-70 роками 16 ст., смт. Єзупіль, Івано-Франківська область – 1632) – український культурний діяч, лексикограф, видавець. Найвизначніша праця – перший друкований українский словник ««Лексикон словенороський» 1627 року, який став цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою.  
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі