chrome firefox opera safari iexplorer

Гора Щекавиця віддана на поталу забудовникам. ФОТО

04 квітня 2011 о 07:19

Тисячолітній Київ знову здригається від роботи кранів, грейдерів та бульдозерів: руки «всемогутніх» дісталися до унікальної місцини, що має не лише історичне, а й культурне значення для українців – гори Щекавиці…

Героїчність минулого

Це гора, названа на честь одного з трьох братів-засновників Києва — Щека. Літопис під 1151 роком згадує Щекавицю як фортецю для захисту Києва від зазіхань Юрія Долгорукого. Перед татаро-монгольською навалою Щекавиця представляла собою заселену околицю стародавнього Києва. Але після набігів із пожежами і руйнуваннями спорожнілу землю уподобали хлібороби: на плоскій вершині вирощували хліб, внизу були виноградники.

До XV століття Щекавиця і прилеглі до неї пагорби були укріплені. Тут у 1658 році гетьман Виговський оборонявся від боярина Шереметьєва. У 1663 році Щекавицю взяли в облогу поляки, а в 1667—1678 роках — татари; однак фортеця вистояла і лишалася українською.

Близько 1772 року Щекавицю перетворено на цвинтар, після епідемії чуми 1770 року. Тоді померло близько 6 тисяч людей з усього 20-тисячного населення міста. Братські могили, засипані вапном, і зараз знаходяться в її схилах.

Щекавиця зберігає ще давнішу пам'ять про наших предків. Біля підніжжя гори розміщені слов'янські поховання дохристиянської доби VIII- IX століть. За однією з версій, саме тут гадюка «вкусила» Віщого Олега. На самій горі, за легендами, і був він похований: «І погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні. Називається та могила Олеговою» («Повість врем'яних літ», 912 рік).

До гори веде вулиця, яка й нині зветься Олегівською. Ще в ХІХ столітті дослідник української старовини М.Максимович писав, що в 1856 році старожили показували йому ту могилу. Старі кияни знали її місце ще й на початку ХХ століття. Вітчизняні археологи займалися дослідженням Щекавиці вкрай недостатньо.

А ще гора цікава тим, що з неї Київ видно на 360 градусів.

Жорстокість реальності

Як виявилося, Щекавицю почали руйнувати не сьогодні, і, навіть, не вчора. Відеорепортаж каналу НТН від 20 січня 2001 року дає ґрунтовний матеріал про забудову культурно-історичної спадщини під елітний район. Відтак, вже 10 років українська влада мовчить, коли руйнують її національні пам’ятки.

Не похитнулася рука забудовників і перед тим, що в самій горі і біля її підніжжя поховані тисячі людей. Що ж, будувати своє щастя на кістках і нещасті інших – це вже традиція вітчизняних багатіїв.

Небайдужі українці знову сколихнули Інтернет-сайти відео- та фоторепортажами з місця сучасної забудови історичної гори Щекавиця.

На авторському відео від 01.04.2011 добре видно, як «зрізують» гірські ландшафти та знищують схили відомої кожному пам’ятки столиці, вивантажують пісок та активно проводять різного роду будівельні роботи. І, на жаль, це зовсім не першоквітневий жарт…

Жодних коментарів як від забудовників, так і від представників влади дістати не вдалося. Мабуть, таємничі «хазяїни» добряче постаралися, щоб усе залишилося «шито-крито».

Тим часом, протести в Інтернеті переростають у більш вагому силу. Так, небайдужі активісти громадської ініціативи «Збережи старий Київ» організували Марш захисників Києва і 3 квітня виступили проти незаконних забудов у столиці, крокуючи у марші на захист її соціального та культурного простору.

Перестороги майбутнього

Не спиняють варварської руки забудовників жодні історичні заклики: ні те, що Щекавиця є досить небезпечною через загрозу постійних зсувів ґрунтів та весняних катаклізмів у час танення снігу; ні історико-культурна вага гори, де, за легендами, був похований Віщий Олег; ані те, що Щекавиця являє собою незвідану цінність для вітчизняної археології та туристичної індустрії…

Головним аргументом будь-якого гуманного суспільства стали б ті шість тисяч людей, які отримали свій останній прихисток у схилах гори після епідемії чуми 1772 року. Будь-якого, але не нашого. Ніхто із тих, хто будує там свої елітні котеджі, навіть не спробував не те що перепоховати цих людей, а дізнатися хоча б істинну причину їхньої смерті, яка сьогодні може стати загрозою для живих.

Так, активіст «Альянсу Майдан» George V. Pinchuk (працює в Mississippi University for Women, Associate Professor, Biological Sciences) говорить про те, що «якщо це дійсно була чума, тоді нeбeзпeки немає ніякої — бактерії, що викликають чуму (Yersinia pestis), не зберігаються у ґрунті або воді.

Але в старі часи «чумою» іноді називали інші хвороби, які супроводжувалися набряками лімфатичних вузлів і почорнінням шкіри. До таких хвороб належить сибірська виразка (anthrax). Бактерії, що викликають сибірську виразку (Bacillus anthracis), утворюють так звані ендоспори, і можуть зберігатися у ґрунті десятками чи навіть сотнями років. Тому варто бути обeрeжними під час розкопок так званих «чумних могил».

Відтак, сьогодні влада ще раз продемонструвала свою абсолютну байдужість до українського народу та його цінностей. Залишається лише сподіватися, що як живі, так і мертві не дозволять переступити той видимий поріг, за яким криються антигуманність та доісторичне людське варварство…

Юлія Кондрацька, «Рідна країна»

Те, що залишилось від Щекавиці сьогодні. Ліворуч та праворуч - гору зрізають забудовники

За парканом йде активне будівництво, ліворуч площадка, звідки "зривають" гору

 

те, з чого "зрізають"


Кран працює

Єдина інформаційна табличка на будівництві

 

Дерева та кущі на горі майже всі спиляні

 

Вид на будівництво із залишків гори

 

За парканом видно грунт, який щойно "зрізали" з гори

 

Будмайданчик за парканом

 

З боку вул. Лук"янівської, 11 гору теж "зрізають"





 

Фото зроблені 02.04.2011 року активісткою «Маршу захисників Києва» Євгенією Закревською.

19 жовтня

Інші дати
Народився Сергій Васильківський
(1854, м. Ізюм Харківської обл. - 1917) - український живописець, якого називали «поетом українського малярства». А ще про нього писали: «Васильківський у живописі – це Шевченко в літературі». До речі, саме Васильківському належать одні з найвідоміших портретів Кобзаря.
Розгорнути
Народився Ігор Свєшніков
(1915, м. Київ — 1995) – археолог, доктор історичних наук. Понад 20 років проводив розкопки на місці Берестецької битви, результати яких узагальнені в монографії "Битва під Берестечком". Автор монографій про культури шнурової кераміки та шаровидних амфор, путівника по заповіднику "Козацькі могили".
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі