chrome firefox opera safari iexplorer

Назад до інтернату: влада свідомо знищує майбутнє дітей. Частина І

13 квітня 2011 о 11:14

Право дитини на виховання в сім’ї передбачено Конституцією України та Конвенцією ООН про права дитини.

Інтернатна система, сформована в СРСР після війни, давно не відповідає потребам сьогодення та потребує реформування. Це не одкровення, швидше, тривожне нагадування. Від проблеми дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, активно намагаються відвернути увагу громадськості. Як завжди, знаходиться «щось важливіше»…

На противагу державним формам опіки над дітьми-сиротами та тими, що залишаються без батьківського піклування (дитячі будинки, школи-інтернати), ще з середини 90-х почали виникати центри соціально-психологічної реабілітації, що фінансуються благодійними фондами.

Сьогодні влада не лише не сприяє діяльності таких недержавних закладів, а, як твердять їхні представники, свідомо перешкоджає їм та погрожує закриттям. Кому вигідно знищити приватну ініціативу й гуманний досвід європейського ґатунку?

Індивідуальні потреби дитини – понад усе…

mistoditey5.org

Реформуємо інтернатну систему… Чому? Тому що кількість дітей, які перебувають у державних закладах опіки (зазвичай, їх близько сотні) абсолютно не передбачають індивідуального підходу до кожної дитини.

«Виховуючись в інтернатних закладах, діти не бачать моделі сім’ї, – розповідає Володимир Кузьмінський, Голова правління партнерства «Кожній дитині» в Україні. – Вони не бачать, як мама готує їжу, як родина розпоряджається бюджетом, де купувати речі й продукти, як заощаджувати, де платити за воду…»

Закритість від соціуму, відсутність самостійності вихованців далеко не сприяє їхній подальшій долі. Штат, як і в будь-якій бюджетній організації, «роздутий». Методи роботи застрілі – не для індивідуальних потреб дитини. У результаті, мало хто зацікавлений у «післяінтернатній» долі своїх утриманців. А головне – держава не зацікавлена.

Ще з 2006 року в Україні «де-юре» реалізується Концепція державної програми реформування закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. «Концепція розрахована до 2017 року, і я би не сказала, що нині зміни дуже вже очевидні, – вважає Лілія Дума, магістр соціальної роботи НаУКМА. – Були прийняті деякі законодавчі акти, почалося скорочення кількості дітей в інтернаті до 50 осіб та створення умов, наближених до домашніх. Розвиток у цьому напрямку є, але система насправді дуже незграбна для того, щоб змінитися так скоро. Теперішні обіцянки президента переглянути концепцію швидше за все викликані нездатністю її втілити».

Останні заяви представників владного олімпу ще раз це підтверджують.

«Направляти дітей із малозабезпечених сімей на навчання у заклади для сиріт, відкрити при них дошкільні відділення, створити навчальний заклад нового типу для сиріт в Київській області, створити окремі інтернати для обдарованих сиріт…» – 23 червня 2010 року прем'єр-міністр України Микола Азаров дав відповідне доручення міністерствам і обласним адміністраціям.

«І якщо такі показові дитячі будинки не будуть створені, я таких байдужих керівників відправлю…» – попередив президент Віктор Янукович у ході телепроекту «Розмова з країною» 25-го лютого цього року.

От так просто порушується право дитини на сім’ю, гарантоване Конституцією України та Конвенцією ООН про права дитини... Виходить, повертаємося до інтернатів радянського зразка замість сприяння роботи центрів, що передусім шукають такій дитині сім’ю.

Недержавні центри допомоги дітям – чому їм перешкоджають?

mistoditey.org

«Діти-сироти, та діти, які позбавленні батьківського піклування за рішенням суду, поки не потрапляють під усиновлення чи опіку, мають десь перебувати, – говорить Костянтин Шендеровський, директор Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (2002—2006 рр.)– Це й обумовлює наявність у державі, фактично, трьох інституціональних груп. Перша належить державі. Друга – недержавним закладам, які намагаються бути «соціальним буфером», тобто надавати максимально можливі умови у відкритому середовищі, аби дитина перш за все не потрапляла під інтернатську «зрівнялівку». Третя група – це сімейні форми: прийомна сім’я, будинок сімейного типу. У Києві існує ще й така форма, яка, на жаль, не набула поширення, – патронатна сім’я».

Саме таким «соціальним буфером», своєрідною альтернативою державним інтернатам закритого типу виступають різноманітні центри допомоги дітям на основі благодійних організацій, спонсорства та патронажу.

«Досить часто мені ставили питання – «В чому є конкуренція у взаєминах між благодійною організацією та державними установами?» – розповідає отець Олександр Чумаков, засновник Одеського міського благодійного фонду соціальної підтримки знедолених дітей, підлітків та юнацтва «Світлий Дім» –Я вважаю, що складні стосунки з деякими державними організаціями виникли тому, що ми порушили монополію на інформацію.

Безпритульні діти, до того часу, коли з’явилися благодійні організації і недержавні притулки, належали лише державі. Питання їхнього влаштування чи соціального захисту тоді було виключно справами держави, і ніхто не міг висловити претензій. Від часу появи нашої благодійної роботи, яка покликана на допомогу цим нещасним дітям, інформація стала гласною і недоліки праці державних служб у справах неповнолітніх стають відомими. Саме тоді стало зрозуміло, що проблема не в дітях, а в бездіяльності тих урядовців, які повинні вирішувати проблеми дітей, а цього не роблять».

Сьогодні є кілька таких благодійних фондів, які створюють та фінансують центри реабілітації та допомоги дітям. Чим вони відрізняються від держаних закладів опіки?

По-перше, відкритістю, по-друге, індивідуальним підходом до кожної дитини (одночасно там можуть перебувати лише до 30 дітей), по-третє, суворим відбором персоналу, що зацікавлений у пошуку методичних новацій та поверненні дітей в сім’ю. Працівники самотужки намагаються розповісти про кожну дитину, аби знайти їх підходящу родину. Така приватна ініціатива вже давно практикується на Заході.

Повертаємося до інтернатської «зрівнялівки»…

blogspot.com

Виникає запитання. Чому раптом з’являється ініціатива «зверху» щодо створення закритих від соціуму «казарм» на 100-150 осіб, якщо вже більше десяти років в Україні втілюється світова практика діяльності невеличких центрів?

Навіщо створювати нові державні заклади, коли науково доведено – перебування в інституції закритого типу довше ніж три місяці без піклування батьків чи опікунів шкодить здоров'ю і розвиткові дитини.

Звісно, комусь вигідно відривати і без того травмовану дитячу душу від соціуму та калічити колективними методами інтернатів…

Переглянути та призупинити дію Доручення Прем'єр-міністра України від 23 червня 2010 року – вимагали громадські організації, що працюють у сфері забезпечення благополуччя дітей, захисту їх прав. Однак, поки що ніяких сигналів розуміння та співпраці у відповідь від влади не надходило…

«У той же час ми констатуємо, що жоден уряд України не сформував системне, цілісне бачення процесу здійснення реформ у сфері захисту дітей та підтримки сімей з дітьми, – йдеться у звернені громадських організацій до Миколи Азарова. – Питання дитинства досить часто були і є засобом політичної боротьби або захисту вузьковідомчих інтересів».

Для прикладу можна лише нагадати, скільки разів можновладці намагалися знищити Будинок для безпритульних дітей «Світлий дім» у Одесі, який фінансується жителями міста. Отака от допомога від влади… (докладніше про це можна прочитати у матеріалах «Української правди»  та«УНІАН»)

Навіщо такі центри? «Там перебуває дитина з метою змінити поведінку, вилікуватися в контексті різних соціальних явищ, – пояснює Костянтин Шендеровський. – Оці дві інституції (притулки для неповнолітніх та центри соціально-медичної реабілітації), які почали з’являтися в Україні з середини 90-х, підхопили за формою та змістом громадські благодійні організації. Тому постало питання: у нас така величезна кількість інтернатів, чому вони ніяк не перебудовуються, ніяк не вирішується це питання?»

Відповідь проста. Потрібно мати державну, добре продуману та вивірену стратегію розвитку хоча б на 25 років. Чи варто розформовувати наші дитячі будинки? «Моя позиція: не треба ставити питання «знищити», – продовжує Костянтин Шендеровський. – Потрібна реорганізація».

На думку фахівців, потрібно перерозподілити наявні ресурси державних дитячих будників-інтернатів, заради створення гуманної системи опіки над дітьми.

Альтернатива  існує

ddom.org.ua

Що ж спричинило порушення міжнародних норм та ігнорування домовленостей у сфері прав захисту дитини – забирати дітей з малозабезпечених сімей та віддавати їх до інтернатів? І це на фоні того, що в Україні вже давно працюють центри допомоги дітям, зорієнтовані на повернення їх до сім’ї…

«Вони (центри допомоги при благодійних організаціях) виконують найрутиннішу, найстрашнішу функцію: будь-яку дитину, якій погано, яка на вулиці, а не дома, вони готові прийняти, – говорить Костянтин Шендеровський. – Там прагнуть створити умови, аби дитина «ожила». Спочатку вивчають ситуацію, щоб далі приймати рішення: чи повертати в сім’ю, чи надавати статус сироти. Тому ми завжди повинні дослухатися до дитини. Більшість дітей щиро скаже, що вони хочуть».

Поки там,«зверху», вирішуватимуть, як укомплектувати існуючі інтернати, аби вони не пустували, та будувати нові, невідомо з якою метою, дитина чекає на своє майбутнє… Хто його там їй забезпечить? – це вже інше питання.

Благодійні організації вже давно показали на практиці, як можна реально допомогти. Можливо, владі потрібно лише «підкріпити» їх законодавчо, а не обмежувати, заважити чи нищити?

Далі буде…

Світлана Майструк, «Рідна країна»

19 січня

Інші дати
Хрещення Господнє (Водохреща)
Там, на річці на Йордані Там Господь Христос хрестився, З рук Хрестителя Івана У святій водичці вмився" (Ярослав Вільшанко)
Розгорнути
Народився Гордій Левченко
(1897, с. Дубрівка Житомирської обл. - 1981) - військово-морський діяч, адмірал, головнокомандувач Балтійського флоту. У 1939-1942 роках - заступник наркома ВМФ СРСР. Під час Другої світової війни керував обороною Криму.
Розгорнути
Народився Тимофій Левчук
(1912, с. Бистрівка Житомирської обл. - 1998) - українського кінорежисера, народного артиста. Фільми: "Іван Франко", "Калиновий гай", "Два роки над прірвою", "Помилка Оноре де Бальзака", "Родина Коцюбинських" та ін.
Розгорнути
Народилася Марія Тим'як
(1889, м. Косів Івано-Франківської обл. - 1970) - народний майстер мистецької кераміки. Створювала оригінальний побутовий посуд (миски, глечики), вазочки і фігурки, оздоблюючи їх геометричним орнаментом. Вироби зберігаються у музеях Києва і Львова.
Розгорнути