chrome firefox opera safari iexplorer

Міжнародний фольклорний фестиваль у Переяславі, або Партія регіонів гуляє

06 червня 2011 о 10:17

Так уже пощастило Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав», що його понад рік очолює генеральний директор Павло Довгошия, «видатна» й «неординарна» особистість, «подвиги» якої на музейній ниві часто знаходять своє відображення у різних ЗМІ.

Попри численні скандали, що точаться навколо цієї особи, адміністрацією заповідника та особистими «друзями» гендиректора завжди наголошується перспективність молодого керівника в його новітніх та прогресивних підходах до ведення музейної справи. Це вже настільки набридло, що викликає лише іронію і стурбованість за долю заповідника. Саме тому й вийшов у П.О. Довгошиї конфлікт з музейними працівниками.

Фактично, колектив розділився на три нерівномірні групи: перша – найменша, яка складається з прихильників П.О. Довгошиї, котрих він задобрив посадами, окладами, преміями, середня – «антидовгошийська», яка створила свою незалежну профспілкову організацію і протидіє хамсько-брутальному керуванню директора, найбільша – складається із заляканих адміністрацією заповідника музейних працівників з нечіткою власною позицією.

Особливу зневагу з боку Довгошиї здобули науковці багатьох переяславських музеїв, і навіть не важливо, яку позицію вони займають. Окрім ненормативної лексики, від гендиректора в адресу науковців лунають вирази на кшталт «дурні, дебіли, психічно хворі, пишуть всяку розмазню» тощо, а також звинувачення у дворушності, ледарстві, небажанні виконувати його накази.

Така ситуація притаманна тим колективам, де керівник значно поступається в освіті, кваліфікації, вихованні звичайним рядовим працівникам. Негативно ставлячись до наукової роботи та збереження експонатів, новий директор, разом з найближчим своїм оточенням, раз у раз наголошує на збільшенні кількості туристично-розважальних дійств та екскурсійних годин. Мовляв, усі культурно-масові заходи, що їх робили музейники до появи П.О. Довгошиї морально застаріли, тому треба націлювати пріоритети на заробляння грошей і приваблення до музеїв якомога більше потенційних клієнтів.

Особливо великі надії гендиректор покладає на музей просто неба, де, на його думку, є значний потенціал для розвитку туристичного бізнесу. Мабуть, П.О. Довгошия не розуміє одну віковічну істину, що музеї — не заводи й не фабрики, вони ніколи не зможуть дати того прибутку, про який той мріє кожного божого дня.

Про одне з таких «дійств», а саме — Міжнародний фольклорний фестиваль «Світовид», який відбувся нещодавно (28 травня 2011 р.) хочеться розповісти. Головним замовником «фестивалю», а тому й спонсором, виступила Партія регіонів України. Інформаційні сигнали про майбутнє «свято» поширювалися від Київської обласної державної адміністрації, міністерства культури та туризму України.

Спочатку адміністрацією по заповіднику запускалася інформація про «велику» важливість фестивалю, що свято такого рівня проводиться вперше, оскільки планується 5 тис. відвідувачів. Потім говорили про 7 тис., а на початку «свята» кількість запланованих підскочила до 10 тис. Воістину, людській фантазії немає меж.

Зверталася увага на приїзд фольклорних колективів не лише з України, але й з інших слов’янських держав: з Білорусі, Російської Федерації, Польщі. З перших двох країн прибуло по одному колективу, поляки не з’явилися, переважна ж більшість належала українцям. Якщо організатори «фестивалю» саме в таких пропорціях вбачали «міжнародність» заходу, можуть звичайно порадіти за себе, що все пройшло так, як вони хотіли.

Навіть ота, мінімальна, кількість відвідувачів викликала стурбованість музейних працівників, наскільки здатні українські хати, котрі за свій вік пережили війни, революції, пожежі, витримати одним махом тисячі відвідувань. Звичайно, коли мова йде про гарні гроші, ні організатори, ні Павло Довгошия про це не думають.

Якщо планується так багато людей, відповідно, треба знайти місце для паркування великої кількості автотранспорту, тому, що стара стоянка не справилася б. Логічно. Недовго ламаючи голову, Павло Довгошия дає наказ розпочати земляні роботи на ділянці, котра передана НІЕЗ «Переяслав» від міста як зона перспективного розвитку заповідника. Крім того, там знаходяться археологічні пам’ятки (курган середньої епохи бронзи і частина давньоруського могильника ХІІ-початку ХІІІ ст.), тому спочатку треба було проводити археологічні роботи.

Але в П.О. Довгошиї на такі «дурниці» немає часу, тут же ж головне вислужитися перед губернатором і відрапортувати за виконане. Відтак, бульдозер зняв широку смугу ґрунту, паралельно дорозі головного в’їзду, зруйнувавши при цьому верхній горизонт культурного шару, а також людські сезонні городи.

Роботи повинні були проводиться «…тихо, шоб археологи не знали». Під археологами генеральний директор розуміє музейних працівників відділів Музею археології і Музею трипільської культури та сектору Постійнодіючої переяславської археологічної експедиції, з якими в нього давно немає спільної мови. Тепер цю землю, завбачливо згорнуту за курган, використовують для підсипки пішохідних доріжок на території музею просто неба.

Зранку музейні працівники брали з відвідувачів гроші за вхід, але згодом виявилося, що за домовленістю з київською облдержадміністрацією вхід має бути вільним. Павло Довгошия навмисно не проінформував людей на касі з метою побільше заробити грошей. Звідки бідолашним було знати, що все те дійство від початку й до кінця було оплачене грошима Партії регіонів України, прапори якої густо майоріли спочатку на головному вході, а пізніше на центральній вулиці Музею просто неба.

Непорозуміння загладили. Гроші брали лише за проведення екскурсій, одначе їх мало замовляли. Воно й зрозуміло, за логікою відвідувачів навіщо було платити, коли можна безкоштовно зайти до скансену і самим все поволі роздивитися. Слід відмітити ще одну особливість, що серед відвідувачів жалюгідно низький відсоток займало населення самого м. Переяслава-Хмельницького.

Виявляється: мало хто з переяславців знав про «міжнародний фестиваль». Плакати з оголошенням (де, до речі, про безкоштовний вхід не було й мови) почепили лише в переддень та ще починалися шкільні випускні свята. Звісно, місцеві жителі орієнтувалися на них, а не на якесь там «свято», за яке, мабуть, треба було ще й гроші платити. То де ж у цій ситуації прослідковується так звана боротьба за клієнтів, про яку так часто згадує гендиректор.

Та головне те, що й кількість гостей не дотягувала до мінімально запланованого числа. Тут також зіграли свою роль випускні та святкування Дня Києва. Напрошується питання: невже організатори не знали про такі співпадіння і не могли перенести час проведення на іншу дату? Ось тут ми і підходимо до головної причини, чому ж такого не сталося. Справа в тому, що із західного боку скансена, там де розташовані будівлі Лісового кордону, в тіні дерев поставили столи для VIP-персон, на які хвацькі молоді люди від Укоопспілки ставили різноманітні легкі закуски, мінералку, фруктові напої, а під кінець винесли спиртне.

Коли сервірування столів ще не закінчилося, головний хранитель фондів НІЕЗ «Переяслав» Л.О. Годліна випадково помітила відкрите вогнище між коморою та хатою лісника. Неподалік, на ганку комори, сиділа учений секретар заповідника І.В. Більченко, байдуже спостерігаючи за вогнем і сервірувальниками. Головний зберігач почала з’ясовувати, хто дозволив розводити багаття поруч з дерев’яними будівлями, і вимагала загасити його.

Учений секретар при цьому ніби прокинулася, усвідомлюючи, що їй перепаде за таку халатність, завбачливо допомогла вирішити проблему. А де в цей час були гендиректор, музейні пожежники? Чим займалися, чому не проконтролювали? Адже в пам’яті всіх музейників ще свіжа остання пожежа у червні 2010 р. Тоді вину за підпали генеральний директор поклав на доглядачів у чиїх садибах горіли будівлі.

Iгор Осипеко, Михайло Кулиняк, Анатолій Присяжнюк

 

Основне дійство розпочалося після того, як поз’їжджалися високоповажні гості: міністр культури М. Кулиняк, губернатор Київської області М. Присяжнюк, керівник обласного відділу культури І. Осипенко, представники мерії Переяслава-Хмельницького та райдержадміністрації й інші.

Спершу вони на сцені понагороджували один одного різноманітними відзнаками у сфері культури, а згодом разом з директором і його наближеними попрямували за святкові столи. Попри інформованість та обізнаність з непростою ситуацією, яку переживає НІЕЗ «Переяслав», ні в кого з них не виникло бажання поспілкуватися з колективом заповідника.

Міністр культури М.Кулиняк, губернатор Київської області А. Присяжнюк, голова Київської обласної ради О. Качний, міський голова О.Шкiра

 

Вулицю, яка вела до застілля, перекрили поліетиленовою червоно-білою стрічкою, а музейному працівнику наказано було нікого не пускати за неї, окрім тих, у кого є посвідчення учасника фестивалю. Поки гості пили й закушували, їх розважали співом деякі учасники «фестивалю». Після кожного чаркування, щоб не чулося плямкання високоповажних гостей, науковий співробітник М.М. Сидоренко грав на бандурі – саме таке завдання він отримав від адміністрації закладу.

Іншими словами, представники Партії регіонів зробили собі закрите святкування під виглядом «міжнародного фестивалю» і їх не цікавило врешті, скільки відвідувачів прийде до музею.

Що ж до інших красот «свята», то можна додати наступне. Центральна вулиця була завантажена людьми й автомобілями. Останні здіймали хмари пилу, який неминуче потрапляв у відкриті двері найближчих хат і осідав на експонатах. Незрозуміло, чим керується генеральний директор П.О. Довгошия, дозволяючи шастати автомобілям туди-сюди. Крім того, колеса сприяють руйнації вулиці, яка після таких роз’їздів у недалекому майбутньому перетвориться на звичайну польову колію, а не на вулицю села ХІХ ст.

До речі, деякі відвідувачі, тверезо бачачи усю цю ситуацію, вказували на витоптаний трав’яний покрив і робили невтішні висновки. Перед «фестивалем», за бездумною підказкою губернатора Присяжнюка, П.О. Довгошия надумав висипати всі вулиці скансена щебенем. На щастя, завдяки здоровому глузду в.о. філіалу М.В. Шкіри, котрий довів директору, що українські сільські вулиці мають бути ґрунтовими, вдалося уникнути небажаного забруднення території камінням.

Також центральна вулиця, поблизу сільського майдану, була заставлена палатками, де продавали їжу й напої. Горілку роздавали безкоштовно, додаючи до неї закуску. Звичайні рядові відвідувачі могли знайти собі місце в тіні палаток, випити сильнодіючих напоїв, поїсти й поспівати народних пісень від душі.

Складається враження, а чи в музей я потрапила? Можливо, це чиєсь весілля? Після чарчини, навіщо взагалі той музей здався. Гуляють пани, гуляють й холопи. Серед усього цього хаосу, у перервах між виступами фольклорних ансамблів, зі сцени раз у раз долинають заяложені до дір вигуки про єднання дружніх слов’янських народів, а також завдяки якій партії прості громадяни мають змогу повеселитися. Хоча, чим ближче до вечора, тим менше на ці репліки всі звертали увагу.

Поблизу реконструкції житла з Подолу невідомі люди самовільно розвели вогонь і заходилися смажити шашлики для продажу. Завдяки втручанню головного хранителя фондів Л.О. Годліної вдалося припинити й це свавілля. У церкві з с. Андруші, яку замальовував у свій час Т.Г. Шевченко, московський піп Геннадій (Невмитий), який також є і музейним працівником, своєвільно палив свічки, незважаючи на спекотну пору. І це при тому, що своїм наказом гендиректор зобов’язав науковців та доглядачів проявляти «бдітєльность» й запобігати курінню на території скансена.

Чому ж одним можна робити все, що заманеться, а іншим, замість своїх прямих обов’язків, гратися у диверсантів, вишукуючи курців. Навіщо ж тоді заповідник оплачує послуги державної служби охорони? Чому її представники вряди-годи з’являлися в полі зору, а потім надовго зникали? Яка тоді від них користь заповіднику? Певно, лише для того, щоб охороняти кабінет П.О. Довгошиї?

Деякі з відвідувачів задавали цілком слушні запитання, до якого свята приурочений захід? Вони просто не могли зрозуміти, що Партія регіонів проводить чергову свою тусовку для підняття власного рейтингу. Це тільки журналістам офіційно говорилося про День захисту дітей.

Траплялися й такі, які запитували, чи всі будівлі скансена автентичні, чи все-таки вони є новоробами. Воно й не дивно, що у киян виникають порівняння музею просто неба з іншими бутафорськими «музеями», де вони бачили лише масові гуляння з випивкою, пікніками та декораціями.

«Святкування» тривали до ночі, організатори залишилися задоволені проведеним, адміністрація НІЕЗ «Переяслав» задоволена тим, що черговий раз вислужилася перед вище стоячим керівництвом. А що отримав від цього заповідник? Для кого все це було зроблено? Про який розвиток туризму в Переяславі можна говорити, якщо сам міністр культури байдуже спостерігав за хаосом, в який перетворено музейну територію.

Зате показовим виявляється ставлення гендиректора Павла Довгошиї до музею не як до скарбниці духовної і матеріальної культури України, а як до розважального закладу, метою якого є цинічне заробляння грошей шляхом руйнування культурної спадщини.

Надіслала Галина Кущ, фото автора

«Рідна країна»

23 травня

Інші дати
Народився Лешек Дезидерій Владислав Городецький
(1863, с. Шолудьки Вінницької обл. - 1930) - архітектор, меценат. Автор Будинку з Химерами, собору святого Миколая в Києві та ін. Його називали "київський Гауді".
Розгорнути
Народився Григорій Чухрай
(1921, м. Мелітополь, Запорізька область – 2001) – кінорежисер, сценарист. Поставив кінокартини «Сорок перший», «Балада про солдата», «Чисте небо», «Пам'ять» «Трясовина» та ін.
Розгорнути
Народилася Христина Литвиненко-Волторніст
(1883, с.Христанівка, Полтавська область – 1978) – українська поетеса, бандуристка. Автор збірок віршів „Широким шляхом”, „Степові квіти”, пісень і віршів для дітей.
«Хто готує себе лише на те, щоб впрягатися до плуга, завжди матиме погоничів» (Олена Теліга)
Розгорнути