chrome firefox opera safari iexplorer

Моя дивна країна

15 липня 2011 о 22:54

Інколи, дивлячись на карту України, дивуюсь: стільки міст, селищ, річок – така велич, могутність і, мабуть, краса?! На карті все тільки намальовано – рисочки, точки і вже заворожує. А що буде, коли побачиш те, що ховається під топографічними знаками?

Нам з вами пощастило жити в мальовничих краях, які наповненні духом історії, традиції і культури. Але багато хто з нас навіть не був у сусідній області, а хтось і не знає свого району. Коли розумієш це, стає страшно – бо саме пізнання своєї країни, не з підручників історії і географії, а з подорожей – дозволить оцінити і побудувати власну думку про тяжке минуле та перспективне майбутнє держави в який мешкаєш!

Кожний регіон нашої Батьківщини є унікальним, і це наша гордість!

Прагнення людини до пізнання світу, повинне починатися з пізнання рідної землі, але в українців існує ряд певних проблем, які заважають починати процес осягнення. По-перше, економічні проблеми і менталітет. Не кожний спроможний дозволити собі подорож, бо це є не дуже дешево. А той, хто отримує більш-менш пристойну заробітну плату, майже не використовує цієї можливості, вважаючи, що про Україну він знає все, і краще купити собі новий телевізор, по якому можна дивитися все про свою країну, або трохи заощадити і поїхати наступного року не до Криму чи Карпат, а в привітну Туреччину. Чому виникає така ситуація?

Бо все починається з дитинства!

Не для кого не таємниця, що дитинство є стійким фундаментом для майбутнього: психологічна стійкість особистості, розвинені таланти, відношення до людей і любов до рідної Землі – все і багато іншого в нас починають виховувати батьки, а потім і середовище в яке ми потрапляємо. І ми самі того інколи не розуміючи повторюємо все те, що колись робили наші рідні: їх вчинки, поведінка у суспільстві, ставлення до навколишнього середовища.

Так, наприклад, якщо дитина, яка грається зі старшим братом у дворі, побачить, що брат засмічує обгортками від цукерок гральну площадку, то вже гарантовано: молодший будить робити те ж саме. Ми беремо приклад з ближніх. І так виходить, якщо мама з татом не люблять подорожувати, і своє чадо ніколи не куди не возили і не показували красу навколишнього світу, то ця дитина так і буде все своє життя дивитися канал Discovery. Хоча, бувають випадки коли вже доросла людина намагається надолужити втрачений час у дитинстві, і починає пізнання країни, а це є прекрасно!!!

Люблю подорожувати!

Їде дощ, а я їду у потязі, це не перша моя подорож, але так ж загадкова і несподівана! У вікні змінюються пейзажі, степ на ліс, поле на велике місто, стільки всього цікавого і невідомого. Сусіди по купе ідуть до бабусі, вона живе у маленькому та як вони вважають глухому селі, і як би не Будинок культури – єдине місце розваг у селищі, молоді не було б чого робити. Їм їхати всього 5 годин, а вони починають сумувати за комп’ютером, який залишили вдома. Коли дізнаються, скільки буде тривати мій шлях, називають божевільним героєм. Так, їхати у наметовий табір, який знаходиться за 800 км від дому здається незрозумілим, тим паче що на вулиці літо, і до моря від мого міста усього тридцять хвилин їзди. Але море я бачу часто, а ліс, річку Південний Буг, лелек і качок рідко. І ця краса може перекрити добу у потязі, бо пізнання країни є не тільки необхідним, але і цікавим!

Може у всьому вина глобалізація?

Процес глобалізації, який вже давно почав свою дію приніс багато корисних речей, які зробили життя людей легше, але водночас він забрав культурний пласт, який накопичувався століття!

Сьогодні ми можемо дуже чітко сформувати наші цілі, які приведуть нас до гарного майбутнього — мрії є нашою силою, але чи можливе існування мети-мрії без аналізу і усвідомлення того часу, який прожили наші предки, і ми самі! Багато хто з нас скажуть, що це можливо і не має не якої проблеми, бо тільки ми самі будуємо себе, але є одне про що ніколи не треба забувати це наша історія, яскравим прикладом цього можуть бути розповіді літніх людей, які кожного разу згадають свою родину, свою батьківську хату, місце де росли! Така і наша доля — у старості розповідати про наше дитинство, і ставити молоді у приклад наших друзів і нас самих, описувати і згадувати місця де були і куди хотіли поїхати, але не змогли!

Люди, яки тебе оточують зараз – твій скарб!

Одна із багатьох проблем молоді сьогодні — це «закриті» очі! Маючи змогу спостерігати за молодими людьми нашою країни, завдяки подорожам, участі у Всеукраїнських зборах розумієш, що ми майже не цінуємо людей які нас оточують, які нам дуже сильно допомагають, ми знаємо що є такі апріорі – необхідно цінувати батьків, вчителів, рідну Землю…

Але сьогодні мало хто намагається дотримувати ці прості істини, які формують почуття поваги. Ми все частіше починаємо брати приклад з якихось іноземних кіногероїв, починаємо читати книжки закордонних авторів, у наших музикальних списках перевагу беруть закордоні виконавці, мріємо вийти заміж або одружитися на людях з чужини!

Приклад з іноземця — це показник небажання вивчати рідну історію, бо людина, яка змогла зробити щось позитивне для своєї країни – герой не нашої Батьківщини. У нас є і було багато людей, які своїми діями і виноходами рятували світ, а про них ми не знаємо. І для іноземця він теж не показник прикладу, бо якщо ми не будемо звеличувати цих талановитих українців, то і світ про них навряд чи згадає!

Книжки — це справді проблема останнього часу, бо українські автори майже усі публікуються закордоном і на різних мовах, на всіх крім рідної! Зараз вже почали організовувати виставки – продажу українських письменників, все ніби то відроджується, але наш читач вже звик до закордонних авторів, і привчити його читати українців, так само тяжко, як і навчити подорожувати по Україні.

Музика завжди рятувала наш народ від горя, допомагала у радісні хвилини. Сучасні українські пісні намагаються відповідати світовим стандартам, але все одно наш слухач є дуже специфічним, і йому краще купити компакт-диск відомого закордонного співака, ніж тільки починаючого українського артиста.

Через такий процес розвитку культури пройшли майже всі країни світу, нам не варто забувати про те що незалежній Україні тільки двадцять років, і все тільки починається, ми самі повинні сформувати свій світогляд, в якому крім наших власних цілей, буде і розвиток Української культури.

Найгарніші хлопці і дівчата живуть на Україні!

Це істина правда, яку не одноразово підтверджують люди які повертаються з-за кордону, бо історії про щасливе життя закордоном є міфами, якщо ти не зміг побудувати своє життя на Батьківщині, то шанси на формування злагоди на чужині безперечно є, але вони мізерні, бо за кордоном нас чикають тільки, як дешеву робочу силу, ми потрібні своїй країні. А якщо твої мрії здійснилися і твій або твоя друга половинка іноземець, і все у вас чудове, перевір його генеалогічне дерево, бо кожен третій європеєць має українські коріння!

Сучасна молодь розділилася майже на два унікальні табори, один табір – це яскраві особистості, які живуть за принципом «усюди» – вони беруть участь у всіх заходах, які проводяться у місті, області та України, дуже часто вони самі і організовують їх, хтось для того щоб зібрати у одному місці сильних лідерів, хтось для того, щоб дати відповіді на питання, на які сам не може відповісти. Такі люди – частіше всього популярні у своїй місцевості, відмінники у навчанні, вони дихають повітрям громадського життя і є його великою складовою і намагаються встигнути зробити сьогодні, бо завтра їх чекає щось цікавіше.

Інший табір – спокійних, інколи байдужих до громадського життя людей. Вони пливуть за течію, їх кредо «будь, що буде» або «солдат спить, служба йде», вони обирають щось одне: навчання, роботу, суспільство. Такі люди допомагають щось робити, організовувати, інколи не тому що вони хочуть, а тому що потрібно. Пасивна життєва позиція їх влаштовує!

Лякає те, те що людей з першого табору становиться все менше. В нас зникає почуття «колективу», бо ми стаємо егоїстами і сильними індивідуалістами, але цього вимагає сучасні критерії, раніше ми все робили разом, а сьогодні ми все робимо самі – такий підхід зустрічається і в працевлаштуванні, і в навчанні – конкуренція усюди.

Конкурентоспроможність молодої особистості сприяє розвитку індивідуальних якостей, прагнення до навчання, підвищення рівня професійної кваліфікації, водночас люди забувають про моральні принципи: люди підставляють одне одного, обманюють для того щоб зайняти місто когось, отримати оцінку краще ніж хтось. Раніше таку ситуацію можна побачити тільки на роботі, але вже сьогодні студенти використовують такі методи «покращення себе».

Всіх змінює час!

Кожного дня наш світ формує нові правила існування, і Україна яка також приймає участь у створенні цих правил, так як і всі країни, повинна використовувати і впроваджувати їх – це показник взаємодії держави з всесвітом. Але ми не повинні забувати про те що всі країни різні, і наше багатство це не тільки територія, а й ще колорит.

Сучасній молоді насправді дуже важко бо реагування на всі зовнішні процеси – вимога часу, без них майже не можливий розвиток, ми повинні бути мобільними — орієнтуватися у всіх сферах життя, але не забувати про те що збереження традицій важка, але дуже необхідна робота, тому що якщо не ми, то хто?

Держава та молодь пов’язані усьому: прагнення жити, розвиватися та мати суверенітет, і розуміння цих двох понять не можливе одне без одного. Бо ми – молоді люди України є складовою етапів формування державності, розвитку економіки та інших процесів життєдіяльності. І через все ми проходимо разом, розвивається країна, розвиваємося і ми! Можна навіть сказати, що держава це „голова” великої, сильної і впевненої в собі родини з яскравим майбутнім, до якого прагнуть всі члени сім’ї. Держава поєднує народ у єдине ціле на одній території! Тільки при такій взаємодії ми можемо збудувати завтрашній день

Ми, сучасна молодь, повинні розуміти наше значення у суспільстві, бо воно є величезним. Ми є нащадками великих людей, які боролися за нашу свободу, нам необхідно об’єднуватися у єдине українське ціле, як море з’єднується з річкою, як поле зі степом, як ліс з горами. Ми — нова генерація, яка буде продовжувати справу дідів, і це є прекрасно!

Тетяна Несват, Запорізька обл.

переможниця конкурсу «Що б я зробив для України»

20 квітня

Інші дати
Павло Луспекаєв
1927 –  кіноактор. Знімався в фільмах: роль Верещагіна («Біле сонце пустелі»), «Республіка ШКІД», «Піднята цілина», «Вся королівська рать».
Розгорнути
Ґео (Юрій) Шкурупій 
1903 – український прозаїк, поет, представник напрямку панфутуризм; редактор, кіносценарист.
Розгорнути
 Володимир Шульгін 
1894 – студентський діяч, син Якова Шульгіна, організатор і керівник Української Студентської Громади в Києві. Загинув у бою під Крутами.
Розгорнути