chrome firefox opera safari iexplorer

Софія Київська — 1000-літній символ мудрості України

27 вересня 2011 о 15:11

Наше життя в Україні є надзвичайно цікавим і несподіваним, як-от: вмикаю телевізор і опиняюсь завдяки прямій трансляції прямо на урочистому заході за участю найвищих персон держави — на вшануванні 1000-ліття Собору Софії Київської.

Отак і живемо: за дріб'язковими політичними чварами не помічаємо великих, просто глобальних речей, якою є, на моє тверде переконання, зазначена подія: 1000-ліття Софії Київської. Коли відзначали нещодавно 1020-ліття християнству в Україні — це вражало, але віра є річ не матеріальна, а духовно-абстрактна, тоді як культова споруда навпаки більше є матеріальним символом-носієм духовності. І щоб така будова збереглась впродовж 1000 років — це вражає! І не десь там у Тибеті чи ще глухому закутку землі, а в самому епіцентрі багатьох соціальних зрушень-заворушень, конфліктів і воєн, які відбувались на землях українських і зокрема — у Києві. Вражає, що й казати.

Розумію, що наше покоління розбалувано на круглі дати: то урочисте 1000-ліття хрещення Русі у 1988 р., то спокійне відзначення 7500 років від Створення Світу за літописними джерелами лічби у 1992 р., а тоді вже надгаласливе святкування міленіуму — 2000 років від народження Христа. Якось 1000-ліття Софії Київської не збуджує на такому фоні, отож ми події майже і не помітили. Простіше кажучи: вчора ще не знали, а позавтра вже й забули. Подібним чином промайнуло в Україні пошанування 150-річчя смерті Тараса Шевченка — майже непомітно, як завжди скромно...

Особисто я був і залишаюсь противником примусового святкування будь чого, тому що втрачається сам зміст свята, яке і походить то за назвою від поняття «святість» — суто духовна якість виключно особистого характеру. До святості, як і до любові, силою примусити неможливо. Примусити можна до фальшивого зовнішнього вираження пошани і захоплення, але в душі це може бути тільки добровільно.

Як учасник багатьох так званих «добровільно-примусових» заходів, на яких значна чисельність люду не приєднувалась до настрою свята, а навпаки від нудьги і очікування, коли ж це скінчиться, можна було очманіти, якщо не вдавалось подрімати... Подібні примусові святкування я б назвав як анти-свята або посвяти до ненависті як не байдужості до змісту події.

А проте для мене не дуже приємним було спостерігати, як цьогоріч на 150-ту річницю смерті біля підніжжя пам'ятника Тарасу Шевченку у Львові 10 березня о 18 годині вечора горіло всього 4 лампадки і на ранок їх число не збільшилось, але все одно це значно краще за сотні чи тисячі зігнаних людей, які коло Шевченка запалять свічки з примусу. Одночасно це і показник різним деклараціям патріотизму: за яко націоналістичну ВО «Свободу» проголосував зомало не весь Львів, а до Шевченка прийти — то не таке важливе ні тим виборцям, ні тим обранцям...

І 150-річчя дати дня народження Івана Франка також у Львові на покладанні квітів 27 серпня до пам'ятника поету масовістю не відзначалось — чисто формальні ритуали влади, гарні промови один до одного, бо кому ще мають говорити, як від усього багатотисячного колективу університету ім. Івана Франка було з 10 чоловік на чолі з ректором і явно усі не з доброї волі, а по необхідності «за протоколом»...

Тепер ось 1000-ліття Софії Київської без жодної яскравої реакції в суспільному житті країни включно з так званим П'ємонтом України — західним регіоном. І церковним отцям зціпило вуста, бо щось не поділили конфесійного. Ну і нехай так буде, як є! Почекаємо, коли прийде час і прийдуть люди з відкритим серцем і щирою душею до всіх наших велетів духу і безцінних святинь, вони прийдуть з пошаною не через дати і ювілеї, а просто щоб відчути себе гордими синами і доньками великого народу і прекрасної держави. І будуть шанувати щоднини свої історичні надбання.

А до сучасних аж надто свідомих націоналістів-патріотів я не маю жодних претензій: ви як сучасники нікого і нічого не шануєте з свого минулого — і вас не пошанують нащадки, а забудуть, як щось незначне і мізерне. Ну і грець з вами. Краще буду про Софію Київську щось компонувати.

І всіх закликаю, в кого є почуття національної гідності - щось написати своє про Софію Київську в різних блогах і сайтах. Хоч трошки і створимо грандіозну хвилю пошани!

Богдан Гордасевич, м. Львів

14 грудня

Інші дати
Народився Данило Апостол
(1654, с.Великі Сорочинці, Полтавська область - 1734) — український військовий і державний діяч кінця 17 — першої половини 18 століття, гетьман Лівобережної України в 1727—1734 роках.
Розгорнути
Народився Михайло Старицький
(1840, с.Кліщинці, Черкаська область – 1904) – українського письменника, режисера, театрального і громадського діяча. Він - автор п'єс «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Різдвяна ніч», «За двома зайцями».
Ніч яка, Господи, місячна зоряна, Видно, хоч голки збирай, Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиноньку в гай! Сядем укупочці тут під калиною, І над панами я пан! Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею Стелиться в полі туман. (Михайло Старицький)
Розгорнути
День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
Відзначається у день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.
Розгорнути