chrome firefox opera safari iexplorer

До 120-річниці від дня народження Юрія Клена

01 жовтня 2011 о 20:28

Впродовж останніх років в історії української літератури відкриваються все нові й нові імена справжніх патріотів. Вони повертаються до нас із небуття, як птах Фенікс відроджуються з попелу і потрапляють в безсмертя. Серед багатьох таких імен на небосхилі української літератури яскраво палає ім'я Юрія Клена.

Дорога до поетичної спадщини Юрія Клена – непроста, бо непростим, трагічно складним був час, на який випало життя і творчість поета.

Юрій Клен, справжнє ім'я Освальд Бургардт народився на Поділлі, у селі Сербинівці 4 жовтня 1891 р. у родині купця Фрідріха Бургардта та прибалтійської німкені Каттіни Сідонії Тіль. Батьки виховували дітей в атмосфері шанування рідної мови та звичаїв, і водночас — у дусі любові до України, що стала для них другою батьківщиною.

Особливу роль у житті Освальда Бургардта відігравав Київ. Юрій Клен не уявляв себе без Києва, який став альфою і омегою його життя, втрату якого не могло компенсувати ніщо, навіть благополучне німецьке середовище, пізнане в роки рееміграції.У Києві поет закінчив із золотою медаллю Олександрівську гімназію і вступив до університету святого Володимира. Тут, у Києві, спалахнуло кохання майбутнього поета до Раїси Чернявської.

Навчання в університеті довелося перервати у зв'язку з початком першої світової війни: молодий учений разом із тридцятьма німецькими юнаками, що їх царська влада визнала «небезпечними», був засланий до Архангельської губернії. Через рік така ж доля спіткала його матір та сестру Жозефіну (батько помер 1912 р.). Згодом, після революції 1917 р., Освальд Бургардт, повертаючись із заслання, заїхав до родини в Курськ (1918 р.), і вони разом вирушили до Києва, що зустрів суворою і трагічною реальністю громадянської війни.

Восени 1918 р, Освальд Бургардт поїхав до Німеччини і мало не був прикликаний до кайзерівського війська.

Не знайшовши щастя на батьківщині предків, Освальд Бургардт повертається до Києва. Уіверситетське навчання він закінчив, захистивши диплом, 1920 року. Згодом поступає на дворічний курс аспірантури при дослідному інституті УАН, де студіює германістику й отримує диплом першого ступеня (1923 р,), водночас учитилює в Баришівському соціально-економічному технікумі.

Найближче він зійшовся тоді з майбутніми неокласиками. Особливо теплими були стосунки Освальда Бургардта з Миколою Зеровим, з яким йому випало працювати в соціально-економічному технікумі та трудовій школі містечка Баришівки.
Не матеріальна скрута, добре знана простим людям років перших п'ятирічок, а нечуваний терор змусив його емігрувати, за власним визнанням, «подаючись світ за очі».

За нових для себе умов Юрій Клен органічно вписався в літературний процес Західної України. Його вірші стали з'являтися на сторінках львівського журналу «Вісник», який редагував Дмитро Донцов. У віснику друкувалися: Олена Теліга, Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Євген Маланюк, яких, згодом, Клен назове «вісниківська квадрига».

У Німеччині Юрій Клен почав працювати з 1934 р. при кафедрі славістики. Тут же захистив докторську дисертацію «Головні мотиви творчості Леоніда Андрєєва» (1936), йому було присвоєно звання професора. Невдовзі отримав помешкання в місті, а згодом переїхав на околицю Мюнстера — станцію Моріп. Саме тут Юрій Клен написав більшість віршів, що склали основу збірки «Каравели», та поему «Прокляті роки».

1943 року виходить друком збірка «Каравели». Збірка вражала незвичайною титульною сторінкою: рукою талановитого художника Юрія Вовка на ній було накреслено каравелу, тобто вітрильний корабель, на якому в середньовіччі відважні моряки-конкістадори здобували нові землі, острови й континенти. У цьому задумі й велика метафора «Каравел»: емігранти із сонячної й трохи лінивої степової України, подаючись на незнаний захід, пізнавали нових людей, їх побут і звичаї, нагадували Юрію Кленові іспанських завойовників-конкістадорів і, як і вони, активізувались і гартувались у боротьбі за існування.

Особливо важлива для українців поема «Жанна д’Арк». Вона оспівує визволительку Франції від англійських завойовників у XIV сторіччі, яка стала національною героїнею й була названа «Орлеанською дівчиною».

Поет кличе її в заспані українські степи, «де забракло мужської снаги»:
Не Шампані квітчасті лани,
Не Воґез покарбовані гори,
А розпачливий сон долини
І сарматські широкі простори.
 ....................................
Марно кидаю поклик полям:
Де ти, Жанно, о Жанно, 
о Жанно!
І сміється у відповідь нам
Тільки північ лунка і туманна.
Полемічну поему «Ми» Юрій Клен написав як реакцію на «Скіфи» відомого російського поета Олександра Блока:
Ми не ходили за моря
Земель незнаних добувати.
Нам шляху Греки із Варяг
Синів у піні бронзуватій.
 ..........................................
А ми, ми творимо тепер
З хвилин і дій життя поему.
Ми п’яні барвами химер,
Що з них Майбутнє ми снуємо.

Юрій Клен контрідейно закінчує поему, віщуючи Україні краще майбутнє. І в цьому його кредо:
Та ми татарську чорну кров
Варязьким холодом остудим.
У такт рокам гуде наш крок.
Ми йдем... ми ростемо... 
ми будем!

Як бачимо, збірка «Каравели» надихана незламною вірою Юрія Клена в славне майбутнє України, яка повинна перебороти всі перешкоди на шляху до державності. Власне, на прикладі «Каравел» можна простежити вплив Дмитра Донцова на Клена, який вважав, що література повинна служити нації.

Юрій Клен був мобілізований до німецького війська в 1939 році. Працював спочатку на курсах військових перекладачів, а 1941 р. служив при штабі тилової частини 17-ї армії як перекладач. Страшні враження від сплюндрованої війною України лягали в основу третьої частини «Попелу імперій». Юрій Клен мав догани за людське ставлення до українців.
Поета врятував від кари госпіталь, куди він потрапив наприкінці січня 1942 року. Під час відступу гітлерівців під ударами Червоної Армії машина, в якій їхав перекладач, застрягла в заметах під Лозовою, він сильно застудився і захворів на плеврит. Звільнений від військової служби після лікування, з січня 1943 року викладав у Німецькому університеті та в Українському вільному університеті в Празі. Навесні 1945 року перебрався до Австрії.

Вершинними здобутками Юрія Клена є поеми «Прокляті роки» (1937) та «Попіл імперій» (1943 — 1947). Трагічне знищення української культури в добу сталінізму, нелюдська жорстокість другої світової війни — центральні теми цих творів.

Перебуваючи за кордоном, Юрій Клен, дізнається з газет, про те, що радянська влада планує знести храм святої Софії в Києві. Приголомшений жахливо-вражаючою новиною, поет пише вірш-присвяту, сповнену величезним смутком та відчаю за свій улюблений Київ. Клен відкрито називає період панування радянської влади в Україні «нечистою добою», а її представників – «печенігами». А хіба можна було підібрати інший епітет в той час, коли зносились храми, руйнувались історичні будівлі, знищувались свідомі, мислячі люди. Саме печеніги, прийшовши на Київську землю, підпалювали села, хати, церкви. У роки другої світової війни німецькі війська не знищили жодного храму. Важко сказати, для чого німці залишали їх неушкодженими, чи то через залишки Бога в душі, чи то через сподівання виграти війну, оселитися тут і володіти прекрасними витворами архітектури. Так чи інакше, а факт залишається фактом – храми знищувала радянська влада.

Софія 
Нехай твій дзвін заглушать літаки. 
Нехай тебе знесуть і хай на місці,
Що освятили літа і віки, 
Поставлять пам'ятник добі нечистій. 
Нехай змурують чорний хмарочос 
Там, де стоїш ти, біла й золотава,
О ліліє струнка в намисті рос,
Яку плекала мудрість Ярослава!
Нехай здере новітній печеніг
Смугляве злото з бань на кінську збрую
І скрізь полишить слід блюзнірських ніг:
Це лиш мара нам видива гаптує,
Які триватимуть недовгий вік.
Коли спорудять зал з бетону й скла
І електричний вихор зашаліє
Там, де священна сутінь залягла
Й в дрімотнім сні спочила Візантія,—
То знай: це все пройде без вороття.
Так само снились нам колись татари.
То ж знов чаклун якийсь навіяв чари,
І бачиш ти примари небуття.
Правдивий світ,— не той, для ока зримий,
Крилами розтинаючи вогонь,
Гойдають тихо грізні серафими
На терезах своїх долонь.
 ....................................................
Колись усім об'явиться, як чудо,
Істота з кожної з земних речей.
Настане день... світ спалахне, й полуда
Тобі спаде з засліплених очей.
В священнім жасі, дивно скам'янілий.
— Немов хто в вічність відчинив вікно,—
Побачиш ти у млі нестерпно білій
Все, все таким, як справдіє воно:
Хрестом прорізавши завісу диму,
В красі, яку ніщо не сокрушить,
Свята Софія, ясна й незрушима.
Росте легендою в блакить.

Для Юрія Клена характерною є і традиційна, і власне авторська інтерпретація міфологічного образу або сюжету. Часто автор вводить образ у канву «сучасного» твору.

Пекло в поетичному сприйманні Юрія Клена пов'язане з Радянським Союзом:
Ось пекло, це землі частина шоста,
А край зелених верб і пишних зел,
Що скрізь його покрила вже короста, — 
Останній в пеклі круг, дев'ятий круг.
Радянський Союз постає в контрасті – зелені верби і колючі дроти, які обплутали майже все, які сковують волю. Недарма поет називає цю землю «частиною шостою», адже шість – це число диявола, а саме він зараз володарює:
Потвори, нелюди й звіри – 
Все сатана змісив у тісто.
Гудуть і гори, і бори,
І стало пеклом кожне місто.

Через звернення до античних та біблійних сюжетів, образів світової літератури, Юрій Клен прагне знайти в умовах руйнації духовності загальнолюдські суспільні ідеали поведінки людини, виявити ознаки природної та соціальної гармонії і з'ясувати причини дисгармонії.

Доля не шкодувала для Клена випробувань і страждань: йому судилося бути в епіцентрі страшних подій, бачити страшне обличчя війни. Він був німцем за походженням і українцем за духом, щоправда, усвідомлення своєї національної едентичності прийло до нього у роки відірваності з Батьківщиною. Перебуваючи у Німеччині, Юрій Клен починає писати вірші суто українською мовою, до цього ж часу вся творчість поета була написана німецькою.

Російський поет Осип Мандельштам, якому теж довелося пройти через безліч випробувань долі, називав ХХ століття не інакше, як «век мой – зверь мой», і, звичайно, мав рацію, адже за всю історію людства неможна згадати жодної епохи настільки кривавої і настільки трагічної. Майже жоден поет ХХ століття не помер власною смертю. Юрій Клен пішов з життя 30 жовтня 1947 року. Похований в українській частині кладовища Вестфрідгоф.

В той страшний час, коли обидва антилюдяних режими виховували рабів, які, в більшості своїй, були схожими на роботів через однакову поведінку, одяг, сервільне ставлення до влади, поети намагалися відкрити очі суспільству, вилікувати його від засліплення, за що переважна більшість з них і поплатилась власним життям. Юрій Клен не був виключенням, але, на відміну від інших, він загинув свєю смертю, без стороньої допомоги. Його знищили ХХ століття і дизгармонійний світ-хаос.

Перебуваючи на крок від загибелі, він кинув рішуший виклик силам темряви, він викликав на війну антилюдяний режим, і сьогодні, ми з впевненістю можемо сказати, що Клен переміг його, адже, якби не він, не його твори, невідомо, чи рухнула б «землі частина шоста», але, нащастя, завдяки мужності поета та багатьох його сміливих колег, ми маємо власну країну, про яку всі вони мріяли. Ви запитаєте, у чому таємниця здійснення цієї мрії. Все дуже просто, Юрій Клен говорив правду у своїх безсмертних творах, а говорити правду, за висловом Михайла Булгакова, завжди приємно. Саме вона і врятувала світ від загибелі.

Матеріал додала Катерина Івкова

19 жовтня

Інші дати
Народився Ігор Свєшніков
(1915, м. Київ — 1995) – археолог, доктор історичних наук. Понад 20 років проводив розкопки на місці Берестецької битви, результати яких узагальнені в монографії "Битва під Берестечком". Автор монографій про культури шнурової кераміки та шаровидних амфор, путівника по заповіднику "Козацькі могили".
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі