chrome firefox opera safari iexplorer

Занадто вільні медіа — не ознака демократичної держави

24 жовтня 2011 о 08:35

Останнім часом досить часто з блакитних екранів телевізорів та сторінок рейтингових вітчизняних друкованих ЗМІ можна прочитати наступне: «В Україні обмежується свобода слова», «Українська влада обмежує діяльність журналістів», «Вітчизняні журналісти скаржаться світовій спільноті на порушення їх прав і свобод» і т.п.

Звичайно, після прочитання подібних яскравих та голослівних заяв та стверджень у пересічного громадянина сформується уявлення про те, що, дійсно, Україна пішла невірним шляхом: пригноблюючи представників «четвертої влади», влада порушує один із головних принципів демократичної держави «свобода слова» або «свобода волевиявлення». З урахуванням цього з’являється переконання в тому, що за таких умов просто неможливо побудувати вільну та «прозору» державу, в якій вітчизняні ЗМІ безперешкодно та на свій власний розсуд гласно видавали б свій інформаційний продукт.

Однак, чи насправді, українські журналісти почувають себе настільки обділеними на сучасному споживчому ринку інформації?

Чому часто повторюємо слово «ринок»? Тому що, на жаль, сучасна українська журналістика перетворилася на звичайний базар, де продавці (журналісти) змагаються за першість у продажу свого товару (інформації). Задля цього вони багато розмірковують над упаковкою, ціною, рекламою, просуванням свого «товару» на ринку; визначають цільову аудиторію (коло читачів, слухачів або глядачів), однак ігнорують найважливіше, що є у самому товарі. Якість! На жаль, саме ця властивість товару посідає останнє місце в переліку критеріїв, яким відповідає інформація, яка пропонується широкій аудиторії.

Найсерйознішим тут є те, що ЗМІ, виконуючи одну з найважливіших свої функцій – формування адекватної суспільної думки про окрему людину (групу осіб), явища, важливих процесів в державі, насправді, виконують абсолютно протилежну функцію – формування викривленої думки шляхом подання неякісної, поверхневої, далекої від істини інформації!

Замість того, щоб виховувати «споживача», спонукати його до міркувань у конструктивному і вірному руслі, зробити його здатним аналізувати реалії сьогодення, сучасні українські ЗМІ свідомо (а можливо і несвідомо) і невпинно створюють такі умови, за яких «споживач» деградує як здравомисляча істота, оскільки їй наполегливо пропонують прийняти «за чисту монету» те, що вона бачить, чує і читає. А у «споживача», який не звик або не здатен розміркувати, аналізувати й перевіряти інформацію, відсутні підстави піддавати сумнівам якість запропонованого «товару».

Отже, чого насправді бракує українським журналістам?

Для початку, потрібно чітко розрізняти два поняття: «свобода» як вседозволеність і безвідповідальність і «свобода» як така.

В одному із тлумачних словників, свобода трактується як відсутність заборон, обмежень; можливість суб’єкта виявлення своєї волі у суспільстві; незаповнений працею та заняттями час, а також надмірна простота (непримушеність) та розв’язність.

Варто звернути увагу на два останні дефініції, адже саме такий прояв «свободи» спостерігається в українських ЗМІ. На сьогоднішній день більшість журналістів втратили відчуття реальності (хто вони насправді? Яка їх роль?), забули про суспільну відповідальність перед «споживачем»; з посмішкою та сарказмом реагують, коли чують про кодекс журналістської етики. Дехто з український медійників взагалі поставив мету прославитися, заробити (не лише ім’я), вислужитись перед кимось на першу сходинку. Досить часто таке зміщення цінностей і пріоритетів відбувається вже на третьому і вищих курсах журфаків провідних вітчизняних ВУЗів, де студенти, перебуваючи на практиці, починають «входити у присмак» майбутньої професії.

Так, виникає замкнуте коло: споживач не може бути вихований журналістом з тієї причини, що останній, як виявляється, сам далекий від виховання і усвідомлення високого рівня відповідальності професії журналіста!

Якщо хтось все ще поділяє думку про те, що ЗМІ потрібно дати ще більше тієї самої «свободи слова», тоді чому б не бути справедливим і не наділити цією ж самою свободою кожного громадянина, який хоче на всю Україну поширити інформацію про конкретну людину (незалежно від його соціального та фінансового статусу), явище, процес і т.п. або відкрито висловитися щодо, наприклад, діяльності уряду, органів судової влади, прокуратури, комунальних господарств?! Він же громадянин України і повноцінний суб’єкт права! Така можливість обмежується чинним законодавством України, яке визначає, що людині (громадянину) можна, а що забороняється; яку вона понесе відповідальність у випадку порушення нею відповідних норм та правил поведінки. Такі заборони і правила стримують появу і поширення хаосу, безладу і свавілля у державі. Є така біблейська істина: «Царство, яке розділиться само в собі, не встоїть». Тому свої вчинки людини, тим паче ЗМІ, повинні бути скеровані почуттям відповідальності перед оточуючими!

Безумовно було б нерозсудливо і нечесно всіх українських журналістів характеризувати як одного. На щастя (хоча у значній меншості), є принципові, високо професійні, розумні і морально здорові журналісти, які за покликанням обрали цю професію і своїм найпершим обов’язком вважають виховувати свого «споживача», поважати його як особистість і забезпечувати його якісною, об’єктивною і актуальною інформацією.

Прагнучи виконувати цей обов’язок, їм інколи доводиться працювати у тяжких умовах: ризикувати своїм власним життям або життям своїх рідних, звертатися до європейської спільноти з проханням захистити, втрутитися та вплинути на ситуацію, що склалася; приєднуватися до громадських рухів (на кшталт «Репортери без обмежень», «Стоп цензурі») і відстоювати своє право нести почесне звання журналіста – людини, яка є очами, вухами та вустами. Від того, що і як вона побачить, почує і скаже залежить не лише доля народу в цілому, але й доля окремої людини, зокрема.

Саме дотримання і гарантування такої свободи ЗМІ є ознакою правової, демократичної і вільної держави…

Додала  Жанна Кобилинська

29 травня

Інші дати
Народився Петро Карманський
(1878, м. Цєшанув, Польща - 1956) - український поет, педагог,перекладач, член групи письменників "Молода муза". Представник раннього українського модернізму. Автор збірок віршів "З теки самовбивці", "Блудні огні", "До сонця". Переклав "Божественну комедію" Данте, окремі твори Гюго та ін.
Засну, як легіт, в сірій скибі, Розвіюсь, мов рідка імла, Візьму з собою злидні й болі, Оставлю вам самі діла. (Петро Карманський)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі