chrome firefox opera safari iexplorer

Львівський колекціонер зібрав удома більше сімдесяти прасок

15 грудня 2011 о 10:26

Усі вони — абсолютно різні. Жоден з експонатів не повторюється! У Галичині вже немає прасок, яких не було б у Ярослава Рущишина. На чотириповерхових полицях колекціонер розташував свої «надбання». А «захворів» своїм хобі чоловік цілком випадково.

«На мій день народження друзі подарували одинадцять чи дванадцять прасок, — розповідає «Україні молодій» Ярослав Рущишин. — Вони скупили всі праски в одному з антикварних магазинчиків Львова. Так, власне, і почалася моя колекція. Тепер їх уже — за 70. Тут є праски з Франції, з Італії, з Марокко, з Гонконгу, з Словенії. Це не просто праски — це ціла історія. За ними можна прослідкувати ставлення людей різних поколінь до праці. Ось ці праски з кінця минулого століття і ті, якими користувалися ще у XIX сторіччі, виготовлені як витвір мистецтва. Вони прикрашені різьбленням чи навіть маленькими фігурками. Одразу видно, що люди того часу шанували людську працю, тому і прикрашали її знаряддя. А ось ці, якими користувалися вже за часів Сталіна, — надто спрощені. В той час до людей ставилися, як до дешевої робочої сили, тож і праска зроблена відповідно».

Найстарішою «праскою» колекції є рубель (або пральник). Старші люди ще пам’ятають цей інструмент, що складається з палки, схожої на біту, і ще однієї дощечки з вирізьбленими прямокутниками. На качалку намотували білизну і човгали по ній дошкою з зарубками — одяг розрівнювався.

Є в колекції й праски для похідного варіанту: коли панянки кудись їхали, то брали з собою праску у кілька разів меншу за звичайну. Певна річ, аби ідеально випрасувати нею сукню, доводилося пововтузитися. А ось привести до ладу комірець — якраз добре. «У такі прасочки клали жевріючі вуглинки, які їх нагрівали, — пояснює пан Ярослав. — Крім того, вуглинки завжди треба було роздувати.

До речі, за способом нагріву праски відрізняються одна від одної . Ось ці — нагрівалися на розпеченому металі, а ті — у самому вогні. А щоб можна було їх взяти у руку, тримач від’єднується. Певним вдосконаленням можна вважати ось ті, з висувним осердям. Тобто праска відкривається, і всередині є металеве осердя, яке можна нагрівати окремо. Щоб прасування було безперервним, таких осердь у комплект входило два».

Усі експонати колекції притягують погляд: цікаві різьблення, кольорові метали чи півник на маленькій «похідній» прасці. Усе можна розглядати годинами. Але є праски, які викликають подив, адже вони мають специфічний «носик». Виявляється — це ще одне вдосконалення. «Я сам довго не міг зрозуміти його призначення. Кожен старий п’єц має отвір на заслінці, — пояснює колекціонер. — Так–от, цей «носик» зроблений спеціально для отвору в пічці. Так праска нагрівалась, і її можна було підтримувати теплою».

«Знайти в Галичині праску, якої у мене немає, — вже нереально, — додає Ярослав Рущишин. — Однакових прасок я не тримаю, а знайти інакші стає все важче і важче. До речі, за кордоном купувати праски дешевше: там в антикварних магазинах вони коштують від п’яти до десяти євро, а тут такий раритет дешевше 300 гривень не знайдеш». І хоча колекція вже не вміщається на полицях, а праски потроху розташовуються на підлозі й на столі, кидати своє хобі чоловік не хоче. Тож колекція і далі буде поповнюватися новими екземплярами.

29 травня

Інші дати
Народився Петро Карманський
(1878, м. Цєшанув, Польща - 1956) - український поет, педагог,перекладач, член групи письменників "Молода муза". Представник раннього українського модернізму. Автор збірок віршів "З теки самовбивці", "Блудні огні", "До сонця". Переклав "Божественну комедію" Данте, окремі твори Гюго та ін.
Засну, як легіт, в сірій скибі, Розвіюсь, мов рідка імла, Візьму з собою злидні й болі, Оставлю вам самі діла. (Петро Карманський)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі