chrome firefox opera safari iexplorer

Путівник з художніми якостями

05 грудня 2011 о 12:31

Більшість тих, хто захоплюється мандрами, звісно ж, мають улюблені міста, куди час від часу хочеться повертатися. Таким от затятим мандрівником є і знаний український письменник – поет, прозаїк, есеїст Юрій Андрухович.

Про ті куточки неосяжної Землі, які стали авторові близькими – його нова книга «Лексикон інтимних міст»(її видавцем став Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Chernovitz). Недавно презентована, вона надійшла до українських книгарень і за опитуванням порталу Буквоїд, уже стала книгою листопада.

Романістика є воістину багатоликим жанром: знаємо любовні, історичні, пригодницькі романи, епоси й хроніки. А от романів-путівників, принаймні в українській літературі, ще не було, та й у світовій, мабуть, небагато. Тож книга Юрія Андруховича в цьому сенсі унікальна. Нове видання вирізняється й тим, що є найбільшим романом цього письменника (близько 500 сторінок).

Книга має переваги й недоліки. До перших належить насамперед надана читачеві можливість здійснити подорожі аж до 111 міст (в алфавітній послідовності) України та безлічі інших країн. У деяких з них пан Юрій бував багато разів і жив тижнями, місяцями й роками. А в декотрих його фрагментарне перебування вимірювалось годинами і бачив він лише вокзал чи порт. Та все одно щось запало в душу…

Кожний місторозділ (новоутворення Андруховича) – це враження, рефлексії, спогади автора, пов’язані з певним великим чи малим містом. Вони, звісно ж, цілком суб’єктивні і на абсолютну істину не претендують. І не варто дивуватися, якщо в когось із нас той самий населений пункт викликає зовсім інші асоціації і сприйняття.

Письменник просто пропонує власне бачення, і в більшості випадків воно видається цікавим, навіть якщо в чомусь не погоджуєшся.

Місторозділи у книзі дуже різні не тільки за змістом, а й за обсягом. Кількість сторінок варіює в середньому від 3 – 5 до 10. Найбільші розділи налічують по 15 — 20 сторінок (скажімо, ті, що присвячені Києву, Львову). А є й односторінкові.

Ба більше, спостерігаються й суттєвіші відхилення від норми, до якої творчу людину аж ніяк не прив’яжеш. До них належать, приміром, глави про Єрусалим і Єнакієве. Вони складаються… з одного абзаца. Чому? Та тому, що в жодному з цих міст автор не бував. Різниця хіба що в тому, що про Вічне місто пан Юрій пише: «У мене ще ціла вічність на те, щоб у ньому побувати. Та я в ньому все одно буваю – завжди, коли намагаюсь молитися.» Згадка ж про донбасівське містечко набагато прозаїчніша. Письменник просто констатує, що «…десь на шляху поміж Донецьком та Луганськом усі ми водночас і вголос читаємо з дорожнього знаку слово «Єнакієве». Після цього багатозначно переглядаємося і більше ніхто нічого не каже.»

Оповідь про кожне місто стає для Андруховича нагодою для приємних (чи не дуже) спогадів,екскурсу в історію, розповіді про якусь особистість (чи річ, явище), з котрими асоціюється у нього ця точка земної кулі. Наприклад, Дрогобич для автора пов'язаний з долею письменника Бруно Шульца, Мінськ символізує сяючу чистоту, Антверпен — то алмази, Барселона – кишенькові злодії, Париж – запахи парфумів та кохання, не завжди чисте й романтичне.

Неважко помітити закономірність: що частіше бував Андрухович у місті, що інтимнішими (у найширшому розумінні) стають їхні стосунки, то сміливіше дає автор певні характеристики, визначаючи суть чи тенденції, що панують там.

Зокрема, Київ отримує звання вічного невдахи-двієчника і також вічного молодшого брата Москви. А якщо ви думаєте, що до Львова автор більш поблажливий, то помиляєтеся. Місто Лева також заслужило на критичне ставлення й отримало з-поміж інших і таку характеристику: «Львів усе ще прагне бути порівняним, поставленим поруч і співвіднесеним. Так ніби не вірить у свою самодостатність.» Проте не думайте, що в цих містах Андрухович не бачив нічого хорошого…

Такі ж детальні й суперечливі портрети Москви, Ленінграда (не Петербурга, тому що приїздив туди за радянських часів), Праги, Лондона, Чикаго та інших вимальовуються з відповідних місторозділів.

До переваг цієї книжки належить і мовна вишуканість Андруховича, зокрема каламбури, майстерна гра слів і художнє розмаїття роману. Адже серед розділів є есеї, оповідання і…вірші у прозі. Сам автор зізнався, що намагався досягнути жанрової непевності. Аби читач сушив мізки: що це? Есеїстика, публіцистика, оповідання, вірш, анекдот? І письменникові це вдалося.

Ну а недоліки? Їх небагато, і вони спірні. Для когось недоліком може виявитися великий обсяг роману. Щойно завершивши книгу, Юрій Андрухович казав, що спочатку замислював її як кишенькову. Але не вийшло – матеріалу назбиралося чималенько. І зараз стало очевидним, що ця книжка – не для швидкого читання у транспорті. Її слід осягати вдома, у кріслі чи на канапі, не кваплячись. Адже прочитане обов’язково спонукає до роздумів, аналізу.

Можливо, читачам будуть цікаві й не всі розділи, деякі з них видадуться розтягнутими. Та є перевага, здатна перекреслити цей недолік. Читання роману можна як розпочати, так і перервати у будь-якому місці – отож що не подобається — пропустіть.
А загалом я згодна з думкою одного критика щодо «Лексикону інтимних міст» — вся книга, мабуть, не зможе сподобатись. Однак прихильників неодмінно знайде. І як свідчить перший місяць її життя, їх уже чимало. Майте на увазі: письменник обіцяє продовження. «Лексикон…» можна весь час оновлювати, вважає Юрій Андрухович. Адже він продовжує відвідувати ті самі й нові міста. От додаватиме свіжі враження.

Тетяна КРОП

28 травня

Інші дати
Народився Максиміліан Волошин (Кирієнко-Волошин)
(1877, м. Київ – 1932), російський поет і художник українського походження, перекладач. Представник символізму і акмеїзму, в поезії та малярстві відобразив історію та природу Криму.
Припаду я к острым щебням, к серым срывам размытых гор, Причащусь я горькой соли задыхающейся волны, Обовью я чобром, мятой и полынью седой чело. Здравствуй, ты, в весне распятый, мой торжественный Коктебель! (Максиміліан Волошин).
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі