chrome firefox opera safari iexplorer

Драматична візія майбутнього

23 січня 2012 о 09:09

«Скаліченою драмою» називала Леся Українка свою п’єсу «Руфін і Прісцілла», маючи на увазі публікацію твору 1911 року в журналі «Літературно-науковий вісник».

На догоду тодішнім вимогам цензури, насамперед духовної, котра не сприймала жодної критики християнської церкви, авторці доводилося кілька разів переробляти п’єсу. Драма «Руфін і Прісцілла» у своєму первісному вигляді побачила світ лише у 12-томному зібранні творів Лесі Українки 1951 року.

Наприкінці минулого року в столичному Музеї Лесі Українки презентували цей твір, що вперше вийшов окремим виданням у видавництві «Либідь». Проект здійснено у рамках державної програми «Українська книга» до 140-річчя видатної української письменниці.

Упорядником, автором післямови та приміток книги став професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимир Панченко. Відомий своїм глибоким дослідницьким підходом до літератури, він ознайомлює сучасного читача з цією філософською, багатоярусною п’єсою. Її сюжет переносить нас у далеке ІІ століття нової ери, а місцем дії є Римська імперія.

«Руфін і Прісцілла» належить до низки драматичних творів Лесі Українки на теми утвердження християнства всупереч утискам і репресіям, яким піддавала прибічників нової віри римська влада. Але більш знаними є п’єси «В катакомбах», «Одержима», «Адвокат Мартіан», які бачимо і в навчальних програмах, і на афішах театрів.

Чому ж найбільша за обсягом українська п’єса в п’яти діях «Руфін і Прісцілла» так довго залишалася на узбіччі громадської уваги?

Ще можна зрозуміти претензії до твору в Російській імперії, де православ’я в його ортодоксальній формі було державною релігією. Але п’єсу воліли не помічати і в Радянському Союзі — державі, яка, здавалося б, культивувала атеїзм.

«Християнство у драмі Лесі Українки – то лише зачіпка, — вважає професор Володимир Панченко. – Ставши свідком революції 1905 року, письменниця багато переосмислила, пережила певні розчарування. Перед внутрішнім зором Лесі Українки з її «касандриним» даром постала драматична візія майбутнього. Її художнім утіленням і стала драма «Руфін і Прісцілла. Тут не можна не помітити паралелей між ідеями християнства та соціалізму».

Може, тому й невипадково саме тепер драма переживає відродження. Адже хто, як не сучасники, котрі побачили наслідки різноманітних революцій та перебудов, здатні зрозуміти її найкраще. Й історичні аналогії народжуються самі по собі.

Приміром, Руфін – це інтелігент, який прагне зберегти свою римськість, не хоче руйнувати традицій минулого, та водночас намагається зрозуміти ідеї християнства.

Парвус є догматиком християнської віри. Він проповідує «всесвітянство» і переконаний, що на шляху до «небесної держави» — «нового Єрусалиму» мета виправдовує засоби. «На пожарищі світ новий настане», — пророкує він. Парвус і не підозрює, що скоро перестане бути потрібним Єпископу… Чи не перегук з долями багатьох полум’яних революціонерів ХХ століття?..

Цікавий і образ Нартала – африканця, колишнього раба. А втім, як виявилось, не колишнього. Тому що римський патрицій, християнин Люцій, викупивши «варвара» з неволі й спокусивши варвара благами цивілізації, накинув йому нове ярмо – духовне. Нартал раптом усвідомлює, що римлянином не став, а залишився чужим серед своїх, оскільки «римлянин всяк загине сам скоріше, ніж варвару дасть волю». «У Нарталі впізнаємо українця», — влучно зауважує Володимир Панченко.

У центрі філософської п’єси України – настрої людей на зламі епох. З одного боку, приречена язичницька цивілізація, антигуманна й жорстока. Їй протистоїть християнство, яке активно поширюють. Нова віра проповідує любов, братерство, рівність. Та чи стане вона гідною альтернативою старій? Адже і в середовищі «братів»-християн, передусім церковної верхівки, уже буйним цвітом розквітають демагогія, культ ієрархів, лицемірство, святенництво, нетерпимість до вільної думки. Чи вторує шлях до щастя маса, озброєна «єдино правильним вченням»? Питання актуальне для всіх епох.

Зіткнення ідей – не єдина тема драми «Руфін і Прісцілла». З назви розуміємо, що йдеться тут і про кохання. І воно сильніше навіть від розбіжностей у релігійних поглядах.

На зміну ліризмові незмінно приходить гострий сарказм. Його стріли Леся Українка спрямовує не лише в бік християнської громади. Не шкодує авторка і «римський народ» — хижу масу, яка жадає видовищ, хай і кривавих.

Хто він, той народ, заради якого ламається стільки списів? І чи не краще віддати перевагу не безглуздим революціям, а самовдосконаленню кожної окремої людини? Задумаймось, читаючи цей текст...

Тетяна КРОП

«Рідна країна»

* На фото — книгу представляють її упорядник Володимир Панченко та директор видавництва «Либідь» Олена Бойко

19 жовтня

Інші дати
Народився Ігор Свєшніков
(1915, м. Київ — 1995) – археолог, доктор історичних наук. Понад 20 років проводив розкопки на місці Берестецької битви, результати яких узагальнені в монографії "Битва під Берестечком". Автор монографій про культури шнурової кераміки та шаровидних амфор, путівника по заповіднику "Козацькі могили".
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі