chrome firefox opera safari iexplorer

У Коломиї почав діяти перший і поки що єдиний в Україні центр гумору

06 січня 2012 о 15:26

Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер.

Якщо продуктивно чухати потилицю

Центр гумору розмістився в одному із задніх під’їздів ланцюжка патріархальних, тісно поєднаних між собою двоповерхових будівель, зведених, мабуть, ще за царя Панька в осерді Коломиї. Переступивши поріг «Веселої оселі», ледь не потрапляєш в обійми якогось хитруватого, проте аристократично вбраного під англійського баронета чолов’яги. В його правій руці — плакат із написом «Фонд допомоги насупленим, маркітним, надутим і нудним». Біля ніг — кухоль–скарбничка. «Це до першого приходу податкової», — пояснює, вказуючи на посудину для мідяків, власник «Оселі». І відразу не втямиш: жартує Микола Савчук (хоча, які там можуть бути жарти з ДПА) чи каже всерйоз. Уточнювати не будемо, пригадавши зізнання ще знаменитішого дотепника Бернарда Шоу: «Мої жарти полягають у тому, що я кажу людям правду. Це найсмішніший жарт у світі».

— Ідея з музеєм у мене «проклюнулася», мабуть, років зо три тому, — пояснює пан Микола. — Хоча все, що пов’язано зі сміховою культурою, здебільшого українською, збираю давно, аби впорядкувати серйозну енциклопедію. До створення експозиції підштовхнув букініст Любомир Недільський. Він має в середмісті Львова ошатну приватну книгарню і порадив мені зібраним гумором наповнити музей. Коломийські друзі теж обома руками були «за». Щоправда, це починання супроводжувалося певними ризиками і навіть авантюризмом, пам’ятаючи, що ми, українці, чимало перспективних справ полишаємо на півдорозі. Якби і я знав наперед, що мене очікує, то, певне, теж не взявся б за цей гуж. А так довелося частенько чухати потилицю, бо заздалегідь складений кошторис виявився таким же здрібнілим порівняно з реальними витратами, як реалізація передвиборчих обіцянок можновладців. Зрештою, за фінансової та матеріальної підтримки земляків, зусиллями передусім талановитих митців Мирослава Ясінського та Ігоря Бежука, ми успішно дійшли до фінішу. «Веселу оселю» відкрили кілька місяців тому, напередодні Дня міста.

За що українки б’ють чоловіків

Один із найстаріших експонатів музею та символів національного гумору — автентичний макогін зразка 1884 року — пан Микола привіз зі свого рідного села Великий Ключів, що неподалік Коломиї. Під замашним дерев’яним предметом напис: «Цим макогоном Параска Мацячка провалила голову коханому чоловікові, який хотів її вдарити, та не встиг. Так почалася правдива демократія й емансипація в нашому краї». «Жінки в нас насправді віддавна мають рівні з чоловіками права, — робить висновок мій співрозмовник. — Пригадайте хоча б жартівливу пісню «Била жінка мужика, била–била і товкла». Рідко в якому іншому фольклорі зафіксовано такі екзекуції над представниками сильної статі. Чому українки це робили, ми наразі з’ясовуємо. Одну з причин змалював київський графік–карикатурист В. Гулак на листівці, надрукованій ще перед Першою світовою війною. На ній жінка б’є чоловіка дрюком, бо застукала його в обіймах іншої».

Тема любовних походеньок — серед провідних в українському гуморі різних часів. У «Веселій оселі» їй присвячено окремий стенд. Серед компрометуючих речових доказів — записка, знайдена в Коломиї. Коротенька, але змістовна: «Мій уже поїхав. Можеш підійти туди, де ми той раз здибалися. Я візьму хліб, курку і помідори, а ти візьми щось випити і коц (ковдру. — Авт.)». Лукаво пострілюючи очима, мій музейний гід напіввідкриває таємницю: «Цю записку, яка, мабуть, випала з кишені адресата, знайшли коломийські шанувальники гумору і принесли мені. Авторку шукаємо. Може, зголоситься через газету. Збережемо інкогніто і без нагороди не відпустимо».

Із–поміж інших гумористичних символів нації — вареники і, звісно ж, сало, від якого, за дослідженням Миколи Савчука, походять знамените французьке слово «САЛОн» та назви міст — грецького «САЛОніки» та фінського «Сало». Іван Плющ спеціально для «Веселої оселі» погодився на фотосесію у хліві зі свиньми на своєму чернігівському хуторі Паньківка. Екс–спікеру належить і знаменитий афоризм: «Я за життя з’їв стільки сала, що мені соромно свиням в очі дивитися».

«Знаєте, як виявляти підроблені гривні?» — раптом запитує мене пан Микола. Не довго думаючи, відповідаю: «Пристроєм для перевірки фальшивих банкнот». — «Не тільки. Є простіший і найнадійніший спосіб. Якщо провести по гривні салом зліва направо і купюра пішла за салом, не сумнівайтеся — справжня».

І з пером Козак — непереможний

«Веселих» музеїв, найрейтинговіший з яких знаходиться в болгарському Габрово, на нашій планеті — обмаль, менше десятка, хоча жарти в пошані на всіх континентах. Український гумор разом із кількома хвилями еміграції теж поширився по всьому світу. «Наша діаспора — це великий і, на жаль, мало відомий у сучасній Україні материк гумору, — запевняє Микола Савчук. — Назву лише одне ім’я, навічно вписане у сміхову культуру землян, — Едвард Козак (псевдонім ЕКО). Це — геній української карикатури, який прожив 90 років, 70 з яких творив шедеври. У його доробку — тисячі ілюстрацій. Він народився на Львівщині і вчасно встиг виїхати за кордон перед приходом радянської влади, яка б не простила йому карикатур на тему сталінських репресій в Українській РСР. У Німеччині він почав видавати сатиричний журнал «Лис Микита». Я маю весь комплект його видань — від 1948–го до 1991–го років. Перше число вийшло в Мюнхені, останнє — в американському Детройті, де Едвард Козак поселився з сім’єю 60 років тому. Багато видань світу передруковували його карикатури, зокрема на генсека Брежнєва та президента Джонсона, засуджуючи їхнє воєнне вторгнення в Чехословаччину та В’єтнам. На жаль, за роки незалежності в нас не видано жодного альбому цього фантастично талановитого українця. Мабуть, люди, котрі намагаються осягнути масштаби його творчості, губляться перед цією глибою».

Копіям та оригінальним творам Едварда Козака знайшлося почесне місце у «Веселій оселі», як і ще тисячам інших смішних і дотепних експонатів вітчизняного та зарубіжного походження. Серед них — перший коломийський гумористичний україномовний часопис «Кропило», який виходив ще в 1869 році. Між іншим, на зорі друкованої журналістики надто прискіпливим майстрам пера теж перепадало на горіхи — редактора «Кропила» вночі побили невідомі зловмисники. І то вже були не жарти, а чистої води кримінал.

Скільки всього одиниць музейного скарбу назбиралося під дахом «Оселі», точно не знає і сам її засновник — за організаційними клопотами не встиг порахувати. Все тут оригінальне, а особливо — «Зелена будка», схожа на кабінку для голосування наелектризованого передвиборчим збудженням електорату і пiд зав’язку заповнена шаржами українських карикатуристів на відомих політичних діячів світу.

Музей сміху відкрився недавно, проте «пробу» з нього вже зняло чимало відвідувачів — друзі і родичі засновника, гості з різних регіонів України, Польщі, Франції, Швейцарії та Аргентини. «Як люди поводяться в цьому музеї, можна писати книжку, — резюмує пан Микола. — Європейці придивляються майже до кожної речі і намагаються її зрозуміти. Деякі наші жіночки розглядають експонати, як товар у крамниці. Хтось сміється, дехто хмурить лоба. Один професор слухав мою розповідь майже три години і казав, що витерпів би ще стільки. Та найбільше ошелешив інтелігентного вигляду чолов’яга, котрий під час огляду експозицій безупинно розповідав мені про себе. І це теж, зрештою, було смішно. Щоправда, трохи згодом».

23 травня

Інші дати
Народився Лешек Дезидерій Владислав Городецький
(1863, с. Шолудьки Вінницької обл. - 1930) - архітектор, меценат. Автор Будинку з Химерами, собору святого Миколая в Києві та ін. Його називали "київський Гауді".
Розгорнути
Народився Григорій Чухрай
(1921, м. Мелітополь, Запорізька область – 2001) – кінорежисер, сценарист. Поставив кінокартини «Сорок перший», «Балада про солдата», «Чисте небо», «Пам'ять» «Трясовина» та ін.
Розгорнути
Народилася Христина Литвиненко-Волторніст
(1883, с.Христанівка, Полтавська область – 1978) – українська поетеса, бандуристка. Автор збірок віршів „Широким шляхом”, „Степові квіти”, пісень і віршів для дітей.
«Хто готує себе лише на те, щоб впрягатися до плуга, завжди матиме погоничів» (Олена Теліга)
Розгорнути