chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогоднi виповнюється 120 років від дня народження Патріарха Йосифа Сліпого

17 лютого 2012 о 11:07

На гербі владики Йосифа є напис Per aspera ad astra («Крізь терни до зірок»). Попри те, що Патріарх був одним із найбільш впливових та відомих українців другої половини ХХ століття, його життя було радше тернистим, аніж зірковим.

Спадкоємець Шептицького

Зірка Йосифа Сліпого почала сходити, коли йому виповнилося 32. Тоді, в 1925 році, молодий отець, що мав за спиною науку в Інсбруку та Римі, став ректором Львівської духовної семінарії. На той час греко–католицька церква була найпотужнішою українською інституцією, відтак отцю–ректору слід було проявити неабиякі здібності, щоб виправдати довіру митрополита Андрея Шептиць­кого.

Як блискучий науковець, отець Йосиф не лише розвиває семінарію, а й робить важливий крок у майбутнє — засновує Львівську богословську академію. Разом із Шептицьким вони розглядали це як перехідний етап до створення Українського католицького університету. Питання власного університету в першій половині ХХ століття українці називали «альфою і омегою національних змагань».

Коли у 1939 році прийшли «перші совіти», Шептицький відправляє посланця до Ватикану з проханням затвердити на митрополичому престолі як його спадкоємця отця Йосифа. Останній не був готовий до такого спадку, але як визнав через три роки, «не міг ставити перешкоди моїм свяченням, бо в час гоніння свячення не є честю, а в першій мірі тягарем.

22 грудня 1939 року у вузькому колі відбувається хіротонія отця Йосифа на єпископа. Символічно, що замість владного єпископського жезлу із рук Шептицького він отримує дерев’яний посох, який належав єпископові Йосифові Боцянові. (У 1914 році Шептицького, як «царського в’язня», етапували через Київ углиб Росії, і в одному з київських готелів він таємно висвятив Йосифа Боцяна та призначив його відповідальним за душпастирство на Волині).

Через чверть століття історія повторювалася. Проте Шептицький, бачачи загрози, які ніс більшовицький режим, також знаходив і позитивні сторони. Владика Йосиф отримує частку праці на новій території — його призначено відповідальним за «Велику Україну».

Сходження на престол

Терни нового режиму Сліпий та інші мешканці митрополичих палат відчули ще у 1941 році. При відступі Червоної армії їх вивели під стінку собору святого Юра, на Сліпому роздерли рясу й приготували до розстрілу. Тоді минулося...

Сповна відчути випробування довелося після другого приходу совітів та смерті митрополита Андрея 1 листопада 1944 року». Шептицький перебував на галицькому престолі 44 роки, і для двох поколінь галичан став «князем не лише церкви, а й народу». Як значилося в довідці уповноваженого у справах релігії від 30 серпня 1944 року: «Вплив митрополита Шептицького і авторитет серед віруючих і духовенства уніатської церкви в Західній Україні — величезні. Без перебільшення можна сказати, що такого безумовного авторитету і впливу немає жоден із голів церковних течій у СРСР».

Натомість Йосифа Сліпого знали поки що лише як ректора–інтелектуала. 15 листопада 1944–го Хрущов у листі до Сталіна писав: «Митрополит Йосиф Сліпий ще не користується достатнім авторитетом серед єпископів і духовенства греко–католицької церкви». Частина священнослужителів незадоволена його призначенням, бо вважає його чоловіком слабовольним, нездатним бути керівником цієї церкви. Якщо частка правди у цих словах була, то сама ж радянська система дала можливість владиці здобути авторитет не лише серед своїх вірних, а й мільйонів людей у світі.

НКВС одразу поставило перед митрополитом вимогу: публічно засудити повстанський рух. Першим же своїм посланням Йосиф Сліпий засудив політичні вбивства, але це не задовольнило органів безпеки: у тексті не було згадок про ОУН чи УПА. До того ж виникли небезпідставні підозри, що його не поширили серед вірних. Коли ж незабаром відбудеться планована ще за життя Шептицького поїздка делегації УГКЦ до Москви, то отець Гавриїл Костельник марно вимагатиме від митрополита Йосифа вписати абревіатуру УПА у зверненні до влади.

Per aspera

11 квітня 1945 року митрополита Сліпого заарештовано та відправлено до Києва, а вслід за ним усіх єпископів та частину священиків. Розпочалося відкрите й жорстоке знищення УГКЦ, яке дасть привід назвати її найбільш переслідуваною Церквою у світі.

«Для мене почався шлях в’язня. Та не для мене одного; я був одним і з сотень тисяч стариків, жінок, дітей і немовлят, — писав митрополит. — Мене вирвано із гущі повірених мені вірних, їх вирвано від рідної, потом їхнього чола і кривавицею рук багатьох поколінь зрошеної землі...». А далі: «Мене виводили на слідство день і ніч так, що я буквально падав iз ніг і мене мусили підтримувати, ведучи до слідчого судді... По кількох днях, коли я вже був вимучений допитами до краю, мене привели до кількох полковників і почали тероризувати, давати до підпису, щоби я відрікся Папи, а за те дадуть мені Київську митрополію... Але я рішуче відмовився. Почалися подальші наступи, але це нi до нічого не довело, бо я вже млів з обезсилення...».

Між іншим, під час перебування митрополита Йосифа в слідчому ізоляторі у Києві, передачі йому носили православні монахині. Хоча митрополит Російської православної церкви Йоан відмовився допомагати греко–католикам, добру справу взяла під свою опіку ігуменя Покровського монастиря Архелая (Олена Савельєва).

Крізь терни митрополит Йосиф ішов довгі 18 років ув’язнення. Після відбуття першого, восьмилітнього, терміну його утримуватимуть у будинку престарілих, де на пропозицію радянської влади він писатиме історію УГКЦ. Частково й за цю працю йому дадуть наступний, семирiчний, термін. Ще перед його проголошенням митрополит заявив суддям: «При моєму віці і стані здоров’я — то кара смерті».

Інформація про смерть Сліпого поширювалася ще в 1940–х, але всередині 1950–х на Захід почали повертатися іноземці, які сиділи в сталінських таборах. У різних спогадах з’явилося ім’я митрополита–мученика, з яким вони зустрічалися в радянських таборах. Зокрема, австрієць Франц Ґросбауер згадував інцидент з «урками», які напали на Сліпого і в результаті «Князь Церкви» лежав на підлозі, з його уст і з носа сочилася кров.

В ув’язненні Сліпий таємно писав послання до вірних, сповідав, служив таємні літургії та висвячував духовенство. Знову ж, за аналогією з Шептицьким, перед виїздом до Риму в московському готелі він висвятить нового єпископа для підпільної Церкви.

Кардинал із радянським громадянством

У 1962 році представник президента США Кеннеді та Папи Івана ХХІІІ Норман Казенс на зустрічі з Хрущовим поставив питання про звільнення 70–літнього владики. У той час церковний світ готувався до важливої події — ІІ Ватиканського Собору.

Йосиф Сліпий не бажав виїжджати з СРСР — він хотів залишатись із своєю паствою. Утім його переконали, що це шанс, як він сам оцінив, «завершувати те, чого не міг довершити як в’язень. У листі, який він отримав від Папи, було кілька слів: «Сину, щасливої Тобі дороги. Нехай Тебе Бог береже і приведе до мене...». Перша зустріч iз Папою була не менш зворушливою: «Він зовсім як батько... Він узяв мене в обійми і плакав», — писав Сліпий про перші дні на волі, у лютому 1963–го. До речі, Йосиф Сліпий до кінця свого життя не змінив радянського паспорта — він лишався громадянином тієї дер­жави, де перебувала більшість його вірних.

Його поява на ІІ Ватиканському Соборі стала більш аніж сенсацією, а УГКЦ, яку називали «церквою мовчання», вмить отримала надзвичайно потужний голос, що промовляв на цілий світ. У своєму першому виступі на Соборі в жовтні 1963 року митрополит озвучив прагнення греко–католицької церкви отримати статус Патріархату. Рим на це не згодився, хоча визнав Йосифа Сліпого верховним архієпископом, а в 1965–му іменував кардиналом. Ці рішення одразу викликали протест iз боку Москви.

Ймовірно, що не лише радянські органи, а й певні кола Ватикану пошкодували про появу митрополита у вільному світі. Його боротьба за права переслідуваної церкви була безком­промісною й, напевно, не було інших ієрархів у всій католицькій церкві, які могли б так гостро й прямо говорити із Папами.

Предстоятель УГКЦ, який прожив 92 роки, ще в перший рік перебування у західному світі здійснив мрію свою та Шептицького, заснувавши Український католицький університет у Римі і кілька його філій по світу. За кілька років він об’їхав українські поселення в Північній та Південній Америці, Європі та Австралії. У Римі побудував собор Святої Софії, засновував монастирі, розвивав видавництва й, поміж іншого, завжди відкладав частину накладу книг для потреб майбутньої України.

Хоча зусиллями мирян та духовенства у 1975 році Йосифа Сліпого проголосять патріархом, цей крок не визнає не лише Ватикан, а й частина єпископату УГКЦ. Визволення митрополита Йосифа із ув’язнення та його перебування у західному світі історики часто називають «ad astra». Проте, як писав у своєму заповіті Йосиф Сліпий: «І цей шлях, як скоро виявилося, не був шляхом, на якому світили «астра» — ясні зорі. Він і далі був шляхом в’язня Христа ради, тим разом в’язня на химерній волі».

ДОВІДКА «УМ»

Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892 в селі Заздрість Теребовлянського повіту в багатодітній родині. Батько — Іван Коберницький–Сліпий, мати — Анастасія Дичковська. Дід Йосифа мав сільське прізвисько «Сліпий». За переказами, цей псевдонім походив від одного з предків, якого у 1709 поплічники царя Петра І осліпили за те, що він воював під Полтавою на стороні гетьмана Івана Мазепи.

22 жовтня

Інші дати
Народився Віктор Протопопов
(1880, с. Юрки, Полтавська область - 1957) – видатний український психіатр та фізіолог, засновник патофізіологічного напряму в психіатрії. Разробив оригінальні методи¬ки дослідження вищої нервової діяльності, описав «Синдром Протопопова» (Тріада Протопопова) - комплекс симптомів при маніакально-депресивному психозі.
Розгорнути
Народився Іван Бунін
(1870, м. Воронеж, Росія – 1953) – російський поет, письменник українського походження, Нобелівський лауреат. Багато років жив та творив в Україні (Харків, Полтава, Одеса, Київ). Автор статті «Пам’яті Т. Г. Шевченка», творчістю якого захоплювався, перекладів Шевченкових віршів «Закувала зозуленька» та «Заповіт», а також низки віршів Б.Грінченка.
Великий і багатий край, краса його нив і степів, хуторів і сіл, Дніпра й Києва, народ сильний і ніжний, у кожній дрібниці побуту свого красивий і охайний…» (Іван Бунін про Україну)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі