chrome firefox opera safari iexplorer

З'явилася абетка автентичної львівської «Ґвари»

18 лютого 2012 о 09:38

У п'ятницю, 17 лютого, у Львові презентували нову книгу-абетку, присвячену автентичній львівській «Ґварі», повідомляє ТСН.

Як пояснили організатори випуску видання, львівська «Ґвара» — це такий собі «балак» на львівський смак.

«Легіони вчительок української мови сумлінно втовкмачують львівським діткам у голови, „як то всьо має називатися і писатися правильно“. Комп'ютерні програми з українського правопису скаженіють, на свій розсуд виправляючи слівця львівського балаку. Але дітки, як не вдома, то на перекурі попід школою чи на самогонній дискотеці під Радеховом, багатіють іншими вербальними формулами і самі собі творять лінґвістичну норму», — розповіли організатори.

Фантастично, що львівська гвара передає історію цього міста. «Ти можеш відчути, хто тут був, як тут воно було. І хотілось це зробити, власне, з посмішкою. Не як якесь наукове видання, а так щоб ти міг погортати, посміятися і напівсерйозно підходити до існування нашої львівської мови», — розповів співвласник мережі «Фест» Юрій Назарук, яка є організатором презентації.

Фото zaxid.net

Як правильно, «мармуляда» чи «джемом», «фризієрка» чи «перукарка», «дверець» чи «залізничний вокзал», «вельон» чи «фата», «карменадлі» чи «відбивна» — все це знайдеться у презентованій абетці.

Довідково

Львівська ґвара (або львівський говір; пол. — gwara lwowska) — міська говірка, урбаністичний лінгвофеномен, що сформувалася у Львові в результаті змішання південно-західних говорів української мови та польської мови, зі значними домішками німецької та єврейської лексики за часів австрійського та польського панування.

Була популярною у батярів (львівська субкультура, яка існувала зі середини 19 століття до середини 20 століття).

Львівську ґвару інколи поділяють на три види: на українській основі, польській та єврейській — відповідно до переважання запозичень з певної мови.

Приклад тексту з використанням львівської ґвари на українській основі:

« ...Старий мій ни роби, вчорай був в магістраті за роботую. Казали му метрику на польске принести, ту дадут паньствову пусаду: вулиці замітати. «А наразє руботи для кабанув німа!»

А нидучикані ваши! Ней вас Памбіх скари! Абисьти нугами пунатєгали! Жибисьти скапали, як свічка! Жибисьти го призидентум зрубили, то метрикі на ваши ни пиринисе! Я сі ни хвалю, Павлова, али я ни з тих, жиби за пару шустук цапуви душу занесла. Я ни Юуцька, жи за пуліцая вийшла! А то ферняк на ґвінт, вибалуши сліпакі, накрути куркоцьонґів, шнуруї як ґрабіна. І мисли, жи Бога за ноги злапала — пані пустирункова. Морда на глянц, шпануї на теби з вінкля і — «Пу хамску до мні ні балакаць!» (Ярослав Рудницький, «Міхалова зи Знисінє», 1943 р.)

24 жовтня

Інші дати
Народився Микола Біляшівський
(1867, м. Умань – 1926) – український археолог, етнограф, мистецтвознавець, музейний діяч. Один із засновників та дійсний член Української Академії Наук. В 1902-1923 роках - організатор і директор Київського міського художньо-промислового і наукового музею (тепер Національний художній музей України).
Розгорнути
День пам’яті Лук’яна Кобилиці
(1812, смт. Путила, Чернівецька область – 1851) – український громадсько-політичний діяч, керівник селянських повстань 40-х років 19 ст. на Путильщині (Буковині). Очолив виступи селян 22 громад, які рішуче відмовлялися відробляти панщину, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимоги відкриття українських шкіл, вільного користування лісами і пасовиськами. Як депутат австрійського парламенту виступив за надання політичної автономії Буковині і приєднання її до Галичини, вимагав скасування кріпацтва і передачу селянам землі без викупу.
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі