chrome firefox opera safari iexplorer

Сто рокiв тому побачила свiт драма–феєрiя Лесi Українки «Лiсова пiсня»

23 березня 2012 о 13:00

У Києвi є загадкове, дивне мiсце, яке утаємничено пов’язане з Лесею Українкою. Там навеснi квiтнуть золотом, а восени опадають, наче кривавi сльози, кизиловi плоди сторiчних дерев, якi посадила на згадку про себе Лариса Косач. За переказами, цей кизил колись вона привезла до Києва з гiрських монастирiв Кавказу. Мiсце це — садиба художника Фотiя Красицького на Прiорцi.

Саме тодi, коли Леся перебувала на Кавказi, у «Лiтературно–науковому вiснику» за березень 1912 року вперше побачила свiт драма–феєрiя «Лiсова пiсня». Це було рiвно сто рокiв тому.

Утiм написання «Лiсової пiснi» випало на лiто 1911 року. В авторському рукописi рукою Лесi Українки зазначено дату народження казкової драми–феєрiї, яка зробила її всесвiтньо вiдомою (2.07.1911).

1911 року подружжя Квiток мешкало майже в центрi Кутаїсi. Погожими днями Леся Українка приймала на верандi чи на затишному зеленому подвiр’ї «сонячне лiкування». Легкий вiтерець пам’ятi переносив її в далекi краї Полiсся, на Волинь. Мить — i перед очима предковiчнi таємничi лiси, коли вона разом iз матiр’ю, братом Михайлом i сестрами була в селах замрiяної Волинi — Колодяжному, Скулинi, Чекне, Жаборицi. Але най­частiше вона згадувала гостювання в урочищi Нечимне (або Нечимле, як його ще називають мiсцевi жителi) i фантастичнi розповiдi дядька Лева про лiсових, польових i водяних духiв, їхнi «звичаї», стосунки мiж людьми.

Лев Касiянович Бас (1831—1894), житель села Скулин i власник урочища Нечимне, де мав пасiку i загон для худоби, послужив прототипом дядька Лева у «Лiсовiй пiснi». Племiнник Баса Ярмил Кубах став прообразом Лукаша. Це саме вiн, Ярмило, катав Лесю по озеру, показував, як роблять сопiлки, насвистував чарiвнi мелодiї волинського Полiсся. Ярмил Сидорович Кубах дожив до 1947 року, зберiгши багато розповiдей про Лесю. Його жiнка Дiмна Платонiвна дожила майже до нашого часу — доля подарувала їй 106 рокiв! Подружжя було спадкоємцями дядька Лева i пiсля нього десятилiттями мешкало в Нечимному.

Про Мавку Леся чула вiд матерi в лiсi бiля полiського села Жаборицi. Потiм у Колодяжному вночi сама бiгала до лiсу i довго чекала, коли вона з’явиться. «Я давно вже ту Мавку в умi тримала... І пiд Нечимним вона менi марилась, коли ми ночували — пам’ятаєш? — у дядька Лева Скулинського... Зачарував мене цей образ на все життя», — писала Леся Українка в листi до матерi.

В основу «Лiсової пiснi» лягли народнi дохристиянськi вiрування жителiв Полiсся, якi ожили завдяки Лесиному перу. Уява первiсної людини населяла свiт духами та iншими таємничими iстотами. Їх змогла вiдчути i описати Леся Українка.

29 березня

Інші дати
Марія Вольвач
1841 – українська поетеса, письменниця, громадсько-культурна діячка.
Розгорнути
Народилася Марійка Підгірянка
1891 – Марійка Підгірянка (Марія Ленерт-Домбровська) – українська поетеса, педагог. Авторка збірки поезій «Відгуки душі», поеми «Мати-страдниця», книжок для дітей «Вертеп», «Святий Миколай на Підкарпатській Русі», «Малий Василько», «Кравчиня Маруся», «Юркова мандрівка», «Зайчик і Лисичка», байок, казок, пісень, загадок.
«Спіть, діточки, спіть, Віченька стуліть ! Дрібен дощик стукотить, Вікнам казку гомонить… Дрібен дощик пада там, А тут тихо, тепло нам. При матусі рідненькій, У світличці чистенькій. Спіть, діточки, спіть. Віченька стуліть» (Марійка Підгірянка)
Розгорнути