chrome firefox opera safari iexplorer

Сьогодні класику світової теоретичної космонавтики виповнилося б 115 років

21 червня 2012 о 13:00

Українець, котрий увійшов в історію під чужим ім’ям, та ще й як “видатний російський інженер”. Уся біографія Юрія Кондратюка (справжнє ім’я — Олександр Шаргей), народженого 9 (21) червня 1897 року в Полтаві, сповнена відмови від власного “я”. Іноземцеві, який детально ознайомиться з перипетіями біографії нашого героя, важко буде зрозуміти цю наскрізну лінію його життя — втечу від вимріяного, від найзаповітнішого, від того, що в іншій країні уславило б людину. Але українська історія ХХ століття засвідчує: така відмова для багатьох представників освічених верств була єдиним способом врятувати своє життя.

Хоча мати нашого героя була переконаною революціонеркою і після катувань у царській тюрмі збожеволіла і згодом померла у Полтаві в закладі для душевнохворих, але все ж вона була з баронського роду фон Шліппенбахів, а в очах нових “володарів життя” таке походження Олександра Шаргея майже гарантовано призвело б його до чекістської зачистки. Так само і батько був “неблагонадійним”: статистик, тобто царський чиновник, певний час працював у Санкт-Петербурзі. Звичайно, зарахували б і виховання в аристократичній бабусиній сім’ї (хоча про великі гроші там не йшлося). До того ж під час Першої світової війни Олександр Шаргей, не закінчивши Петроградської політехніки, за мобілізацією потрапляє прапорщиком на фронт (“золотопогонник”), потім якийсь час він був старшиною армії УНР (“буржуазний націоналіст”, тим більше — доброволець, адже УНР мобілізації не проводила), далі його мобілізували до свого війська денікінці (“білогвардієць”).

Такого цілком типового для певного часу поєднання цілком вистачило б для розстрілу без суду і слідства, тому зрозуміле намагання Олександра Шаргея не просто змінити прізвище і біографію, а й взагалі зникнути з України, забитися у глуху провінцію, де б його ніхто не знав, і не пов’язувати свою долю, принаймні, офіційно, ні з ким та не розкривати правду про себе нікому.

Парадокс ситуації полягав у тому, що сам Олександр Шаргей був людиною пацифістських, гуманістичних переконань, тому не перебував у відвертій опозиції до Радянської влади, та водночас і не сприймав її, займаючись своїми дослідженнями, які вважав уселюдським надбанням.

Ще 1914 року, будучи 17-літнім учнем Полтавської міської гімназії, він розпочинає роботу “з визначення основних положень ракетного польоту”. Рукопис зі 104 сторінок учнівських зошитів був насичений принципово новими ідеями й сміливими науково-технічними рішеннями щодо теорії (тоді все було лише теорією) космічних польотів. У квітні 1917-го він завершує роботу над твором, який має неофіційну назву “Петроградський рукопис”. З 1919 року працює над рукописами книг “Тим, хто буде читати, щоб будувати”, “Про міжпланетні подорожі”, “Завоювання міжпланетних просторів”.

Шаргей вивів основні рівняння руху ракети, обгрунтував оптимальний спосіб польоту на Місяць та повернення на Землю, розробив теорію створення і функціонування багатоступінчастої ракети і міжпланетних проміжних баз, використання сонячного світла та гравітаційного поля небесних тіл для розгону ракети, а також енергозабезпечення Землі, застосування шлюзу і скафандра для виходу у відкритий космос, зрештою, використання як палива космічних ракет водневих з’єднань деяких металів і металоїдів, зокрема — бороводню. Ним розраховані оптимальні траєкторії польотів до Місяця та інших планет, схеми висадки на місячну поверхню тощо. Понад 20 оригінальних ідей і розробок Шаргея-Кондратюка в галузі космонавтики та ракетобудування у другій половині ХХ століття отримали високу оцінку наукової спільноти.

Але у яких умовах створювалися ці ідеї й писалися рукописи! 1921 року Шаргей наймається кочегаром на цукровий завод у містечку Мала Виска. Але це не могло прогодувати його. Голод був такий, що змушений був навіть ловити горобців. І саме в цей час він продумує схему польоту, систему управління ракетою, засоби проти перенавантаження, трасу до Місяця, яку згодом у США назвуть “трасою Кондратюка”. Молодий дослідник робить спробу втекти до Німеччини, але на кордоні його затримують і відправляють до Києва. Туди Олександр прибуває тяжко хворим на тиф, тому його відпустили з в’язниці додому — помирати. Та він, наперекір тяжкій хворобі, видужав.

І саме в цей час родичі добувають йому метрику на ім’я Георгія Васильовича Кондратюка (чоловіка родом із Луцька, який помер від туберкульозу). Луцьк тоді опинився під Польщею, і це на якийсь час полегшує життя Олександру-Юрію: ніхто не може перевірити його біографію, коли він казатиме: у “контрреволюційних” арміях та партіях не перебував. А надалі це ж саме значно ускладнить йому долю: якщо родом із місць під “панською Польщею”, значить, там лишилися родичі, отже, є родичі за кордоном, значить, цілком можеш бути агентом іноземних розвідок. Такою була божевільна логіка радянських спецслужб 1930—1950 років.

Як завоювати міжпланетний простір
Під новим іменем Олександр-Юрій продовжує працювати на “чорних” роботах і 1925 року завершує “Завоювання міжпланетних просторів”. Він надсилає рукопис до московської “Головнауки”, але, незважаючи на позитивну оцінку фахівців, друвати книгу йому не дозволяють. Далі Шаргей (тепер уже Кондратюк) вибирається з України, очевидно, щоб не бути впізнаним і розкритим. Він працює механіком на Північному Кавказі, 1927 року перебирається на Алтай. Там він будує найбільше у світі дерев’яне зерносховище на 10 тисяч тонн зерна без жодного цвяха, зекономивши Радянському Союзу не одну тисячу золотих рублів. Саме за цю економію 1930 року його і заарештували: звинуватили в тому, що будував без цвяхів, щоб зерносховище швидше розвалилося. На допитах Кондратюкові вибили 11 зубів і відправили у заслання на три роки. А зерносховище простояло півстоліття, можливо, і досі стояло б, якби хтось його випадково (втім, чи випадково?) не підпалив.

Але чи тільки економією коштів пояснювалося прагнення збудувати велетенську споруду без використання металу, чи ще і творчими амбіціями інженера без диплому довести передусім собі, що він здатен робити неможливе?

Ще до арешту Кондратюк встигає розпочати листування з відомими вченими й отримує позитиві відгуки на свої роботи. Ба більше: 1926 року його рукопис потрапляє до Лева Троцького, котрий тоді очолював науково-технічний відділ Всесоюзної ради народного господарства, і той ним зацікавився, відправив на рецензію відомим науковцям — чи варто цей текст публікувати? Вчені, зокрема, професор (тоді це звання важило більше, ніж зараз академік) Володимир Ветчинкін, стверджують: публікувати треба, і негайно! Але Троцького знімають з посади, тож державні видавництва відмовляються друкувати книги Кондратюка. Тоді, 1929-го, в останній рік НЕПу, він використовує премію за зерносховище на видрук праці “Завоювання міжпланетних просторів” за власний кошт накладом у дві тисячі примірників. Про нього — Юрія Кондратюка — заговорили і радянські, й іноземні вчені. Хоча на той час кількість тих, хто всерйоз займався ракетобудуванням, була зовсім незначною...

У засланні він (нагадаю, що йдеться про людину з незакінченою вищою освітою) створив ще один непересічний проект: найпотужнішу у світі вітроелектростанцію заввишки 165 метрів. Жоден науковий інститут не мав розробок, які передбачали б таку потужність — 1200 кВт. Проект дійшов до Москви; нарком важкої промисловості Серго Орджонікідзе наказав достроково звільнити Кондратюка і відправив його до Криму, щоб побудувати на Ай-Петрі цю електростанцію.
Але 1937 року Орджонікідзе застрелився, а Кондратюка, який встиг побудувати лише фундамент ВЕС, відкликали до Москви: доручили проектувати вітродвигуни для колгоспних ферм.

А перед цим, у першій половині 1930-х, Кондратюк двічі, приїжджаючи до Москви, зустрічався з Сергієм Корольовим: той, прочитавши “Завоювання міжпланетних просторів”, запрошував конструктора до себе будувати ракети, а не вітродвигуни. Спокуса була велика, але після роздумів Юрій Кондратюк відмовився — йшлося про роботу у так званій “режимній” установі, а це неминуче призвело б до ретельної перевірки “компетентними органами”, після якої міг знову з’явитися на світ Олександр Шаргей — з відповідними для того часу наслідками.

Зараз дуже популярним став жанр так званої “альтернативної історії”: а що було б, якби? Попри не надто велику науковість таких розробок, неважко уявити: у разі бодай ненабагато ліберальнішого ставлення у Радянському Союзі до “вихідців із соціально ворожих класів” ці “вихідці” змогли б створити значно потужніший та ефективніший науково-технічний комплекс, ніж це сталося насправді. Стосується це і ракетної справи. Навіть без персональної участі Шаргея-Кондратюка на кінець 1930-х на озброєнні Червоної армії могли бути тисячі “катюш”, сотні зенітних комплексів з некерованими ракетами та важких броньованих штурмовиків з аналогами “катюш” під крилами. Реактивні й ракетні винищувачі-перехоплювачі захищали б найважливіші об’єкти в оперативному тилу. А стратегічні бомбардувальники могли б завдати точкового удару по ворожих заводах, центрах управління та важких кораблях за допомогою радіокерованих крилатих ракет. Усі ці розробки (і деякі інші) цілком могли бути доведені до стадії серійного виробництва навіть за помітного технологічного відставання радянського військово-промислового комплексу від Заходу, адже в середині 1930-х радянські ракетники випереджали своїх закордонних колег. А що було б, коли б до організаторського та інженерного генія Корольова додався ще й неймовірно потужний хист Кондратюка-теоретика?

Утім, можливо, наш герой тому і відійшов від ракетної справи, що не хотів застосовувати свої винаходи для вбивства людей? Тим більше, що навіть у радянські часи він прямо говорив про свій пацифізм?..

Геній у солдатських обмотках
Що цікаво: у всіх п’яти анкетах, заповнених від імені Юрія Кондратюка, наш герой пише про себе, навіть у 1930-х роках, коли в СРСР уже на повну силу розгорілося полювання на “українських буржуазних націоналістів” чи коли він жив у Москві: “національність — українець, рідна мова — українська”. Схоже, це мало для нього певне символічне чи, якщо хочете, екзистенційне значення.

А далі була Друга світова війна. Влітку 1941 року московська проектно-експериментальна контора вітроелектростанцій, де працював Юрій Кондратюк, “добровільно” влилася в дивізію народного ополчення. Подальша доля “генія в солдатських обмотках”, як його образно назвав Олесь Гончар, достеменно невідома. Якщо зважати на дату, зазначену в похоронці, то він загинув при обороні Москви 3 жовтня 1941 року. Але останній лист до його дружини Галини Плетньової, датований 1 січня 1942 року. Нещодавно знайдені відомості на одержання солдатської платні за лютий 1942 року, де є підпис помкомвзводу Кондратюка. А полковник Дергунов, котрий тоді був бійцем взводу, у якому служив помічником командира Кондратюк, засвідчив журналістам, що сам він був поранений 22 лютого 1942 року і відправлений у шпиталь, а через три дні туди ж був доставлений ще один боєць, котрий і повідомив: усі бійці їхнього взводу загинули. Сталося це в Орловській області.

Найімовірніше, Юрій Кондратюк, він же Олександр Шаргей, загинув 23 лютого 1942 року, коли у день свята Червоної армії у марних спробах прорвати німецький фронт були покладені цілі дивізії радянських вояків.

Така невизначеність зі смертю дослідника спричинила чутки, що він потрапив до німецького полону і брав участь у ракетному проекті Вернера фон Брауна (згадаймо принагідно про родичів у Німеччині і про те, що нащадок фон Шліппенбахів мав право вважатися арійцем) . Крім того, портфель з якимись паперами завжди був при ньому, навіть на фронті, і невідомо коли й куди зник. А ще начебто вже після війни, розбираючи ворожі архіви, радянські фахівці бачили там прізвище Кондратюка, й розрахунки польоту на Місяць. Один із полонених німецьких інженерів-ракетників засвідчив, що працював якийсь час із колегою на прізвище Кондратюк. І ще одна чутка: начебто зошити, які Шаргей списав під час роботи на цукроварні, зараз зберігаються у бібліотеці Конгресу США. Чи мають хоч якісь із цих чуток під собою грунт? Принаймні, точно відомо, що 1969 року американські інженери, котрі відправили на Місяць корабель “Аполо”, досконально були знайомі з розрахунками та ідеями Кондратюка і прямо посилалися на “російського інженера”. Але якщо Шаргей-Кондратюк якимось дивом опинився на Заході, то він, звичайно, ще раз змінив прізвище, аби остаточно розірвати зі своїм минулим (бо дуже добре розумів, що може статися з його рідними в Радянському Союзі). І дуже сумнівно, щоб він займався ракетами безпосередньо для військових цілей, бо ж засуджував мілітаризм, хоча під прізвищем Шаргея був бойовим офіцером Першої світової і громадянської воєн, а під прізвищем Кондратюк — сержантом Другої світової війни. Але ж Вернер фон Браун і в Німеччині, і в Америці, крім військових, робив і суто дослідницькі ракети (недарма ж його заарештувало було гестапо за “марну витрату народних коштів на нікому не потрібні ракети”).

І ще одна загадка: 1947 року в СРСР “для службового користування” була перевидана книга Юрія Кондратюка “Завоювання міжпланетних просторів”. Згадаймо, саме тоді радянську ракетну “команду” очолив Сергій Корольов, і, найшвидше, він згадав про знайому йому ще з молодих років працю земляка. Проте, попри те, в Радянському Союзі до середини 1960-х років конструктори-ракетники ніяк не могли дійти згоди, яку ж схему обрати для польоту на Місяць. Це врешті-решт стало однією з причин поразки у “місячній гонитві”, хоча команда Сергія Корольова все ж повторила зроблені за тридцять років до того розрахунки і наполягла на використанні “орбіти Кондратюка” й “модуля Кондратюка”.

Але відставання було вже надто помітним, до того ж на початку 1966 року Сергій Корольов загинув під час планової операції — поламана свого часу у ГУЛАГу щелепа несподівано унеможливила нормальну подачу наркозу.

...Якщо ви хочете уявити собі, якою була б велетенська ВЕС на Ай-Петрі, згадайте Останкінську телевежу в Москві — це і є дещо модифікований проект Кондратюка, тільки замість студій та ресторану нагорі вежі мали б бути вітрові турбіни.

А у найближчому майбутньому ідеї Кондратюка, як сповіщають інформагентства, будуть використані в новій масштабній американській програмі освоєння Місяця та пілотованого польоту на Марс. Добре, що хоч так Україна йтиме шляхами космосу, якщо на інше начебто не вистачає грошей, а головне — бажання тих, хто цими грошима володіє й розпоряджається...

Джерело: ХайВей
Розділи: Видатні постаті

28 липня

Інші дати
День пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Київської Русі
Володимир-Василій I Святославич (958 ? — 1015) — великий князь Київський (980 – 1015). Хреститель Київської Русі, канонізований церквою.  
«Головне право його на вічну славу і подяку потомства полягає, звичайно, в тому, що він вивів Русь на шлях справжньої віри; але ім’я Великого належить йому і за справи державні» (Микола Карамзін про князя Володимира Великого).
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі