chrome firefox opera safari iexplorer

Україна та Польща пофестивалили у Любліні напередодні Євро-2012. ФОТО

06 червня 2012 о 14:44

Краківська брама, яка веде до старої частини Любліна, «одяглася» в картаті сумки. Саме цей атрибут є символом зустрічі українців і поляків на кордонах та базарах.

Але цієї червневої ночі, на щастя, вони не сигналізували про нову хвилю українських гастарбайтерів, а стали частиною інсталяції українських митців Олексія Хорошка і Сергія Петлюка, які обклеїли впізнаваними торбами вхід до «старого міста».

Це було дуже символічно: повз картаті «українські ворота» польського міста стікалися люди на грандіозний українсько-польський фестиваль «Ніч Культури». Звісно, це далеко не єдине, чим він запам’ятався, але, як кажуть, перше враження – найсильніше.

Проте, це було вдень, коли група українських журналістів вирушила в «прес-екскурсію» центральною частиною Любліна. Місто повним ходом готувалося до нічного перфомансу, тож «акули пера» мали можливість поспостерігати за цим.

Дорогою директор відділу неінвестиційних проектів Любліна Кшиштоф Лонтка часто зупинявся, аби гордо продемонструвати відреставровані за кошти ЄС історичні будівлі. Варто зазначити, що в Любліні активно йде реконструкція «старого мяста», як називають історичний центр міста поляки.

«Ось як буває, коли гроші не йдуть «на відкати», – кинув хтось з моїх колег, заздрісно роздивляючись нещодавно (а головне – якісно) відреставрований театр праворуч від головної брами.

Що ж стосується фестивалю, то підготовка до нього також велася серйозна: воно й не дивно, адже вже увечері вузенькі вулички старого міста перетворяться на сцени, численні культурні й театральні майданчики під відкритим небом.

«Будемо вважати, що Україна – це жінка, а Польща в «особі» Любліна – чоловік, тому абсолютно природно, що контакт між ними кращий саме вночі», – жартуючи, розповів головний координатор фестивалю «Ніч культури» Рафал Козінський.

За його словами, це вже шоста «Ніч Культури» у Польщі і перша – спільна з Україною. Цього року вона обіцяла бути як ніколи насиченою й цікавою, бо фактично стала неофіційним культурним відкриттям Євро-2012.

«Ніч Культури-2012» ми проводимо під гаслом «Люблін – Брама Сходу», запросивши до її створення багатьох митців з України. Ми хотіли показати Польщі та Європі не лише багату й захоплюючу культуру Любліна, але й спільні з українцями проекти, зважаючи на початок за кілька днів у наших державах Євро-2012», – поважно пояснив Президент Любліна Кшиштоф Жук.

Він також не забув наголосити, що Люблін позиціонує себе як місток між Західною і Східною Європами.

Що ж, у цей вечір Люблін дійсно перетворився на майданчик польсько-українського порозуміння без жодних кордонів, зате зі спільними (а їх було близько 50!) культурними проектами. Гадаю, жодне українське міністерство не зробило більше для популяризації України в Польщі, як цей фестиваль. До речі, абсолютно безкоштовний для відвідувачів.

Та про все — по черзі, якщо можна так назвати той калейдоскоп вражень і емоцій, які відчуваєш, потрапивши в цю фантастичну феєрію. Побачити всього, що пропонував фестиваль, не можна було просто фізично, адже протягом 6-8 годин на так званій Алеї Культур відбувалося близько 270 подій!

Символічно, що ця алея поєднала ключові для Любліна місця: знамениту своїми візантійсько-руськими фресками каплицю Святої Трійці на Замку, який втілює історичну спадщину, та гамірне Академмістечко – епіцентр молодості й новаторства.

Обравши з доволі товстої програмки з десяток найцікавіших, на наш погляд, подій, ми з колегою рушили «занурюватися» в Ніч Культури. Один з її проявів проліг «озелененою зеброю» на пішохідному переході просто під вікнами нашого готелю.

Як пояснила авторка проекту «Зелене світло» Катаржина Щипйор, у сучасних містах катастрофічними темпами зникає зелень, тож «трав’яною» інсталяцією вона намагалась привернути увагу до цієї проблеми. А нам її споглядання нагадало, що Євро-2012 вже на польсько-українському носі.

Пройшовши вулицею Краківське передмістя, на якому серед усього іншого, пригощали українськими стравами, грало тріо бандуристок та проводив сеанс одночасної шахової гри Орест Грицак, ми нарешті потрапили до першого пункту нашої власної програми цієї Ночі Культури.

Це був концерт всесвітньо відомого львівського гурту «Піккардійська терція» у Люблінській архікатедрі. І хоча ми прийшли за 20 хвилин до початку, церква вже була заповнена вщент. А вже за півгодини взагалі не було де яблуку впасти.

Хлопці співали неперевершено: під склепіння величного собору линули пісні українською, польською, англійською, французькою та італійською мовами… Вже заради цієї вокальної насолоди варто було приїхати до Любліна!

Відірватися від акапельного співу наших земляків було дуже важко, але ж попереду чекала ціла ніч, сповнена театральних постановок, стріт-арту, концертів, танців у найрізноманітніших стилях, фотовиставок, літературних дискусій, відеоінсталяцій…

Дорогою до центральної Сцени Діалогу, на якій, зокрема, виступали відомі українсько-польські гурти ДаґаДана, Voo Voo і Гайдамаки, ми не могли не послухати виступу місцевих конкуренток «буранівських бабусь» – гурту «Яжембіна». Саме їхнім виступом було відкрито сцену етно&фольк на площі Ринку Старого Міста.

Заскочили ми й на літературні читання за участі Оксани Забужко, Андрія Любка, Івана Андрусяка, які декламували свої поезії з польським перекладом.

Після літератури настала черга поринути в театральне мистецтво. «Ніч Культури» запропонувала щедру програму як у приміщеннях своїх театрів, так і просто неба. Найбільш цікавим, на мій погляд, був спектакль «Іфігенія Т…» від осередку театральних практик «Ґардзеніце», постановка «Вишневого саду» львівським театром «Воскресіння» з незвичайними фантастично одягнутими постатями на ходулях…

Ну і, звісно, «Лісова пісня» львівського театру ім. Леся Курбаса. Актори настільки талановито грали, що навіть поляки, яких чимало зібралося на цей спектакль, розуміли все без перекладу.

Окрім класики, на вулицях Любліна на нас чекав і незбагненний авангард. Так, вуличкою Архідияконською снували костюмовані похмурі круки, які час від часу сідали на медичні каталки й пестили пластикові жіночі тіла, а з пустих вікон безмовно спостерігали за остовпілими поціновувачами нестандартного мистецтва картонні манекени…

Увесь цей перфоманс називався «Тріснутий горизонт Шульца за Лєшеком Модзіком» – спроба акторів Пластичної сцени Люблінського католицького університету Івана Павла ІІ перенести прозові образи Бруно Шульца на одну з польських вуличок.

Збентежені побаченим та сповнені враженнями ми попрямували повз вогняне шоу українського театру вогню «Проти ночі» до кав’ярні, де попередньо домовилися зустрітися з колегами, аби відігрітися й поділитися враженнями. Дякуючи польським організаторам, які подбали про комфортність роботи українських журналістів, вікна «нашого» столика виходили на вищезгадану Сцену Діалогу, де саме виступав українсько-польський гурт «Гармонія».

Передивляючись фото на телефонах і камерах, наперебій ділячись враженнями, ми із жалем розуміли, що всього побачити й почути не встигнеш…

Для занурення в українсько-польську культуру ночі замало. Зауважу, що ця ніч, хоч і була літньою, проте дуже холодною. Однак попри низьку температуру атмосфера була напрочуд теплою.

За словами організаторів, фестиваль відвідало близько 70 тисяч (!) людей, проте незважаючи на натовп, ми почували себе комфортно. Ніхто не штовхався (хоча вулички в старій частині Любліна досить вузенькі), навпаки, перехожі вітали одне одного посмішками, а за весь вечір я нарахувала максимум з десяток польських «стражів» порядку.

Гадаю, це був найкращий прояв українсько-польської культури, а проведення фестивалю у Любліні – прикладом для наших можновладців, як не словом, а ділом потрібно створювати позитивний імідж власній державі та будувати гарні відносини із сусідами.

Майя Заховайко, «Рідна країна»

Фото автора

18 жовтня

Інші дати
Народився Віктор Аверін
(1885, с. Чепіль, Харківська область – 1955) – український зоолог, громадський діяч. Опублікував близько 340 праць з ентомології, орнітології, мисливствознавства, рибництва, і охорони природи. Один із перших організаторів справи захисту рослин в УРСР і підготовки кадрів у цій галузі.
Розгорнути
Народився Володимир Різниченко
(1870, с. Велентієве, Чернігівська область – 1932) – український геолог, художник-карикатурист, поет. У своїх дослідженнях грунтовно висвітлив стратиграфію та тектоніку Середнього Придніпров’я («Природа Канівських дислокацій», «До питання про час і умови утворення укр. лесу», «Про четвертинні рухи земної кори в районі сер. Дніпра»). Ініціатор заснування Канівського музею-заповідника «Могила Т.Шевченка».
Розгорнути
Народилася Євгенія Ярошинська
(1868, с. Чуньків, Чернівецька область – 1904) – українська письменниця, етнограф, фольклорист, громадський діяч. Видала зібрані нею на Буковині «Народні пісні з-над Днітра».
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі