chrome firefox opera safari iexplorer

Збережемо найцінніше

05 червня 2012 о 08:40

Кожен із нас погодиться з думкою про те, що молода людина, якій щойно виповнилося 20 років, є повною сили та енергії. Це вік, коли формується власний світогляд, характер, моральні та естетичні цінності. Але водночас велике значення має те підґрунтя, яке заклали в свідомості батьки.

Не менш важливу роль відіграє суспільство, в якому формується особистість, оточення, підтримка та правильне сприйняття молодої людини. Тому для того, щоб стати індивідуальністю, проявити свою активну позицію та здобути певний статус у суспільстві недостатньо бути гарно вихованим та мати хороше коріння, потрібні усі умови для можливості удосконалення та реалізації своїх умінь.

Я вважаю, що сьогодні можна порівняти 20-чну молоду людину та державу Україну, яка теж досягла цього відповідального віку. У нашої держави багата історія. Історія, якою може гордитися кожен громадянин, історія, в якій наші діди та прадіди вели багатовікову боротьбу за здобуття незалежності, за те, щоб сьогодні ми мали можливість гордо називати себе Українцями.

То чому ж не створюються сьогодні умови для процвітання та зміцнення нашої України? Чому ми не хочемо докласти хоч крапельку своїх зусиль для того, щоб було краще, щоб з кожним днем гордість за свою країну ставала все більшою.

Як не дивно, але всупереч бажанням наших предків з кожним днем навпаки ускладнюються умови існування нашої держави. Дуже влучними є слова Ліни Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».

Саме це зараз намагаються зробити в нашій країні. Відібрати мову — те, за допомогою чого кожна нація ідентифікує себе.

Нестерпно боляче спостерігати сьогодні за тим, як Неньку Україну позбавляють найнеобхіднішого — можливості говорити.

Мій прадідусь з слізьми на очах УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ радів Перемозі, моя прабабуся з ніжністю та любов'ю співала УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ колискові своїм діткам...

Чи могли б вони повірити в те, що через роки ніхто не буде воювати за українську мову, ніхто не буде силою вимагати позбутися її, самі українці захочуть її просто задушити, знищити, відректися...

Тож давайте задумаємося над тим, якої помилки ми можемо допуститися, що ми можемо втратити. І зібравшись з усіма силами тих людей, яким не байдужа рідна, колискова мова не допустимо цього, не віддамо, не дозволимо посягнути на найцінніше в житті Українців!

Дарина Кравчук, студентка (м. Київ)

Розділи: Думка читачів

18 листопада

Інші дати
Народився Кость Левицький
(1859, м.Тисмениця, Івано-Франківська область - 1941) - український державний діяч, адвокат, публіцист. Один з найвизначніших політичних діячів Галичини кінця 19 століття – першої половини 20 ст., керівник уряду ЗУНР (1918). Автор історичних праць «Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914», «Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914—1918 рр.», «Великий зрив».
“Ми свідомі цього обов’язку, який прийняли серед граду куль і незвичайно важливих обставин. Вступаючи в уряд, уважаємо за відповідне зазначити, що стоїмо на демократичнім принципі. Ми вийшли з народу і для народу буде присвячена наша праця” (Кость Левицький)
Розгорнути
Народився Павло Сохань
(18 листопада 1926, Новоіванівка, Сумщина – 14 червня 2013, Київ) — український історик-славіст, джерелознавець, археограф, член-кореспондент Національної академії наук України (1985), заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1980). Автор понад 400 праць у галузі всесвітньої історії, археографії та джерелознавства. Головний редактор «Українського археографічного щорічника» та «Наукових записок Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України», член редколегій низки вітчизняних наукових періодичних видань та наукової ради «Українського історичного журналу».
Розгорнути