chrome firefox opera safari iexplorer

В Україні книжки не рекламують: видавцям бракує на це коштів, державі – бажання

16 серпня 2012 о 14:50
life.pravda.com.ua

Українці забувають, що таке книжка. За даними дослідницької компанії GfK Ukraine, для 73 відсотків населення читання — не в сфері інтересів, а кожен четвертий українець взагалі не читає.

Та вражають не лише цифри, а й те, щоб змінити цю ситуацію, не задіюється один із найефективніших методів промоції — реклама. Де в Україні можна побачити рекламу конкретної книжки або читання як такого? Чому у нас не задіяний ресурс соціальної і комерційної реклами книги, яку не просувають ні як товаропродукт, ні як носій духовних цінностей?

Відповіді на ці питання шукала Оксана Зьобро у газеті «Високий замок».

У Західній Європі комерційна реклама книжок та соціальне просування читання як такого – норма. Зокрема, у Польщі, Німеччині, Швеції на подібну рекламу можна наткнутися щокілька метрів – анонсами потенційних бестселерів обклеєні зупинки громадського транспорту, обличчя літературного хіта сезону можна побачити у кількаметровому розмірі на бігбордах чи реставраційних сітках... Там роблять ставку на те, щоб продати конкретну книжку. Хоча реклами читання як часопроведення та неодмінної складової дозвілля та освіти також не бракує.

У Росії на комерційну рекламну кампанію своїх творінь можуть сподіватися лише культові титани літературного ринку, як-от Пелевін чи Акунін. Натомість, в останні роки там у рази зросла кількість креативної соціальної реклами читання, яку ініціюють та фінансують не лише державні установи, громадські організації, а й великі видавництва, яким вигідно спершу привчити людей до читання, а вже на наступному етапі “згодовувати” їм свій книжковий продукт-товар.

 wz.lviv.ua

Цільова аудиторія цієї “соціалки” – молодь, для якої читання позиціонують як модне, стильне явище. Одна з останніх родзинок на російському рекламно-літературному ринку — кампанія “Займайся читанням”. Класики російської літератури виступають у ролі модернових спортивних тренерів. «Не здавайся, – мотивує з плаката Лев Толстой, – на 500-й сторінці відкриється друге дихання!». «3 підходи по 7 сторінок щоденно – і результат помітний уже через тиждень», – запевняє Чехов. «Починай із невеликих текстів і поступово збільшуй навантаження», – радить Пушкін. Один з лідерів просування читацької “соціалки” — видавництво.

В Україні візуальна реклама книжки чи читання – нонсенс. Поодинокі ластівки, як-от реклама книжок Марії Матіос на сітілайтах, ініційована кілька років тому Літературною агенцією “Піраміда”, та цьогорічний бігборд-анонс “Львівської гастролі Джимі Хендрікса” Андрія Куркова, погоди не роблять.

Чому українські видавці не рекламують свою продукцію, пояснив письменник, критик, журналіст Михайло Бриних. “Основна причина цього – не відсутність бажання видавців чи браку ініціативи з їхнього боку, а малі масштаби українського книговидавничого ринку, — говорить він. — Якщо видавець оперує книжками з накладами по кілька тисяч примірників, йому невигідно вкладати ще й в розкрутку, презентації, рекламу. Це для нього – збиток, який не окупиться”.

Ризикувати та збільшувати тиражі, які можна було б розпродати завдяки рекламі, українські видавці також не беруться. “Деякі книжки стають подіями незалежно від того, вкладають у них гроші чи ні, — додає Михайло Бриних. — Штучно розкручувати імена можна тільки у сформованому структурованому ринкові, коли видавець може хоч якось порахувати і оцінити потенційні ризики. В Україні це – не просто ризикована, а потенційно збиткова ідея”.

Зрештою, комерційна реклама конкретних книг, видавництв, письменників – зазвичай наступний етап після популяризації самого читання. З соціальною рекламою цього виду часопроведення в українському просторі – теж не густо.

— У нас немає популяризації ні книги, ні читання, — наголошує у коментарі “ВЗ” президент Асоціації українських видавців Олександр Афонін. — В Україні вже виросло покоління дітей, сімей, які книжку вважають надлишковою, непотрібною. У Росії з 2004 року працює державна програма популяризації книги і читання, в яку вкладаються величезні кошти. Окремі регіони, зокрема Новосибірськ, Москва, Санкт-Петербург, дофінансовують ці проекти з місцевих, обласних бюджетів. Зараз там проводиться велика робота, щоб повернути читання як елемент обов’язкової культури нормальної сучасної людини. У нас навіть спроби такої не робиться. В Британії програма підтримки розвитку читання існує з 1987 року. В Німеччині – з початку 1990-х. Реклама читання там присутня постійно. Є вона і в США. Там популярні постери, на яких Шварцнеґґер з книгою в руках, Сталоне, Мадонна... Книга активно присутня в їхньому соціальному просторі. Всі ці країни добре розуміють істину, яку свого часу гарно озвучили британські соціологи: “Країна, яка хоче залишатися на верхівці інтелектуального розвитку, технічного, технологічного, мусить читати. А держава мусить робити все, щоб підтримувати читання”. Перша згадка про необхідність популяризації читання в Україні була ще в указі Кучми 2000 року. Але за 21 рік незалежності цю програму так і не було втілено в життя. У 2008 році впритул підійшли до створення двох програм: програми Міністерства культури підтримки читання і програми популяризації вітчизняної друкованої продукції Держкомтелерадіо. Однак до затвердження Кабміном ці програми так і не дійшли. Пролежали у шухлядах... Торік вирішили розробити нову концепцію спільної програми, куди б увійшли і пропозиції, що були в Мінкульту і Деркомтелерадіо, і пропозиції нашої та бібліотечної асоціацій. Відновила роботу міжвідомча комісії при Кабінеті міністрів, яку очолив Табачник, провели декілька її засідань, підготували концепцію нової програми. Але вона зупинилася на рівні Міністерства фінансів. З листопада минулого року ця програмна концепція тричі подавалася у Кабінет міністрів. Вона постійно натикається на залізобетонну стіну позиції Мінфіну і заяви, про те, що така програма — передчасна і непотрібна.

— Все, що наразі робилося в Україні, — була приватна ініціатива, — додає Олександр Афонін. — Свого часу Леся Коваль (“Форум видавців”) робила соціологізацію читання і книги, але громадські організації не мають на це достатньо коштів. Зробив невеличкий крок Святослав Вакарчук з допомогою Української асоціації видавців. У метро висіли плакати — “Книга творить людину”. Фонд Влади Прокаєвої зробив постери, на яких були зображені відомі люди України, сфотографовані на фоні книжок. Та великого розповсюдження вони не набули... Проблеми з книгою в Україні є тому, що читання в нашій державі стало неактуальним, немодним. Тим, хто зараз очолює державу, не потрібна розумна людина.

26 березня

Інші дати
День Національної гвардії України
Національна гвардія України — військове формування з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України (МВС). Як військове формування з правоохоронними функціями на базі Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та залученням нових військових кадрів на добровольчій основі з 13 березня 2014 року.
Розгорнути
День пам'яті гетьмана Івана Виговського
(?, с. Вигів Житомирської обл. - 1664) - гетьман Війська Запорізького, (1657 - 1659), київський воєвода (1659 - 1664).
Розгорнути
Народився Петро Барановський
(1892, Росія - 1984) – російський реставратор і дослідник пам'яток архітектури періоду Київської Русі. Врятував від знищення рідкісну пам'ятку домонгольської доби – церкву П'ятниця в місті Чернігів, наполягав на відновленні Михайлівського золотоверхого монастиря у Києві.
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі