chrome firefox opera safari iexplorer

Пам'яті жертв Голодомору

24 листопада 2012 о 09:24

Древній, обікрадений народе!
Над тобою прошумів розбій,
Та кати не вкрали твою вроду,
Не всушили дужий мозок твій.

Нові покоління, як обнова,
В лоні сповиваються твоїм.
І дідівська гордовита мова
Служить вірно і слухняно їм.

Пристрасним, орлино-мудрим зором
Дивишся у всесвіт з-під повік...
Виродки — підтвердження суворе,
Що живеш і житимеш повік!

Ці слова Василя Симоненка ілюструють всю істрорію українського народу...

...Сьогодні ми згадуємо одну з найбільш жахливих трагедій в історії України – Голодомор 1933—1934 років. Число загиблих, насправді, вирахувати неможливо: в різних джерелах містяться різні цифри, через те, що померлих не рахували. Злочинна влада, яка була замовником штучного голоду хотіла приховати сліди вбивства мільйонів українців.

Ясна річ, що сьогодні запалювати свічку пам'яті будуть не всі громадяни України, і це цілком зрозуміло: хтось хоче відмежуватися від минулого і жити так би мовити щасливим сьогоденням, комусь не розповіли правду батьки, вчителі, хтось не відкрив жодного підручника з історії, хтось просто не хоче чути правду. І це не дивно, адже останнім часом ми можемо спостерігати цілковите оглушення суспільства: люди звикли не чути одне одного. Власне, це оглушення і є ознакою нашого часу.

Наслідки репресій, Голодомору ми відчуваємо і до сьогодні. Знищуючи штучним голодом мешканців українських сіл, радянська влада мала на меті заселити порожні села росіянами, що, власне, і відбулося з багатьма регіонами країни.

Відповідно, те, що Україна все ще й досі не має зрілого громадянського суспільства, все ще й досі не є членом Євросоюзу є свідченням того, що репресії і Голодомор не минули безслідно: просто нікому було будувати самодостатню державу, нікому було ставати громадянським суспільством. Через це процес становлення української державності є надзвичайно непростим і тривалим.

Іван Франко у поемі «Прометей» своїм пророчим поглядом побачив Голодомор 1933 року:

І не вспіє воно розцвіти,
Й розлетиться на части,
Щоб у пащу могутніх сусід
Часть за частю упасти.

Онде мати голодная їсть 
Тіло свойого плоду!
Онде тисячі мруть на хрестах – 
Цвіт твойого народу!

Страшні слова, що правдиво описують страшні події. Люди втрачали людську подобу, перетворювалися на тварин, божеволіли. Як же трапилось так, що наш народ раптом перетворився на людожерів, дітовбивць, чому замість того, щоб їсти представників влади, він їв власних дітей? Це питання назавжди залишеться риторичним. Не нам судити наших прабабусь і прадідів. За Уласом Самчуком, Голодомор – це покарання за те, що люди дозволили хазяйнувати злочинцям на своїй землі.

Україна заплатила надто багато за свою довгоочікувану Незалежність, вона заплатила життям своїх найкращих дочок і синів: поетів, драматургів, режисерів, істориків, десятків мільйонів громадян, чиї імена не вкарбувалися в історію здобуття Незалежності, але зробили її реальністю.

Цікаво, чи такою, як сьогодні, хотіли бачити Україну вони, чи за таку боролися? На це питання ніхто з них вже не дасть відповіді. Але залишились ми – їх нащадки, ми неодмінно побудуємо таку країну, про яку мріяли її герої. І, сьогодні, запалюючи на своєму підвіконні свічку пам'яті, ми робимо шлях до побудови європейської країни, тому що громадяни зрілих держав знають своє минуле, пам'ятають помилки свого народу, осмислюють їх і роблять висновки для того, щоб в майбутньому ніколи їх не повторювати.

Тільки знаючи правду, власну історію, минуле (яке б страшне воно не було) можна отримати щасливе майбутнє, можно побудувати європейську країну.

Катерина Івкова

Розділи: Думка читачів

24 квітня

Інші дати
Народився Дмитро Білоус
(1920, с.Курмани Сумська область - 2004) - український поет, перекладач, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка за книгу «Диво калинове».
Вдягла весна мережану сорочку У день святий звільнившись од турбот І підіймає волошкові очі До віщих, до церковних позолот; Душа стає в цю днину молодою, Забувши, що слова бувають злі І помняться старання добротою, На щедрому пасхальному столі. (Вадим Крищенко)
Розгорнути
Народився Олександр Духнович
(1803, с. Тополі, Словаччина – 1865) - український письменник, культурний діяч, педагог.
Розгорнути