chrome firefox opera safari iexplorer

Столичний Гідропарк — на межі катастрофи

14 листопада 2012 о 14:03
golos.com.ua

Серед європейських міст, розташованих на берегах рік, Київ обдарований унікальним природним середовищем: зеленими, майже недоторканими островами на Дніпрі.

Ці землі є частиною Дніпровського екологічного коридору — складового елемента Європейської екологічної мережі, котра відіграє важливу роль у міграції птахів та іншої живності в Старому Світі. Для людей ці тисячі гектарів лісів і лугів із чистим повітрям і водою — величезний рекреаційний ресурс. Дніпровські острови належать до категорії міських лісів, які в Європі вважають найціннішими зеленими насадженнями.

Мати під боком такі території дикої природи — нечувана розкіш для городян будь-якого європейського мегаполіса. І нею володіють кияни. Поки що: адже багатство безповоротно «тане» буквально на очах його господарів, котрі, хоч як це дивно, не надто й переймаються утратою.

Про це йдеться у публікації «Голосу України». 

І все це про нього

Трохи історії. Київський Гідропарк (площа 365 га) розмістився на Венеціанському і Долобецькому островах — між Дніпром і Русанівською протокою. Їх з’єднує 144-метровий Венеціанський міст, споруджений 1966-го.

З правим берегом Дніпра острови сполучені Метромостом, з лівим — Русанівським. Сюди підтягнута Святошинсько-Броварська лінія підземки.

Сам Гідропарк розташований на місці колишньої Передмостової слобідки, знищеної 1943-го під час окупації Києва. По війні було ухвалено рішення: поселення на Венеціанському та Трухановому островах не відновлювати, а перетворити їх на зону відпочинку. Парк створено в 1965—1968 рр. і визначався він як водно-розважальний комплекс із різноманітними атракціонами, човновими станціями та закладами громадського харчування. Невдовзі йому надали офіційну назву: «Парк культури та відпочинку імені 50-річчя СРСР».

Годі й казати, що в таке містечко було заборонено в’їжджати на автомобілях, вживати тут алкогольні напої, не кажучи про самовільну забудову. Тоді трудящі не мали потужних катерів і яхт, але й на моторних човнах гасати протоками й каналом Гідропарку — зась.

Цікава історія цього місця, яке почали заселяти ще наші пращури. Дехто дивується: чому і один з островів, і затока, і міст мають назву Венеціанські? Адже від Передмостової слобідки до Венеції — не рукою подати. Автори такої назви — дотепні місцеві мешканці: щовесни розливи Дніпра перетворювали острів і слобідку на справжню Венецію. Тому жителі будували свої помешкання на високих палях, а між ними снували на човнах перевізники — київські «гондольєри».

Із туристичних довідників радянської доби

«Гідропарк у Києві — одне з найулюбленіших місць літнього відпочинку городян і гостей міста. Холодної пори року він ніби засинає, створюючи ілюзію зимової казки, огортаючи тишею і спокоєм. Улітку — вабить золотим піском доглянутих пляжів».

«Унікальний острів на Дніпрі з його шикарною природою — рай у центрі Києва».

Додам, що відомий автор перебудови та гласності під час перебування у Києві позаздрив городянам: «Та ви на курорті живете!».

Гідропарк без обгортки очима читачів «Голосу України»

Хто нині може так сказати про Гідропарк? «Голос України» неодноразово порушував проблему варварського знищення цієї рекреаційної зони, її безладної забудови, знесення багаторічних дерев, а про газони й просто трав’яне покриття —  годі й казати. На ці публікації редакція одержала величезну кількість листів читачів. Ось цитати лише з деяких, котрі, втім, чи не найкрасномовніше свідчать про дике ставлення до природи і влади, і, хоч як це прикро, самих киян.

«Редакція правильно порушує проблему щодо збереження цієї зеленої перлини нашого міста. Недавно був у Гідропарку: скла-дається  враження, ніби я опинився на полігоні, куди звозять побутові відходи з усього Києва».

«Так, Гідропарк міг би стати місцем чудового відпочинку. Але нині тут бачимо інше: п’яні асоціальні елементи, забігайлівки-наливайки з продуктами сумнівної якості, смердючі, напіврозвалені, з дозволу сказати, вбиральні».

«Я часто буваю в Гідропарку — така собі державка в державі. Вийшовши з метро, варто одразу підзарядитися у бабусь жменею «сємок», фісташок або креветок, пачкою цигарок. Навпроти в кіосках, яких незліченна кількість, кипить торгівля шаурмою, хот-догами, пивом. Меню демократичне — для народу. Взагалі в Гідропарку ніби застигли 1990-ті в усій своїй красі. Хоча «окультурена» і розбагатіла братва відгородилася від юрмиська в клубах і готелях на околиці відпочинкової зони, в тутешніх центрових місцях зустрінеш контингент ще тієї, славної пролетарської Борщагівки та досі не зіпсованої модними віяннями Троєщини. Шукачі пригод можуть поспілкуватися зі «справжніми пацанами» в справжніх наколках, за які потрібно «отвєчать», а не «фраєритися». За тепла в Гідропарку коїться чимало вбивств, нерідко можна наткнутися й на різанину. Отож не лякайтеся, якщо після ночі в Гідропарку дізнаєтеся, що за 100 метрів від вашого столика когось прибили пляшкою по голові чи всадили в бік «заточечку». Одне слово, добре вивчивши Гідропарк, перестаєш дивуватися, чому його називають «клоакою»: чого лишень тут не набачишся!»

«Якими Гідропарк, інші Дніпровські острови у Києві дійдуть до нащадків? Ми одержали їх зеленими, а що отримають у спадок наші діти? Запитання до всіх, особливо до тих, хто не вірить у можливість бодай щось зробити для порятунку якщо не унікального природно-історичного середовища, то хоча б середовища власного життя?»

«Усім, хто озеленював дніпровські піски після війни, присвячую...»

Слова, винесені в підзаголовок, написав до своїх дослідницьких статей про Дніпровські острови науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця» і великий патріот міста Іван Парникоза. Я подумала, що, можливо, на нашу київську владу, на громадян, які ставляться до природи, що їх оточує, лише по-споживацьки, краще вплинули б навіть не критичні журналістські статті, а розповіді про людей? Про тих, хто в голодні й холодні післявоєнні роки не вирубував на дрова дерева Венеціанського й Долобецького островів, а озеленював їхні піски? Адже насправді, ці розкішні дуби, сосни, ясени, клени — не самосійні. Величезні площі засадили деревами кияни, які, виходить, краще, ніж ми, сьогоднішні, розуміли необхідність цих зелених «легенів» для міста...

Заборонено! Приватна власність

То що ж таке сталося, що цього не зрозуміла жодна з попередніх владних команд столиці, не розуміє й нинішня? Хоч як тільки ставав на «престол» черговий керівник, то клятвено й обіцяв: «У Гідропарку наведемо порядок: демонтуємо незаконно встановлені МАФи, будки-«наливайки». І зносили, але замість кількох зниклих з’являлися десятки інших. У результаті такої «господарської» діяльності в Гідропарк стало неможливо проштовхнутися через бруд, паркани, установлені вже навіть на пляжах (!). А якщо все-таки туди потрапляєш, то негайно з’являється лисий хлопець: «Заборонено! Приватна власність!».

Та відколи це берег річки в центрі міста, що належить громаді Києва, раптом став чиєюсь приватною власністю? Та ще з наслідками, що випливають звідси: до «приватної» власності під’їжджають дорогі машини, чиї власники залишають у таких закладах чималі гроші, але територія навколо — у вибоїнах, за парканом звалено купи сміття.

Приміром, на один із кращих пляжів Гідропарку — «Молодіжний» уже неможливо дивитися без гіркоти: пісок буквально чорний, коріння дерев підмила вода й нікого це не хвилює, а краща частина належить ресторану «Бора-Бора». Цей заклад не тільки захопив пляж, набудувавши тут дерев’яних настилів, а на них... басейни — за 30 метрів від Дніпра, а й облаштував причал для катерів і човнів, які швартуються буквально по головах відпочивальників. Але жлобам закон не писаний, принаймні він їм не страшний. А чого боятися, маючи дах — хазяїна КП «Плесо»? Але ж починалося з того, що «Плесо» організувало вже не пригадаю яке підприємство (на що, до речі, не мало права), якому було дозволено встановити тимчасове приміщення площею 28 кв. м, про що в «Голосі України» опубліковано кореспонденцію з вимогою до КМДА втрутитися й усунути... Еге ж, так і кинулись усувати: за кілька років «28» квадратів розтеклися на декілька їх сотень.

Де багато няньок...

Боюсь повторитися, бо писала про це не один раз, намагаючись розібратися, чому ж Гідропарк так зухвало дерибанять? Хтось посилається на те, що тут господарюють кілька комунальних підприємств: парк культури і відпочинку «Гідропарк», «Плесо», «Київзеленбуд». Але навряд чи тут доречне дієслово «господарюють»: парк цинічно знищують, забудовуючи береги Дніпра, його заток і проток, зносячи багаторічні дерева й чагарники, встановлюючи МАФи, відходи діяльності яких викидають, як то кажуть, за двері. При цьому ніхто не намагається вкласти бодай копійки не те що в розвиток цього куточка природи, а навіть на підтримання елементарного порядку.

А батьки міста постійно рапортують, що, мовляв, у Гідропарку наводиться порядок — демонтовано таку-то кількість МАФів. Але чому ніхто з них не помічає, що наступного дня тут з’являються нові будки і намети. До речі, якщо навіть влада змусила когось знести свою незаконно встановлену споруду, то вже ніяк не забрати її залишки — фундаменти, частину стін і смітник після них. Так і зяють ранами колись золоті піски Гідропарку...

Деякі громадські діячі й депутати Київради (до речі, й найбільші власники нелегальних МАФів) уважають, що проблема — у відсутності прозорих правил роботи з їх встановлення. Шановні, але чому не йдеться про те, що в таких місцях, як Гідропарк, узагалі не можна їх установлювати, а якщо в цьому є потреба, то невже в такій кількості, як тепер?

Замість багаторічних дерев — саджанці

Яка природа терпляча: людина б не витримала такої наруги над собою, як це робиться в Гідропарку стосовно довкілля. Масове встановлення тут закладів громадського харчування, інших «точок» призводить до знищення великої кількості дерев і рослин. Так, забудовники платять «Київзеленбуду» за їх знесення, і підприємство висаджує нові. Але ж під вирубку зазвичай потрапляють багаторічні дерева, тоді як висаджують «патички», та ще й десь в інших місцях, а не в Гідропарку!

Ця рекреаційна зона безсовісно експлуатується, нічого не одержуючи натомість — навіть елементарного догляду, не кажучи про відновлення. Хіба не злочинно, що в Гідропарку протягом нашої «незалежності» не упоряджений жоден куточок, жодна доріжка, а все тільки руйнується? І душа болить, коли бачиш, як звужується й звужується трав’яне покриття з його запашними й пухнастими, як килим, травами, заїжджене автомобілями різних калібрів. Але ж щоб відновити на піску швидко те, що виростало протягом багатьох десятиліть, знадобиться ще стільки само часу. Тому Іван Парникоза і присвятив свої дослідження киянам, які перетворили піски острова на райський зелений куточок...

А от нинішні кияни — доморослі й безсовісні «підприємці» — лише гребуть тут гроші, знищуючи природу. Адже Гідропарк, куди впродовж року приходить кілька мільйонів (!) людей, не має системи каналізації. Тому торговці використовують для своєї діяльності примітивні вигрібні ями, що не раз призводило до переливання і витоку фекалій у Дніпро. Міська влада начебто навіть переймалася цією проблемою — були наміри, обіцянки та проекти, на реалізацію яких спрямовувалися гроші. Останній мав бути здійснений до Євро-2012, але відвідувачі Гідропарку як і раніше бігають «під кущики», а власники різних точок громадського харчування зливають відходи в ями або пісок, звідки це «добро» потрапляє в Дніпро.

Парк автомобільного періоду

Автомобілі, що перетворили Гідропарк на автодром (машини тут не вибирають дороги, буквально рухаючись тротуарами і пішохідними доріжками!) — особлива тема. Можновладці, якщо й розглядають цю проблему, то винятково з огляду встановлення розміру плати за... в’їзд у рекреаційну зону! А доріг у Гідропарку як таких немає, бо тут вони апріорі не передбачені. До речі, знаки, що забороняють проїзд автомобілів, установлені  тут з незапам’ятних часів. Але водії їх ігнорують, що чомусь не зачіпає інспекторів ДАІ. От і перетворилася «улюблена зона відпочинку киян» на проїзну частину. Особливо багато машин тут з’явилося після відкриття понтонного моста, збудованого поруч із Венеціанським, що ремонтується. І рух — насичений, як на Хрещатику — уже здійснюється просто через пляжі. До речі, власники машин найчастіше миють їх тут-таки...

Не сперечаюся: уникнути руху автомобілів у Гідропарку — таких, як «швидка» допомога, пожежних, міліцейських та інших спеціальних машин, неможливо, для чого слід прорахувати їхні маршрути. Але ж тепер у багатьох киян уважається шиком — заїжджати авто прямо на пляж!

У той час, як влада створює видимість боротьби за збереження природи...

...У Гідропарку — на території Долобецького острова збудовано вертолітний майданчик і павільйон для прогулянкових літаків, трохи далі —  дерев’яні будиночки для обслуги. Частина деяких пляжів, зокрема «Молодіжного», обнесена парканами і стіною із черепашнику, за якою — невідомо що. Адже вивіска біля охоронюваної хвіртки свідчить: «Федерація волейболу України. ВІП, еліт-вхід». Спроба пройти на цей «секретний» об’єкт виявилася безуспішною. Ще частину якісь хазяї життя окупували під ресторан, а також невідомо під який заклад, судячи з усього, дискотеку. На озері «Берізка» хоч і припинено будівництво котеджів, але їх не демонтовано. І якось забулося, що поруч земснаряд намивав пісок з озера для збільшення пляжної зони, змінивши конфігурацію берегової лінії, зменшивши водойму майже на 2 тис. кв. м!

Як і колись красується капітальний триповерховий будинок біля самої станції метро «Гідропарк», про який усі контролюючі органи на запити редакції вперто відповідають, що це — павільйон для сезонної торгівлі. Нічого не сталося й з п’ятьома незаконно встановленими котеджами-зрубами на території човнової станції «Фрегат». До речі, в цій затоці нещодавно незаконно зведено ще один причал для плавзасобів. Та само історія з арт-готелем «Баккара», який не тільки встановлено з порушеннями законодавства, а вже й частину самого парку захопив. Очевидно, намагається нагадати, хто в цьому житті хазяїн, адже на своєму сайті без сумнівів указує його розташування: «Улюблене місце... відпочинку киян у парку, де чисте повітря й чудові краєвиди». Та ще й кафе облаштували — під шатами дерев. А поряд прилаштувалося ще одне корито — ресторан...

Не можна, але якщо дуже хочеться, то можна

Таких об’єктів у Гідропарку — хоч греблю гати. Деякі представники влади, контролюючих органів намагаються аргументувати їх існування наявністю... дозвільних документів. Не сперечаюсь, вони є у деяких підприємців, які відхопили такий ласий шматок. Ось тільки питання: «На якій підставі отримано дозволи на те, що робити забороняє природоохоронне законодавство?» Адже Гідропарк — частина рекреаційної зони, що входить до регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови». Тобто є об’єктами природно-заповідного фонду, і капітальне будівництво тут — поза законом. Які ще пояснення й аргументи потрібні цьому нещастю нашому — нуворишам і можновладцям, котрі за них заступаються?

То що, гроші — над усе? Невже таке поняття, як любов до рідного міста, зникло назавжди? Невже не зрозуміло, що «освоєння» Дніпровських берегів — головної ландшафтної осі Києва, що його завзято намагається здійснити влада, вишукуючи можливості обійти законодавство, призведе до руйнування пейзажів, якими століттями захоплювалися кияни та гості міста? Але ж навіть зараз у тій частині, де дніпровські ліси, луги й болота ще не зовсім «освоєні» (читай: забудовані), живуть рідкісні птахи і ростуть рідкісні рослини. Знищимо?

Диснейленд чи все-таки природа?

Ох, як тільки і скільки разів влади Києва не намагалися «вирішувати питання» про необхідність розроблення і прийняття детального плану території ландшафтно-рекреаційного парку «Гідропарк»! І до чого ж прозорі наміри в кожної: забудувати — казино, готелями, комплексами, установити колесо огляду (це в Гідропарку, в низині!), а береги заполонити плавучими ресторанами-дебаркадерами. Забудувати, забудувати, забудувати — до самісінького дна...

А чи не час зупинитися? Не чіпати рукотворні змішані ліси, що справно виконують роль легень столиці. Не треба їх урбанізовувати, проріджувати, асфальтувати. Зрозуміло, що на цьому «урбанізатори» прагнуть схопити свої гроші — тому їхні липкі руки тягнуться до Венеціанського, Долобецького та інших островів. Але чи не час усім нам зрозуміти, що острови, їх рослинність — головна визначна пам’ятка Києва? Насамперед, як джерело кисню в самому центрі столиці, де кожне вікове дерево — на вагу золота. Якщо їх вирубати сьогодні, то за нинішнього забруднення повітря такі вже не виростуть. Промовисте свідчення —  каштани, що вже вперто не бажають рости на Хрещатику...

Та й чому відпочинок на природі має бути пов’язаний тільки зі смаженням шашликів і продажем міцних напоїв? Люди тут повинні плавати, оздоровлюватися, насолоджуючись тишею, чистим повітрям і співом птахів, а не об’їдатися й упиватися, псуючи собі нерви гуркотом ударних, «дикими танцями», «зонним вокалом» і димом від шашличниць, облаштованих просто в піску або траві.

І наостанок: наші острови для іноземців — диво дивнеє. Адже соборів і визначних пам’яток у них самих багато, а ось такі зелені береги й сині далечіні, в яких ще можливо купатися і ловити рибу, як у нас, є не в усіх.

Чому б нам не відмовитися від планів їх забудови хоч би чим, а необхідне — на зразок кафе і вбиралень — має бути в міру потреби і не вище одного поверху. Все інше в Гідропарку повинно бути: ліс — не проріджений, урбанізований або дозований, а такий, яким він ще тут зберігся; прогулянкові доріжки, також і велосипедні, а для транспорту — тільки електромобільного; пляжі — з піском, «забудованим» лише шезлонгами; рух на всьому водному дзеркалі — тільки водно-велосипедний. Хто за таку пропозицію?

vpysanska@golos.com.ua

Незаконно встановлені котеджі—зруби на території човнової станції «Фрегат»...

...а навпроти  — незаконно зведений ще один причал для плавзасобів.

Вивіска біля хвіртки, яка охороняється, повідомляє: «Федерація волейболу України. ВІП, еліт—вхід». 

Зяють ранами колись золоті піски Гідропарку...

А поруч з «Баккарою» прилаштувалося ще одне корито — ресторан.

На одному з пляжів Гідропарку.

Розділи: Довкілля

21 липня

Інші дати
Народився Золтан Шолтес
(1909, с. Прикопа, Словаччина - 1990) - пейзажист, заслужений художник України. Автор картин "Весна", "Зима на Верховині", "Буря над Бескидами". Твори зберігаються в музеях Європи, Японії та США.
Розгорнути
Народилася Олена Теліга
(1906, Росія - 1942) — українська поетеса, літературний критик, громадський діяч.  
«В хаосі жіночих образів нашої літератури, в плутанині перехрес¬них бажань, між прокльонами рабинь і амазонок і захопленнями тими й другими, українська жінка все ж таки зуміла створити собі ідеал, найбільш відповідний добі, і простує до нього невпинно. Вона не хоче бути ні "рабинею" ні "вампом" ні "амазонкою". Вона хоче бути Жінкою». (Олена Теліга)
Розгорнути
Народився Олег Ольжич (Кандиба Олег Олександрович)
(1907, м.Житомир – 1944), український поет, вчений-археолог, політичний діяч, син Олександра Олеся.  
«Жити повно, широко і скоро І урвать, як спів. Як колись, горіти і п'яніти, Шоломом п'ючи, І життя наопашку носити На однім плечі.» (Олег Ольжич)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі