chrome firefox opera safari iexplorer

Свято Андрія — час для молодіжних забав

13 грудня 2012 о 08:17
rukotvory.com.ua

«Андрію, Андрію!
Конопельку сію;
Спідницею волочу,—
Заміж вийти хочу»
З народних примовлянь

13 грудня православні християни відзначають свято на честь апостола Андрія Первозванного.

Андрій — один із дванадцяти апостолів, якого Христос покликав до себе одним з перших, тому в православній традиції його називають Первозваним. Згодом він привів до Спасителя свого рідного брата — святого апостола Петра.

Раніше Андрій з братом займалися рибальством. Після того, як Андрій став християнином, він почав проповідувати віру Христову спочатку в Царгороді, а пізніше — на узбережжі Чорного моря й у Києві.

За церковними легендами, святий Андрій Первозванний під час своєї останньої подорожі поставив на одному з пагорбів Києва хрест. Літописець Нестор оповідає про це так: ”Бачите гори ці, — сказав апостол своїм учням, — на цих горах засяє благодать Божа, і буде великий город і багато церков буде споруджено.”

Ці слова свідчать про те, що Андрій Первозванний передбачав, що християнство поширюватиметься на всі землі Руські саме з серця нашої держави – Києва. І так пізніше і сталося. Адже Володимир Великий хрестив перших киян і звідси християнство вже пішло в усі кінці Київської Русі.

Андрій — то Ярило?

Однак до того, як християнська церква почала вшановувати 13 грудня Андрія, наші предки цього дня відзначали своє народне свято, пов’язане з дохристиянською обрядовістю і магічними ритуалами, що мали переважно любовно-магічне та аграрно-магічне спрямування.

Деякі дослідники пов’язують свято Андрія з Ярилом. У одному з літописів ХІІ ст. говориться про те, що у цей час ще багато людей молилися дохристиянським богам.

Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами і розвагами андріївські, як і катерининські, вечорниці припадали на час Пилипівського посту і не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію, не дали бажаних наслідків.

Навіть зараз вечорниці на Катерини і Андрія не втратили свого магічного значення, а також залишилися приводом для неодруженої молоді зібратися і повеселитися.

Ворожіння на Андрія

Одним із найбільш цікавих прийомів любовної магії, приурочених до дня Андрія, було «засівання конопель». Пізно ввечорі, дівчина набирала в пелену насіння коноплі або льону чи маку, виходила за хату і сіяла їх по снігу.

Потім набирала жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносила до хати і коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо кожна зернина мала пару – це вважалося добрим знаком.

У засіванні конопель до початку XX ст. зберігалися деякі архаїчні риси. Так, у багатьох місцевостях дівчата сіяли коноплі роздягненими. За народним віруванням, голе тіло — важливий засіб чарівництва. Тут варто згадати народне трактування демонологічних образів мавок і відьом.

Також цього вечора дівчата намагалися дізнатися про професію майбутнього чоловіка. Зокрема, бігали до річки, набирали мулу з дна і приносили до хати. У хаті цей мул уважно розглядали: якщо там бачили шматочок заліза або цвях, отже чоловік мав бути ковалем, тріска – теслею, скло – склярем, шкіра – шевцем, пісок – мулярем, а якщо, крім землі не траплялося нічого, то хліборобом.

Фото rukotvory.com.ua

Особливе місце на Андрія займала обрядова гра «Калита» («Калета»), в якій брали участь дівчата і хлопці. Дівчата збиралися разом і пекли Калиту — великий круглий корж із білого борошна.

Кожна дівчина повинна була взяти участь у приготуванні Калити. Тісто місили всі по черзі, починаючи від найстаршої дівки і до наймолодшої дівчинки. Посередині коржа робили дірку.

В деяких етнографічних джерелах збереглися дані, що Калита, як правило, становила 35 см в діаметрі і 1,5 см у товщину. Солодке з медом тісто пекли в печі і запікали так, щоб важко було відкусити. Зверху Калиту намащували медом. Для виготовлення Калити брали «непочату воду» або ж воду, настояну на пахучих травах, зокрема, на любиcтку.

На вечорницях, коли збиралася молодь разом, Калиту за допомогою стрічки підвішували до сволока посередині хати, а потім стрибали, щоб вкусити. Проте, це зробити було складно, адже Калиту стеріг «Пан Калетинський», котрий, смикаючи за мотузку, перешкоджав її вкусити.

В руках у нього був квач, обмазаний в сажу або ж умочений у мед. Поряд із «вартовим Калетинським» на коцюбі верхи скакав «Пан Коцюбинський». «Калетинський» весело кепкував над «Коцюбинським». Якщо після всіх жартів «Коцюбинський» не починав сміятися, то йому дозволялося вкусити калиту, а якщо ж він реготав — то отримував по носі віхтем із сажею або медом. Хоча і вкусити Калиту було також не просто. Дівчата та парубки смикали її за мотузку і вона ніяк не могла потрапити до рота «Пана Коцюбинського».

Після Калити брали горнятко з медом, на дно якого клали перстень. Хлопець мав дістати той перстень губами, але так, щоб не вмочити власного носа. Вважалося, якщо хлопець дістане і носа не вмочить — ожениться і буде щасливим.

На Андрія дозволялися молодіжні бешкети і парубкам прощалися усі їхні витівки. У тих батьків, які забороняли своїм донькам зустрічатися з парубками, хлопці вночі могли зняти ворота чи розібрати паркан, забрати воза, плуга, борону і закинути їх на дах хати чи хліва або занести в інший бік села.

Такі забави не випадкові, етнографи вважають їх “ритуальними бешкетуваннями”, що колись символізували усунення перешкод на шляху до бажаного шлюбу.

Вранці дехто з господарів знаходив свого воза на даху клуні, а від хат, де жили дівчата на виданні, з’являлись стежки до їхніх залицяльників, позначені буряковим квасом чи потрушені соломою.

Інший спосіб ворожити, щоб «визначити» ім'я нареченого, був такий — дівчина виходила на вулицю й запитувала першого ж чоловіка, який їй зустрінеться, як його звати. Ім'я цього чоловіка і мало бути іменем судженого. Інколи траплялося так, що той парубок, який зустрічався перший дівчині і ставав потім її нареченим.

Дівчата вірили, що вночі проти Андрія можна навіть «побачити» свого судженого. Для цього треба, лягаючи спати, покласти під подушку свій гребінець зі словами: «Суджений, прийди мене розчесати». Той хлопець, що у сні розчісував волосся і мав бути нареченим.

Щоб дізнатися, хто буде керувати у родині, півня й курку зв'язували хвостами та накривали друшляком, решетом або чимось іншим. Через кілька хвилин випускали птахів з-під решета й дивилися, хто кого перетягне. Якщо півень, то чоловік буде головним у родині, а якщо курка — то жінка верховодитиме у сім’ї.

Жінки у давнину на Андрія намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. Ще цього дня ворожили і на погоду, підмічаючи: «Якщо до Андрія сніг не випав, зима буде теплою і малосніжною, а як з’явився — довгою і холодною».

Аліна Астахова, «Рідна країна»

Розділи: Традиції

26 липня

Інші дати
Народився Володимир Винниченко
(1880, м.Кіровоград  - 1951) — український письменник, драматург, художник, політичний і державний діяч. Співавтор Універсалів Української Народної Республіки, голова першого українського уряду (Генерального секретаріату). Автор тритомної  мемуарно-публіцистичної праці «Відродження нації», першого українського фантастичного роману «Сонячна машина».
«Чудний наш народ - і сильний, і сумний... Мав героїв - і ніхто їх не знав... Усе життя любив волю - і все життя жив рабом... Утворив багатство пісні - і сам її не знає...» (Володимир Винниченко)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі