chrome firefox opera safari iexplorer

Україна-2050. Еволюційний сценарій

17 лютого 2013 о 19:26

Передбачати майбутнє своєї країни — невдячна справа. Дуже складно спрогнозувати подальший хід подій і тим більше на стільки років вперед, оскільки необхідно враховувати безліч параметрів. Але можна бути впевненим лише в одному: до 2050 р. Україна кардинально зміниться. Вона або розпадеться, а її території поглинуть сильніші сусідні держави, або ж вийде зі стану депресії і почне грандіозну ходу по світу. Третього не дано. Враховуючи сучасний стан України, ймовірність другого сценарію невелика, але саме його здійснення панічно боїться як Європа, так і Росія. То який же він, цей європейсько-російський кошмар наяву?

Надії та реальність

Увага аналітиків початку 1990-х рр. була прикута не тільки до такої визначної події, як розпад Радянського Союзу. На тлі дезінтеграції пострадянських республік обговорювалася подальша доля Європи. Багато політиків і вчених лихословили, що буквально через кілька років усі європейські країни почнуть танцювати під дудку України і, більше того, можливий сплеск панславізму: слов'янські держави приєднаються до країни запорізьких козаків, утвориться якийсь Слов'янський Союз, аглоксаксам і франко-германцям доведеться дуже і дуже важко. Трапиться занепад зарубіжної Європи.

Для такої позиції експертів існували реальні передумови. Згадаймо, з яким багажем вийшла з Союзу Україна в 1991 р. Тодішня республіка виробляла 5% світової продукції, притому, що її населення становило 0,8% жителів Землі (близько 52 млн). Вона мала третій ядерний потенціал, десяту економіку в світі, найсильніші АПК (на перших місцях за виробництвом на душу населення в СРСР зерна, олії, цукру, м'яса, молока) і ВПК (міжконтинентальні ракети, важкі бомбардувальники, дальня авіація, 700-тисячна армія). Рівень життя в УРСР був вище, ніж у всьому Радянському Союзі. До цього слід додати безкоштовну медицину та освіту, прекрасний морально-етичний стан населення. Незалежність на українців звалилася, як «манна небесна», без усякої війни і гострої соціальної кризи. Можна довго говорити про причини краху «останньої імперії» і абсурдне твердження, що вона була ідеальною, але подальша реальність виявилася гіршою за будь який кошмар, який могли уявити тодішні мешканці УРСР.

До 2012 р. населення країни скоротилося до 45,5 млн осіб, мільйони гастарбайтерствують у пошуках кращого життя, за темпами вимирання Україна в лідерах, міжнародні політичні, економічні та соціальні рейтинги невблаганно поміщають Україну на останні чи середні позиції. У стан деградації увійшли всі сфери людського життя — медицина, освіта, економіка. Ядерну зброю здали, бомбардувальники продали, армію практично знищили, рівень життя катастрофічно впав. Країні загрожують індустріальний колапс і постійне панічне метання між Заходом і Сходом, яке може розірвати її на дві частини. Українське суспільство стрімко деградує — біологічно, інтелектуально, морально-етично. В країні відсутня національна ідея, громадяни України роз'єднані. На превелике полегшення вищих офіційних кіл Європи та Росії прогнози не виправдалися.

Рятівна соломинка

Україна — найпарадоксальніша країна в світі. Володіючи несумірними багатствами, вона примудряється плестися в кінці поїзда. Міжнародні експерти часто потрапляють в інтелектуальний ступор, коли в них запитують, як же одна з найбагатших і набита величезним потенціалом пострадянська республіка за лічені роки встигла розтринькати те добро, що накопичувалось десятиліттями. І пропонують в ролі пояснення кілька причин: відсутність інтелектуальної політичної еліти, повільні та дурні реформи, олігархія, український менталітет, складна історична спадщина, мала конкурентоспроможність, вплив комверхівки, гіпертрофований ВПК і таке інше. Росіяни пояснюють це неспроможністю українців до побудови держави, а радикальні українські націоналісти вважають, що у всьому винні «жиди, москалі та комуністи».

Українське падіння в безодню стрімко триває. Ясно, що воно не буде продовжуватися вічно, рано чи пізно необхідний ліміт стане перевищеним, що закінчиться дезінтеграцією. У цьому можна спостерігати якусь історичну іронію: наші прадіди врятували рідну землю від нацистської навали, відбудували зруйновану країну, батьки ж її остаточно розвалили (згадуємо парад суверенітетів і референдуми), двадцятирічний колапс не минув безслідно, навіть спроба повернути втрачені позиції потребують постійної і невтомної праці над власними помилками, яка ляже вже на плечі нових поколінь, де-факто онуків і правнуків. Але для відродження необхідно дотримуватися чотирьох обов'язкових критеріїв: національний лідер, національна команда, чітка стратегія розвитку та наявність потенціалу.

Національний лідер України

Майбутній національний лідер (за умови, що він з'явиться) отримає у спадок від попередніх влад колосальний тягар проблем і купу небезпек. Йому доведеться буквально склеювати країну по частинах. З одного боку, він і його команда повинні стримувати зростаючий радикальний націоналізм, породжений Західною Україною, з іншого — поки що роздроблений проросійський рух Південно-Східної.

Яким має бути цей лідер? Можна сформулювати кілька критеріїв. Враховуючи мовний склад населення країни, прекрасно володіти українською та російською мовами і бажано англійською. Ідеологічно він не може бути націоналістом чи комуністом, оскільки жодна з цих ідеологій не є прийнятною для більшості населення України. Можна припустити, що президент України — це, насамперед, центрист і патріот (тобто україноцентрист) своєї країни. Але він також зобов'язаний бути грамотним і досвідченим у багатьох галузях знань, бути по духу інтелектуалістом. Що стосується його віку, дата народження повинна припадати або на часи незалежної України, або на горбачовські.

Уважно оглянеш політичний олімп України — і переконаєшся, що під ці ознаки ніхто з сучасних українських політиків не потрапляє: Віктор Янукович, м'яко кажучи, не зовсім розумний, Юлії Тимошенко не вистачає внутрішньої стратегії і почуття балансу, Арсеній Яценюк — без коментарів, достатньо поглянути на нього і закрити очі долонею, Віктор Ющенко вже давно зіграв проамериканську партію і довів свій програш, Віталій Кличко — найбільш незаплямований, але молодий політик, м'язи є, а політичного лоску мало, інакше кажучи, спортсмен повинен займатися спортом, Олег Тягнибок — ультранаціоналіст, остаточно розвалить неоднорідну в культурному, економічному і геополітичному контекстах країну (жарт останніх днів: якщо він і зможе стати президентом, то тільки Західно-Української Республіки). Ось і все, український політикум багатий на слизьких персонажів (Королівська, Мороз, Симоненко) і людей, у кого явні негаразди з головою (Ляшко, Фаріон, Михальчишин), а національних лідерів не роздивишся і в найпотужніший телескоп.

Національна команда України

З іншого боку, лідер без команди — ніщо. Якою б сильною не була людина, величезне значення в житті відіграє оточення. Якщо проаналізувати історичну хронологію, дійдемо висновку, що людство найчастіше вперед рухали окремі особистості (виняток: масові події на зразок ВВВ чи «космічні перегони» 1960—1970-х рр.). Але завжди поряд з такими індивідуумами, будь то Сталін, Рузвельт або Корольов, знаходилися віддані помічники, на яких можна було спертися у важкий момент.

Оптимальна кількість національної команди України — 30-40 тис. чоловік, якщо ми говоримо про політичну партію, як суспільну структуру, здатну впливати на внутрішнє та зовнішнє життя країни. Немає сенсу створювати щось на зразок КПРС, «Єдиної Росії» чи Партії регіонів, в рядах яких перебували/-ють мільйони чоловік — вони занадто бюрократичні, громіздкі й малоефективні. З іншого боку, від десятки, сотні, тисячі людей пуття мало, адже необхідно мати той оптимум, що зможе керувати внутрішніми процесами держави. Політпартія повинна представляти кожну область України, а не грати роль регіональної сили. Вона не може бути абсолютно лівою чи правою (і тим більше з приставкою ультра- в обох випадках), проросійською/проєвропейською через складні внутрішні протиріччя українського суспільства та його історичні передумови. Іншими словами, ідеальна політсила повинна являти собою суміш центризму, прагматизму з мінімально необхідними вкрапленнями лівого/правого спрямування та консолідуючої унікальної ідеології в позитивному сенсі цих слів.

Якщо національного лідера немає, можна підібрати персону, яка максимально буде відповідати цьому ідеалу. Однак є ще два не менш важливих критерії — стратегія та потенціал. Немає сенсу перераховувати всі хвалебні точки зору експертів, зупинимося на загальнодоступних фактах і найважливіших аргументах.

Стратегія і потенціал

Як повинна виглядати стратегія розвитку, наприклад, до 2050 р., щоб явити світові «українське диво»? Протягом всієї української «незалежності» був відсутній такий план дій. Першою більш-менш чіткою спробою став так званий «Український прорив» Юлії Тимошенко. Нерозумно і наївно, але на безриб'ї і рак риба. Ось як його описує проімперський російський публіцист радянського гарту Максим Калашников («Незалежна Україна», стор. 131): «Тут можна знайти соціалізм, гасла паризьких студентів-бунтарів 1968 року, Жириновського — і тут же Фрідріха Хайєка і найзабубенніший неолібералізм в дусі рейганістів, тетчеристів і бушевських «неоконів». А тому, щоб уникнути популістської маячні, стратегія повинна бути приблизно наступною.

1. Внутрішньополітичний контекст. Головне завдання — максимально оптимізувати політичну систему України. Відсторонення олігархічних сил від влади, скорочення величезного чиновницького апарату, в т.ч. кількості народних депутатів, силових структур й армії, гарантія політико-правової стабільності, ліквідація гіперпартійності (до 10-20), придушення радикально-націоналістичних і проросійських сил, створення безперервного циклу зміни інтелектуальної політичної еліти, розслідування діяльності президентів, прем'єр-міністрів, урядів незалежної України. Влада має бути максимально близькою до народу і радитися з останнім при прийнятті стратегічних рішень для країни.

2. Економічний контекст. Головне завдання — потрапити в десятку передових країн до 2050 р. Ефективне використання аграрного, транзитного, наукового, трудового, природно-ресурсного (корисні копалини, кліматичний, біологічний, рекреаційний, туристичний фактори) потенціалу, резерву виробничих потужностей. Окрему увагу приділяти інвестиційній, суднобудівній, інноваційній, машинобудівній, транспортній сферам, металургії. Необхідно знизити енергоємність економіки, регуляторні перешкоди та корупцію, модернізувати інфраструктуру, підвищити продуктивність праці, конкурентоспроможність продукції, рівень інноваційності, ефективність використання природних ресурсів. Експерт Вашингтонського інституту міжнародної економіки ім. Петерсона Андерс Ослунд в 2007 р. спрогнозував, що доларовий ВВП України може збільшитися в сім разів за десятиліття. Заступник міністра державного майна Польщі Кшиштоф Валенчак зазначив: «Економічний потенціал України колосальний, так само, як і потенційне отримання прибутку від вкладень. Ситуація приблизно відповідає тій, що була в Центральній Європі, зокрема, в Польщі в середині 90-х. Будь-хто, хто вкладав гроші, міг отримати прибуток, який в кілька разів перевищує вкладення. Економічний потенціал України можна описати двома словами — «сплячий гігант». І коли гігант прокинеться — а це станеться поза всякими сумнівами, це справа часу — всі, хто вкладає гроші в Україну сьогодні, отримає дивіденди».

3. Соціально-правовий контекст. Головне завдання — побудувати максимально наближену до соціально-правового ідеалу державу. Доступна медицина та освіта, високі зарплати, пенсії, стипендії та соціальні допомоги, низькі податки, ціни на продукти, рівень безробіття, справедлива судова та правоохоронна системи, ліквідація соціальної нерівності, гарантія захисту прав людини.

4. Зовнішньополітичний контекст. Головне завдання — перетворити Україну на суб'єкт світової політики. Вона знаходиться в близько півсотні міжнародних організацій, необхідно лавірувати собі інтереси в Раді Безпеки, очолити ядерне роззброєння світу, процес реконструкції ООН (бо є її співзасновником). Історичні передумови зближують її з США, Бельгією, розділеними Кореями («проблема Сходу-Заходу»), ПАР і Японією (ядерна зброя/катастрофи), пострадянським простором (Російська імперія, СРСР), Європою (міст між нею й Азією) тощо. Україна зобов'язана стати активним гравцем світових інтеграційних процесів з принципом «Не нашкодь» (собі і світу, звичайно ж), тісно співпрацювати з НАТО, ЄС, ОДКБ, ЄАС, але не вступати туди, а переймати досвід, стати лідером на просторі СНД, налагоджувати конструктивні двосторонні взаємини з країнами Великої Двадцятки та Великої Вісімки, розвивати вектор «Україна-третій світ», вклинитися на американському, африканському, близькосхідному та азіатському напрямках.

5. Населення. Боротьба за здоровий спосіб життя, знизити пропаганду сексуальності та криміналу (не заборонити!) через ЗМІ, інтернетизація, інтелектуалізація та інформатизація українського суспільства. Зміниться суспільство — зміниться країна. Годі мислити по-сільському, що українець — це сало, горілка і шаровари, настав час думати глобально. Забезпечити ефективну систему охорони праці, максимально зменшити смертність і підвищити народжуваність, сприяти поверненню українців на Батьківщину, чітка стратегія міграційної політики, «полювання» за інтелектуальними мігрантами, роблячи пріоритет на слов'янських країнах.

6. Дискусійні теми українського суспільства. Створити високопрофесійні комісії із залученням іноземних фахівців для розслідування лінгвістичного (регіональні/друга державна мови), історичного (СРСР, ЧА, ОУН-УПА, УНР) та іншого (федералізація, ЧФ РФ) спектрів, які поставлять остаточну крапку.

7. Збройні сили. Головна мета — регіональне військове лідерство. Професійна 150-тисячна армія, оснащена сучасними технологічними зразками захисного і наступального озброєння, найсильніший в Чорномор'ї флот, модернізовані наземні і повітряні війська, включаючи зброю п'ятого покоління.

8. Ідеологія. До світлого майбутнього Україну можуть привести наступні концепції: інтелектуалізм (більшість явищ (і проблем, отже) можуть бути пізнані за допомогою інтелекту — менше емоцій, більше логіки), україноцентризм, громадянський націоналізм, патріотизм, демократія, деякі ліберальні цінності. Паралельно необхідні заперечення і припинення радикального націоналізму, русо-, українофобії, націократії, соціал-націоналізму, знищення фашизму.
Потрібно чітко усвідомити, що ніхто нас рятувати не буде: в політиці й економіці немає друзів, є тільки стратегічні партнери. Ситій Європі глибоко наплювати на Україну, Росія ж береже свої інтереси. Ми можемо використовувати їх для досягнення власних цілей, але не повинні повністю покладатися на них.

Аграрний потенціал

Дослідження Світового Банку свідчать, що Україна використовує свій с/г потенціал приблизно на 25%. Недавній вихід на ринок далекосхідних країн, її вдале місцерозташування та ресурси (сприятливий вологий клімат, третина світових чорноземів), майбутня продовольча криза і всесвітня нестача води дозволять їй стати глобальним гравцем. До 2019 р. за темпами приросту аграрного виробництва Україна випередить Китай, Індію і буде поступатися тільки Бразилії. За рахунок підвищення врожайності АПК до середньоєвропейського рівня Україна може більш ніж подвоїти виробництво зернових, довівши його до 100 млн тонн/рік, при цьому експорт буде становити близько 50 млн. Україна може експортувати і здійснювати реекспорт зернових з інших держав.

За якісним складом і продуктивністю сільгоспугідь наша країна вважається однією з найбагатших у світі, особливо в плані виробництва органічної продукції. Деякі показники, що змусять задуматися: морква — 5 місце в світі з виробництва (2011), 7 — цукрових буряків (2009), 14 — помідорів (2010), 2 — соняшникової олії, 4 — картоплі (2009), за площею іригації ґрунтів — 24 з 236 (2003), 8 місце за відсотком культивованих земель, 3 — за відсотком орних земель, з виробництва яблук — 16 з 93 (2008), цибулі — 14 з 36; абрикосів — 13 з 69 (2008), вина — 18 з 36 (2009). Україна є одним з основних виробників зерна, цукру, природного меду та майбутнім глобальним гравцем на м'ясному і молочному ринках.

Варіант перетворення України в аграрну наддержаву можливий за умови необхідних інвестицій в аграрну галузь, збалансованому управлінні сільським господарством, знаходженні всіх родючих українських земель в державних руках і їх раціональному використанні останніми.

Енергетичний потенціал

В Україні є розвідані родовища газу (одеське і безіменне), які необхідно бурити й освоювати. У 5 трлн кубометрів оцінюють запаси нетрадиційного газу міжнародні експерти. На думку екс-президента з питань енергетичної безпеки Богдана Соколовського, найперспективнішою в майбутньому буде атомна енергетика. До 2030 р. Україна планує збільшити потужність атомних електростанцій до 29,5 млн КВт, майже в 2,5 рази. Згідно з думкою виконавчого віце-президента Sharp Energy Solution Europe Петера Тіле, «масове впровадження фотогальваніки в Україні дозволить зменшити залежність від таких конвенціональних джерел енергії, як газ і вугілля, а також зменшити споживання ядерної енергії», а «ринок сонячної енергетики України скоро почне свій стрімкий розвиток і вже через 3-5 років буде не менше, ніж у деяких країнах Західної Європи». В Українській вітроенергетичній асоціації стверджують, що вітроенергетика може забезпечити 12-14% вироблення електроенергії в Україні.

Прогнози експертів вже почали збуватися. Україна має унікальні можливості для розвитку альтенергетики (сонячної, вітрової, гідро-, геотермальної). Нещодавно в Криму в найкоротші терміни був побудований найбільший сонячний парк Європи, в с. Перово запрацювала найпотужніша в світі (на момент будівництва) сонячна електростанція. У 2011 р. за темпами розвитку вітроенергетики Україна випередила країни СНД і деякі європейські держави-лідери. Використання сучасних самопідйомних плавучих бурових установок дозволить Україні стати лідером з видобутку нафти і природного газу на шельфі Чорного моря. Експерт Центру Разумкова Володимир Омельченко вважає, щоб позбавити Україну від газової залежності, потрібно впроваджувати енергозберігаючі технології та використовувати альтернативні види енергії. Український ринок має величезний потенціал для виробництва біопалива.

Варіант перетворення України в енергонезалежну державу можливий за умови необхідних інвестицій в енергетику країни. Енергонезалежність держави — один із ключових факторів геополітичної незалежності України, це раціональне використання мінеральних ресурсів та альтенергетики. Якщо його реалізувати, наша держава автоматично зробить крок до безперервного економічного розвитку і позбавить Росію одного з важелів контролю над Києвом.

Військовий потенціал

У 1999—2001 рр. Україна була непостійним членом РБ ООН. Вона послідовно підтримує врегулювання різних конфліктів шляхом мирних переговорів, брала участь у чотиристоронніх переговорах щодо конфлікту в Молдові, сприяла мирному врегулюванню конфлікту в пострадянській Грузії.

Україна посідає 12 місце в рейтингу найбільших експортерів зброї (танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання), входить до числа країн з найвищою кількістю жінок-військовослужбовців (близько 13%), 39 місце зі 116 за кількістю миротворців (2010), 11-е — за кількістю в запасі, 20 зі 173 — за кількістю воєнізованих формувань.

Україна відіграє все більшу роль у миротворчих операціях. Українські війська були розгорнуті в Косово у складі українсько-польського батальйону. З 1992 р. близько 37 тис. військовослужбовців ЗСУ взяли участь у міжнародних миротворчих операціях, у т.ч. в таких країнах, як Ангола, Косово, Македонія, Гватемала, Таджикистан, Афганістан, Хорватія, Кувейт, Грузія, Ірак, Ліван, Ефіопія.

Україна має тісні стосунки з НАТО, хоча з обранням Віктора Януковича президентом у 2010 р. курс зближення з перспективою членства зупинений. Україна — активний член Партнерства заради миру. Військові з'єднання інших держав регулярно беруть участь у багатонаціональних військових навчаннях з українськими силами в Україні, в т.ч. із збройними силами США.

Науковий потенціал

За часів СРСР Україна була європейським лідером в області промислового виробництва, важливим центром радянської військової промисловості і високотехнологічних досліджень. До 2020 р. вона досягне європейського рівня комп'ютеризації, експорт ПЗ перевищить експорт металу. Передбачається, що використовуючи сучасні напрацювання в галузі штучного інтелекту, мікроелектроніки та програмування, до 2050 р. Україна може стати світовим центром робототехніки, а ще раніше перетворитися на потужний центр медицини, в першу чергу, нейрохірургії з використанням біо- і нанотехнологій.

Унікальна перевага може бути отримана за допомогою поєднання досягнень інженерів і реалізації прихованого наукового потенціалу. Світові експерти відзначають в якості козиря наявність в Україні індустріально-виробничої та науково-технологічної бази достатньо високого рівня, високих інформаційних технологій. Фотографування атома, триступінчата ракета-носій «Зеніт», препарати, що уповільнюють розвиток ниркових хвороб, створення карбонітріду бору — в кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці Україна проявила себе як один зі світових лідерів. Згідно з даними ІЦІВ, з 1992 по 2012 рік в Україні зареєстровано 203 294 патенту. За інформацією «Глобального рейтингу інновацій-2012», Україна опинилася нарівні з Китаєм та Індією.

З моменту здобуття незалежності наша країна зберегла своє космічне агентство. З 1991 по 2007 рр... Україна запустила шість саморобних супутників, 101 ракету-носій і продовжує проектування космічних апаратів. У 1997 р. стався політ першого космонавта України Леоніда Каденюка. За останні п'ять років обсяги виробництва галузі зросли в кілька разів і склали в 2011 р. більше 3,5 млрд грн. Перший старт нової ракети-носія «Циклон-4» заплановано на кінець 2013-го. Україна може бути наддержавою в космосі. Вона входить до п'ятірки країн з надання пускових послуг і які володіють завершеним циклом космічних технологій — від виробництва ракетоносіїв до запуску й обслуговування супутників. При належному фінансуванні українці спроможні забезпечити космічну галузь високоякісними бортовими та наземними системами керування, апаратурою командних радіоліній і радіотехнічних систем для супутників.

Наукові досягнення України — обов'язкова складова інноваційного прориву, який дозволить досягти рівня розвинених країн (Японія, Південна Корея, США) в короткі терміни. Космічна галузь, біо- і нанотехнології, робототехніка — це не тільки престиж держави, але й десятки тисяч робочих місць, низький рівень безробіття, ефективна медицина тощо. Єдине, що нам заважає, це невіра у власні сили, недофінансування і небажання крокувати з викликами сучасної епохи.

Інші сильні сторони України

Директор ЄБРР Андре Куусвек: «Україна має найбільший потенціал в Європі зі зростання ВВП. Він може бути в два-три рази більше». У рейтингу світових економік британські аналітики (проект «World in 2050») напророкували українській світле майбутнє: у найближчі десятиліття Україна стане найбільшим ринком Європи, що розвивається, і перестрибне з 59 на 40 місце.

Економічні рейтинги. З експорту електроенергії — 17 місце в світі (2006), з імпорту електроенергії — 48 місце (2006); за обсягами експорту — 53 з 196, за обсягами імпорту — 45 з 195 (2010), 54 місце за офіційними золотими запасами (2010), за кількістю інтернет-хостів — 44 з 190, за загальним обсягом відновлювальних водних ресурсів — 56 з 174 (1997), за довжиною магістральних трубопроводів — 5 з 120 (2008), 8 місце в Європі за туристичними відвідуваннями (2010), входить до п'ятірки країн-розробників програмного забезпечення по аутсорсинговим схемам.

Корисні копалини. З видобутку урану — 9 з 18 (2010), за запасами урану — 13 з 33 (2010); 53 — за запасами нафти, 52 зі 115 — з видобутку нафти (2009), 7 — за запасами вугілля (2006), 26 — за запасами природного газу, 13, 21 і 28 — з видобутку вугілля (2010), виробництву електроенергії (2010) і цементу (2005).

Рейтинги населення. За кількістю економічно активного населення — 28 з 185, за кількістю населення у столиці — 33 з 234, за кількістю користувачів Інтернету — 32 з 182 (2010), за рівнем смертності із застосуванням вогнепальної зброї — 58 з 66 (2000), за індексом глобальної мілітаризації —20 місце в світі, за рівнем безробіття — 78 місце (2009), за рівнем грамотності — 4 зі 183 (2011), за чисельністю населення — 29 з 242.

Інші рейтинги. Україна — найбільша країна Європи, входить до числа провідних мінерально-сировинних (до того ж, морська) держав, маючи в своїх надрах 5% мінерально-сировинного потенціалу світу. Єдина з колишніх радянських республік, яка не погодилася при розподілі зарубіжних активів СРСР на т.зв. «нульовий варіант»; входить до числа країн, які гіпотетично можуть розробити ядерну зброю; найкрасивіша валюта і жінки в світі — українські. Спортсмени, вчені, кінематографісти, золоті руки і освічені люди... Чого ж нам не вистачає?

Кінець початку чи початок кінця?

До 2050 р. Україна зобов'язана перетворитися на регіональну військову енергонезалежну державу Великої Десятки та світового аграрного слов'янського лідера з колосальними науковими й інноваційними здібностями, високоінтелектуальним здоровим населенням чисельністю 65-70 млн осіб.

Усе вищенаписане можна сприйняти, як утопію чи просто мрію, якби не один факт: автор не розповів нічого екстраординарного та не зробив відкриття століття, він перелічив тези маловідомих простому українцеві закордонних досліджень, додавши власні роздуми. Той історичний вибух, який можуть породити громадяни нашої країни, змусить весь світ дивитися і рахуватися з нами. І він повинен бути спрямований від політики до економіки, починаючи духовністю і закінчуючи культурою.

Україна вміє дивувати. На жаль, найчастіше в негативному сенсі цих слів, проте треба пам'ятати, що присутня й зворотна сторона медалі. Весь світ був прикутий до України після Помаранчевої революції, весь пострадянський простір радів, коли українці першими пробилися на ЧС-2006, світові експерти мало не були шоковані стрімким прогресом у розвитку української альтенергетики за останні пару років.

Слід не забувати, що радянська спадщина не вічна. Якщо не почати програму інноваційного прориву до 2020 р., нам вже ніколи не вибратися з безодні, в яку самі ж себе і заштовхували останні пару десятиліть. Свої чудеса продемонстрували Японія і Німеччина, «азіатські тигри» і латиноамериканські країни, деякі пострадянські республіки, в світовій історії назавжди закарбувалися терміни «іспанське», «італійське» і «китайське економічне диво». Так чим ми гірші?

Юрій Лукшиц

Розділи: Думка читачів

18 січня

Інші дати
Голодна кутя, або другий Святий вечір
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Розгорнути
Народився Іван Їжакевич
(1864, с.Вишнопіль Черкаської області - 1962) - український живописець, іконописець, письменник, графік. Автор картин «Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь», «Тарас Шевченко - пастух», «Битва козаків зі шляхтою», «Гайдамаки під Уманню», «Повстання селян у Галичині», «Перебендя» та ін.
Розгорнути
Народився Степан Жупанин
(1936, м. Іршава Закарпатської обл. - 2005) - український поет, педагог. Автор численних збірок для дітей.
Розгорнути
Народився Василь Батюшков
(1894, м. Самара, Росія - 1981) - український живописець. Оформлювач павільйонів у Києві на ВДНГ.
Розгорнути
Народилася По Ліна (Поліна Горенштейн)
(1899, м. Катеринослав - 1949) - український скульптор. Творила навіть втративши зір. Найбільшої майстерності досягла  в жанрі портрета.
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі