chrome firefox opera safari iexplorer

Найстаріша україномовна газета з усіх нині існуючих — «Свобода», що видається у США, — відзначає 120–річчя

15 вересня 2013 о 11:29
umoloda.kiev.ua

Відомо, що на українські терени журналістика прийшла в 1776 році, коли у Львові впродовж року виходив французькою мовою тижневик Gazette de Leopol («Львівська газета»). Перша газета українською мовою «Зоря Галицька» (1848—1857) — сучасниця «Весни народів» — виходила так само у Львові.

Якщо ж ми задумаємося: а яка з сучасних україномовних газет існує найтриваліший час, то це газета «Свобода», яка нині виходить у Джерсі–Сіті поблизу Нью–Йорка (США). Її перше число побачило світ 15 вересня 1893 року. Отже, цієї неділі «Свобода» святкуватиме 120–літній ювілей, пише Україна молода.

Створення української преси на еміграції засвідчило велику духовну силу українців, їх потяг до духовного життя, до об’єднання за допомогою преси навколо спільних завдань збереження своєї національної ідентичності. Прикро, що серед численних ювілеїв і псевдоювілеїв відзначення всіляких псевдонародних і псевдозаслужених артистів, політиків, громадських діячів і просто підприємливих шахраїв кругла дата видатної прабабусі української преси лишається непоміченою. Українці мають пишатися таким культурним явищем, тож «УМ» узялася дослідити 120–річний шлях «Свободи» до читача.

Предтечі «Свободи»

Газета «Свобода» мала свою передісторію. Першим українським журналістом у США став Агапій Гончаренко, колишній чернець Києво–Печерської лаври. У Сан–Франциско він видавав газету англійською й російською мовами The Alaska Herald («Вісник Аляски», 1868—1872), друкуючи в ній твори Тараса Шевченка й навчаючи американських українців захищати свої права.

Кількість українських емігрантів у США дедалі зростала. Прибували вони переважно з підавстрійської України, з Галичини. У 1884 році українська громада міста Шенандоа (Пенсільванія) звернулася до греко–католицького митрополита Сильвестра Сембратовича з проханням надіслати для їхнього приходу священика. Митрополит спинив свій вибір на о. Іванові Волянському (1857—1926), і той прибув до Америки на початку грудня 1884 року. Душпастир будував церкви, утворював «запомогові» братства, закладав кооперативні організації, «просвіти», школи, читальні. Заснування української газети він розглядав як важливий засіб допомогти землякам зберегти релігійну й національну тотожність. З цією метою він розпочав видання в Шенандоа газети «Америка», перше число якої з’явилося 15 серпня 1886 року. Планувалося, що газета має виходити раз на два тижні, але через зайнятість редактора Волянського, який видавав «Америку» власним коштом, періодичність була рідшою. Газета виходила три з половиною роки й припинила існування у лютому 1890–го — через півроку після відкликання отця Івана в Україну. Іван Франко в «Нарисі історії українсько–руської літератури до 1890 р.» назвав цю газету «скромним, але дуже інтересним початком русько–американської преси».

Крига скресла, й українське пресове слово почало дедалі сміливіше звучати на Американському континенті. Після занепаду «Америки» з’явилося кілька спроб створення українських газет, аж поки у вересні 1893 року о. Григорій Грушка (1859—1913) заснував у Джерсі–Сіті газету «Свобода».

«Сохранити межи народом його сокровища»

У першому числі в передовій статті була сформульована програма «Свободи»: «Нашою задачею єсть просвіщати український руський народ, боронити його честь од вражих нападів, вказати дорогу до поступу, до цивілізації, до добробуту. Дальше — святим буде обов’язком сохранити межи народом його сокровища, скарби: віру, обряд і мову».

За напрямом газета була радикально–національною. Першими її редакторами були о. Г. Грушка (1893—1895), о. Н. Дмитрів та о. І. Констанкевич (1895—1897), о. С. Макар (1897—1900), Іван Ардан (1900—1907). За 120 років на цій посаді побувало чимало журналістів. Сьогодні головний редактор — Рома Га­дзевич.

Заснована як двотижневик, «Свобода» з 1894 року стала тижневиком, а з 1921 року — щоденкою. З 1999 року головна українська газета Америки знову перейшла на щотижневу періодичність і виходить по п’ятницях накладом 20 тисяч, забезпечуючи Новий Світ інформацією про українські справи.

До появи української преси в Канаді «Свобода» забезпечувала інформаційні інтереси й канадських українців.

До 1903 року газета виходила етимологічним, а далі — фонетичним правописом. І досі вона користується «скрипниківкою», тобто українським правописом, затвердженим Наркомосом України 1929 року, який найбільш точно передає особливості української вимови.

Звісно, втиснути історію щоденної газети, яка виходить упродовж 120 років, в одну шпальту неможливо. Це важко зробити й у монографії на 500 сторінок. Адже кожне газетне число — то цілий роман, який описує життя світу впродовж прожитого одного дня. Тому доводиться примиритися із загальниками.

Газета «Свобода» була найширшим інформаційним джерелом американських українців, широко висвітлювала життя української еміграції та події на Батьківщині, стояла на українських національних позиціях, виховувала американський патріотизм, показувала українцям, з одного боку, переваги їхнього мешкання в новій вітчизні, а, з іншого — відіграла видатну роль у процесах збереження національної ідентичності серед українських емігрантів у США.

«Протестуймо проти виголодження України совітами!»

Дотримуючись позиції американського патріотизму, газета все ж одного разу рішуче запротестувала проти дій американського уряду. Це було в 1933 році, коли уряд США визнав СРСР. Українці сприйняли це як зраду своєї національної справи, адже визнано було державу, яка масово винищувала голодом українців на їхній Батьківщині.

Про Голодомор газета писала від початку квітня 1932–го. Відразу була відкинута версія неврожаю, стихійного лиха. «Свобода» розповідала всьому світові про організований характер голоду, про те, що більшовицька Москва свідомо й цілеспрямовано зводить у могилу український народ.

Газета застосовувала два способи розкриття цієї теми: по–перше, передруки повідомлень із тих світових часописів та інформаційних агенцій, які мали своїх кореспондентів у Москві й проливали світло правди на події в Україні; по–друге, публікація листів і дописів очевидців з України, які просочувалися в той чи інший спосіб за кордон більшовицької імперії.

«Тут, у селі, не лишилося ні курки, ані качки, ні корови, ані свині, лише голодні люди, — так змальовував дописувач становище в Україні. — У людей не лишилося нічого, крім одягу на спині. Вони (більшовики) хочуть запхати всіх нас до комуни, але ми знаємо, що вона принесе нам погибель. Тут скрізь панує голод» (1932. — 4 квітня).

«Свобода» організовувала громадянство США на протестні акції, спрямовані проти політики СРСР щодо винищення українців. Від 10 листопада 1932 року газета в кожному числі вміщувала гасло: «Протестуймо проти виголодження України совітами!» Газета викривала брехливі репортажі кореспондента «Нью–Йорк таймс» Уолтера Дюранті, який за московські гроші прикрашав радянську дійсність і запевняв, що українські селяни та робітники самі винні в неврожаї. У цей час газета розпочала публікації матеріалів про Голодомор англійською мовою, апелюючи до людського обов’язку всіх чесних людей світу піднятися на захист українців.

Голодомор став підставою для широкої розмови про облудність радянської пропаганди, про жалюгідне становище саме робітників і селян у державі робітників і селян, як називали СРСР комуністичні пропагандисти. Позиція «Свободи» сприяла розвінчанню комуністичної ідеї, вела до послаблення впливу радянофільських організацій в Америці та всьому світі.

Щоб утвердилися Сковорода й Шевченко

Створення Української держави «Свобода» сприйняла як акт історичної справедливості. Газета широко висвітлювала події в Україні й надавала свої сторінки для всіх охочих поділитися враженнями від будівництва нової держави. Знаковим автором у цей час став для часопису Юрій Шевельов–Шерех (1908—2002), який після кожної поїздки в Україну вміщував тут подорожній нарис.

Власне, його поїздки почалися ще до проголошення незалежності. Після першого ж візиту в Україну він опублікував такий енергійний і яскравий репортаж «Харків: подорожні враження і заклик» (1990. — 30 і 31 жовтня), що багато відомих і невідомих осіб відгукнулися на нього й висловили готовність узяти участь у розбудові українського Харкова. Невдовзі вже було створено громадську організацію й добродійний фонд «Друзі Харкова», який почав свою діяльність з підтримки культурних установ міста та українських проектів у них.

Юрій Шевельов зазна­чив, що Харків — місто розмаїте, суперечливе. Якщо провести в ньому уявну лінію між двома пам’ятниками Сковороді, то побачимо між ними величний, хоча в дечому й спотворений, пам’ятник Шевченкові, — а трошки далі, «на майдані, названому тепер майданом Свободи, на сміх і глум свободі, — великий пам’ятник Ленінові. Цей маршрут iз його суперечностями — від Сковороди до Сковороди через Шевченка і Леніна — свого роду символ сьогоднішнього Харкова». «Якщо ми хочемо, — провадив далі автор, — щоб у місті ствердилися Сковорода й Шевченко, допоможім місту. Помагаймо, зокрема, й посередництвом «Друзів Харкова». Вони не мають інших надходжень, крім датків від українських людей з осель Америки й Канади».

«Свобода» й сьогодні вірно служить Україні. Тепер вона доступна кожному читачеві через репрезентацію в інтернеті за адресою www.svoboda–news.com.

ВИДАННЯ Й ВИДАВЕЦЬ

Видання газети мало практичні наслідки. 30 травня 1894 року вони заснували в Америці свою громадсько–політичну організацію — Український народний союз (УНС). Отця Грушку обрали до правління, а його газету проголосили органом нової організації.

Сьогодні УНС має близько 80 тисяч членів і володіє майном на суму понад $45,5 млн.; річний бюджет передбачає приблизно $7,4 млн. прибутків і $6,4 млн. видатків. Управа УНС міститься в 14–поверховому будинку в Джерсі; у ньому ж розміщено редакцію газети «Свобода» й однойменне видавництво.

Розділи: Суспільство

20 жовтня

Інші дати
Народився Яків Степовий
(1883, м. Харків - 1921) – український композитор, публіцист, викладач Київської консерваторії, автор одного з найвизначніших фортепіанних творів «Прелюд пам'яті Т.Шевченка».
Зацвіла в долині Червона калина, Ніби засміялась Дівчина-дитина. Любо, любо стало, Пташечка зраділа І защебетала. (слова Тараса Шевченка, музика Якова Степового)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі