chrome firefox opera safari iexplorer

Як «освоїти» десятки мільярдів гривень «під баскетбольним соусом»

08 листопада 2013 о 09:38

Днями Верховна Рада спішно розгляне Закон про проведення в Україні чемпіонату Європи з баскетболу у 2015 році, який впроваджує унікальні навіть для України схеми «розпилу» та «перерозподілу» власності «під баскетбольним соусом», пише у своїй статті Олександр Калініченко для сайту НСЖУ.

Українська влада успішно засвоїла уроки Євро-2012: треба робити не спорт для мільйонів, а мільйони на спорті. І понеслось…

Тоді, на Євро-2012, це була просто гросмейстерська гра! За деякими підрахунками, підприємливі люди «розпиляли» 30 мільярдів гривень! Такі цифри західному чиновнику, для якого корупція починається вже з сотні-другої доларів, не насняться як спокуса навіть уві сні. Нашим же схема настільки сподобалась, що бізнес на світових та європейських змаганнях став системним.

Найближче “свято спорту”, на якому допущені до справи люди зароблять “копійчину” – Чемпіонат Європи з баскетболу 2015 року.

Як вони зароблятимуть на Євробаскеті

Україна прийматиме чемпіонат континенту у шести містах – Дніпропетровську, Донецьку, Києві, Львові, Одесі та Харкові. Планується збудувати 5 нових спортивних арен, злітно-посадні смуги в аеропортах та багато іншого.

Найперший напрямок “освоєння” коштів тими, хто буде до цього допущений – «розпил» бюджету. Українській державній казні Євробаскет обійдеться в астрономічну суму – понад 7 мільярдів гривень. Про це, зокрема, офіційно заявив голова оргкомітету з проведення Євробаскету-2015 віце-прем`єр міністр України Олександр Вілкул.

Днями стало відомо вже про суму майже вдвічі більшу — про 13 мільярдів гривень! Так, Кабмін затвердив Державну цільову соцпрограму підготовки та проведення в Україні фінального турніру Євробаскет-2015, попередні обсяги фінансування якої складають 13,35 мільярда гривень!

І це лише сума, зедекларована на сьогодні, за два роки до чемпіонату. Крім того — лише сума прямих затрат з бюджету. Далі ж це «лише» може бути хвацько скориговане як мінімум у два способи. Перший – ніхто не стверджує, що вже заявлена сума є остаточною. Євро-2012 року чудово показало, що вирости вона може в рази.

Другий – непрямі затрати можуть виявитись ще цікавішими. Приміром, заявлено, що приватні інвестори вкладуть у спорудження об’єктів для Євробаскету понад 4 мільярди грн. приватних коштів. Але деталь: лише витрати з бюджету на сплату відсотків комерційним банкам за взяті під будівництво спортивних споруд до Євробаскету-2015 приватні кредити сягнуть більше 1 млрд грн.! Тобто, комерційні фірми на взяті у банків кредити збудують об’єкти, які стануть, зрозуміло, їх власністю, а платники податків повернуть кошти за користування кредитами тим самим банкам. Останні ж, до всього, абсолютно в українському дусі, цілком «випадково» можуть виявитись належними тим же людям.

Аби словосполучення «астрономічні суми» не видавалось надмірним, звернемось до досвіду іншої країни, яка зовсім нещодавно, у 2011-му році приймала у себе той же самий Євробаскет — Литви. Якщо Україна з бюджету вже запланувала витратити вже згадані 7 мільярдів грн., або майже 700 мільйонів євро, то литовці спочатку планували витратити, не повірите… 9 мільйонів євро. Але й та сума видалась їм надмірною – тож її, тут ви вже зовсім не повірите, скоротили до 8,7 мільйонів євро! І що цікаво – вклались, чемпіонат пройшов, як то прийнято казати, на високому організаційному рівні. Але там, очевидно, люди ставили перед собою трохи іншу мету.

Далі – більше. “Розпил” бюджету – це, звісно, лише один напрямок докладання зусиль для людей, які планують “трохи” “піднятись” на Євробаскеті. “Під соусом баскетболу” можна буде будувати готелі та торгово-розважальні центри, приватні вертолітні майданчики, прибирати до рук землю чи вже збудовані кимось об’єкти, оформляти оренду не те, що будиночків, а навіть цілих хмарочосів за копійки.

Ось, власне, для цього і потрібен Закон “Про організацію та проведення в Україні фінального турніру чемпіонату Європи 2015 року з баскетболу”. Він має узаконити всі “схеми” “дерибану” та “розпилу”. У серпні уряд подав проект цього закону до парламенту, і тепер Верховна Рада має спішно розглянути та схвалити його.

Приміром, стаття 7 законопроекту під скромною назвою “Фінансові преференції” пропонує узаконити вже згадану схему з відшкодуванням відсотків банкам за взяті приватними структурами кредити “під Євробаскет”. Конкретний “порядок та умови відшкодування” після прийняття закону будуть встановлюватись урядом. Чи маєте сумніви, що там приймуть “правильне рішення”, кому і як компенсувати?

Стаття 8 (“Відчуження об’єктів права приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності” ) закладає схеми для перерозподілу землі та майна, від яких дух перехоплює.

Читаємо: “ Рішення про викуп земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна… для будівництва об’єктів, передбачених Програмою, приймається органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня надходження відповідної пропозиції”. А ось адміністративні справи про примусове відчуження мають розглядатись “у місячний термін”.

Пояснюємо. Процедура вилучення землі чи об’єктів нерухомості під суспільну потреби зі зрозумілих та очевидних причин є доволі складною – потрібні переговори з власниками землі чи майна, консенсус багатьох сторін. Всі ці питання детально врегульовані Законом “Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності”. “Баскетбольний” же закон по суті впроваджує принципово нову, “конфіскаційну” схему відбирання майна, яке комусь сподобалось, під приводом “це потрібно для баскетболу”. Ніяких тобі перегорів з власниками, ніякої дипломатії: зібрав міську, селищну чи сільську раду прийняв “правильне” рішення ( чи будете сумніватись в здатності наших рад приймати саме такі рішення?). Два тижні – забрали. Не згодні? Подавайте апеляцію! На розгляд — максимум місяць. Тобто, на все-про все – півтора місяці. Було ваше – стало наше.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної ради у своїх “Висновках” щодо законопроекту категорично заперечує проти такого підходу: вищезгадана стаття 8 законопроекту пропонує “встановити занадто спрощену та відмінну процедуру відчуження, ніж це передбачено базовим законом…” “Така процедура, пишуть фахівці Верховної Ради, встановлює безапеляційний порядок такого відчуження без урахування порядку та умов прийняття рішення про викуп земельної ділянки; проведення переговорів…” “Вказане порушує встановлені у Законі відповідно до вимог Конституції України загальні принципи відчуження об’єктів приватної власності для суспільних потреб …” і т.д.

А ось стаття 12-та законопроекту. Нею пропонується немало-небагато звільняти громадян та юридичні особи від відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва “у разі використання ними земельних ділянок для “авіаційної інфраструктури”. Головне управляння з цього приводу виражає повне здивування: такі податкові “індульгенції” не можуть стосуватись невідомо якої “авіаційної інфраструктури” взагалі, “оскільки останнє включає в себе й будівництво різного роду приватних авіаційних майданчиків та аеродромів, на які, на нашу думку, така пільга не повинна поширюватись”. Якщо ж перекласти це з дипломатичної, експертної мови, “баскетбольний” закон пречудово узаконить та звільнить від податків всі приватні вертодроми, які так модно стало будувати по всій країні.

Та ж стаття 12 законопроекту встановлює ще одну “новаторську” норму: під час підготовки до чемпіонату держпідприємства, що мають забезпечити “належний рівень підготовки та проведення чемпіонату”, можуть сплачувати за оренду нерухомого майна аж… 1 гривню! Зауважте, навіть не 1 гривню за метр, а 1 гривню – за весь об’єкт, буде в ньому десять чи навіть двадцять поверхів. Головне управлянні пише: “це суперечить природі орендних відносин, які регулюються Цивільним кодексом України”. Але чи схвилює депутатів, що воно “суперечить” чи уважно прочитають парламентарі цей висновок?

Нарешті, фінал апофеоз – тією ж 12-тою статтею закладається елегантна схема, якою забезпечується можливість, тягар за утримання всього збудованого “під знаком баскетболу” потім покласти на чужі плечі – скажімо, на місцеві громади. “Передати у комунальну власність” – і все. Позиція Головного управління в цьому питанні також однозначна: “не зовсім зрозумілою є доцільність такого кроку”. “Якщо зазначені об’єкти не потрібні державі, то доцільніше їх приватизувати, щоб повернути до державного бюджету хоча б частину витрачених коштів, а не перекладати тягар їх утримання на органи місцевого самоврядування”. Але пишуть то вони, фахівці, пишуть. Хто їх буде слухати…

Аби було зрозуміло, що наші передбачення накликані не хворобливими журналістськими фантазіями, а на жорстокій правді українського життя, згадаємо, як наша влада та наближені до неї люди вміють заробляти на спортивних змаганнях. Про Євро-2102 року вже згадувалось: навіть впливові міжнародні структури говорять про суми сіп вставні з 30 мільярдами грин.

Візьмемо навіть подію куди меншого масштабу…

Півмільярда на легку атлетику? Легко…

Кілька місяців тому, у липні цього року, Україна приймала юніорський чемпіонат світу з легкої атлетики. Приймала в Донецьку. Як ми знаємо, легка атлетика далеко не належить до тих видів спорту, на яких «робляться гроші». На молодіжній легкій атлетиці, як неважко здогнатись, вони робляться ще менше. Але саме Україна запросила чемпіонат до себе. І знаєте, скільки на нього було витрачено з українського бюджету? 500 мільйонів гривень.

Про “адекватність” цієї цифри автору довелось розмовляти з одним з найдосвідченіших українських спортивних функціонерів, який працює в цій сфері багато років. “Скільки? 500 мільйонів? – очі мого співрозмовника округлюються. – Оце хватка!” Запитую, скільки це могло би бути. “Основні затрати – на арену, де одночасно проходять практично всі змагання, та ще на одну-дві тренувальні арени. Решта затрат – куди скромніше. На все-про все – 10 мільонів. 15 мільйонів – це вже “по-богатому. Це — максимум”.

«Якось я подивився трансляцію змагань, – розповідав на прес-коннференції народний депутат України Микола Томенко. – На донецькому стадіоні майже не було глядачів. Виходить парадокс: багаті країни Європи відмовляються від проведення таких заходів через їхню дорожнечу, а ми запрошуємо. Коли я поцікавився ситуацією, то виявив, що вишикувалася ціла черга з українських міст, які бажають провести який-небудь спортивний захід. Наші чиновники зрозуміли, що з будь-якого чемпіонату можна добряче вкрасти».

За словами того ж Миколи Томенка, Перший національний телеканал витратив на трансляцію чемпіонату 20 мільйонів гривень.

«Я кілька років намагаюся переконати депутатську більшість, аби вони ухвалили закон, яким буде уведено посаду сільського інструктора зі спорту. Якщо не в кожному селі, то хоча б одного на три тисячі населення. Для цього потрібно з бюджету 20 мільйонів гривень. Мені відповідають, що грошей нема. А на нікому не потрібну трансляцію знайшлися», — наголосив він.

До речі, на тому чемпіонаті Україна разом з кількома іншими командами посіла аж 32-е місце в командному заліку, виборовши 1 бронзову нагороду. Але кого це обходить?

Робись копійка велика та маленька: від гандболу до керлінгу…

Чи потрібні бідній та корумпованій Україні, яка хронічно недофінансовує масовий спорт та фізкультуру, такі міжнародні змагання? Очевидно ж бо, що фінансуються вони далеко не приватними інвесторами.

Відповідь очевидна.

Але кого це обходить в українській владі?

Схеми заробляння на спорті відпрацьовані та відшліфовані.

Уряд напише закон, який забезпечить всі потрібні нюанси. Парламент прийме все, що попросить уряд ( більшість же переконлива!). Заперечує якесь там експертно-наукове управління? А хто його слухатиме. Суперечить Конституції? Та нехай суперечить. Ігнорується Цивільний кодекс? Як нам Конституція не указ, що вже казати про всілякі кодекси. Йдемо проти “природи орендних відносин”? Навіть смішно згадувати …

Вперед!

Сьогодні Україна сміливо подає заявки на всі види спорта, на які лише може подати. Федерація гандболу України подала заявку на проведення чемпіонату Європи 2018 року. Федерація хокею — на проведення чемпіонату світу 2014 року у групі «А» першого дивізіону. Ми претендуємо на проведення зимової Олімпіади 2022 року та на проведення експериментального чемпіонату Європи з футболу 2020 року. Федерація тріатлону України подала заявку на проведення етапів Кубка Європи 2014 року. Федерація важкої атлетики України подає заявку на проведення в Україні чемпіонату світу 2018 року.

Як влучно жартують деякі іронічні люди, може нам ще й на керлінг податись?

Хто не пам’ятає, це така собі гра на льодяному майданчику, коли гравці посилають вперед снаряд велику гранітну шайбу, а партнери по команді біжать та труть лід щітками, коригуючи траєкторію тієї шайби. Звісно, дуже популярна гра в Україні.

Але, здається, навіть жартувати на цю тему не варто – аби біду не накликати. Дивись, і на керлінг подадуть…

Олександр Калініченко,  НСЖУ

Розділи: Аналітика

28 березня

Інші дати
Дмитро Гнатюк
1925 –  видатний оперний співак. Перший виконавець легендарних пісень «Два кольори» і «Києве мій». Соліст, а з 1988 р. – головний режисер Національного театру опери та балету ім. Т.Шевченка. Герой України.
Розгорнути
Олекса Гірник
1912 – український дисидент, політв’язень. У 60-ту річницю проголошення самостійності України Центральною Радою, 22 січня 1978 р., вчинив самоспалення біля могили Т.Шевченка на Чернечій горі на знак протесту проти русифікації. Герой України (2007, посмертно).
Розгорнути
Народився Юліан Бачинський
(1870, с.Новосілка Тернопільська область – 1940) - український громадський і політичний діяч, публіцист, автор праці «Україна Irredenta», в якій обґрунтував необхідність створення української незалежної держави.
"Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!". (Юліан Бачинський)
Розгорнути