Згідно з результатами поки єдиного за роки незалежності дослідження, проведеного серед дорослих українців у березні 2013 року компанією Research & Branding Group, 50,9% співвітчизників викреслили літературу зі свого життя. З меншини, що залишилася, третина долучається до неї кілька разів на тиждень, а кожен п’ятий – кілька разів на рік.

Інститут соціології освіти Російської академії наук, який вивчав це питання в різних країнах, малює ще менш оптимістичну для України картину. За його даними, українців, котрі читають, всього-27%, і це відкидає її в кінець європейського рейтингу. Недалеко пішла Росія, де лише 30% населення – книголюби. Зате у Франції читають 61% громадян, у Німеччині – 66%, а у Великобританії – 73,5%.

Євген Копатько, засновник Research & Branding Group, падіння інтересу українців до читання називає загрозою національній безпеці. А джерело тенденції бачить у неякісній освіті та відсутності у школярів тяги до навчання. За словами експерта, в сучасній Україні зникли престижність начитаності і культ читання, що існували в СРСР.

Проблему поглиблює ситуація у книгодрукуванні. Причому до національних причин додалася і загальносвітова – конкуренція інтернету, ТБ та інших нинішніх засобів комунікації з друкованим словом.

«У нас, на відміну від європейських країн, в тому числі і Росії, немає національної програми підтримки читання», – кидає останній камінь у батьківщину, що відмовилася від книг, Ольга Романюк, заступник директора столичної бібліотеки ім. Лесі Українки.

Олексій Перекатов, віце-президент з маркетингу великої аутсорсингової IT-компанії Miratech, який має вчений ступінь кандидата фізико-математичних наук, зізнається, що зовсім не читає книг. Їх йому замінюють публіцистика і новини.

«Я захоплююся світовою фінансово-економічною кризою, і мені цікавіше читати статті на цю тему», – зізнається він.

На думку о. Перекатова, художню літературу з життя українців витіснили кіношні фантастика, містика і комедія – мовляв, за рахунок візуальних ефектів вони емоційніші від друкованого слова. «Іноді гумористична розповідь читається зовсім не смішно, поки її не «прочитають» з екрану [Михайло] Галустян або [Сергій] Свєтлаков», – міркує про акторів легкого жанру о. Перекатов.

У пошуках однодумців топ-менеджер навіть провів серед своїх друзів міні-дослідження, виявивши, що і для них книги давно не засіб проведення дозвілля. Вони поступилися місцем більш динамічним розвагам для мозку.

«Грати на мобілці в ігри, слухати mp3-плеєр, дивитися фільм на iPad або ноутбуці», – перераховує О. Перекатов номери власної розважальної програми. Він переконаний, що сьогодні, особливо в середовищі молоді, престижніше зі знанням справи дискутувати про фільм, який щойно вийшов на екрані, ніж про книгу.

Про те, що на відміну від колишніх часів тепер для 15-20-річних читання – останнє із занять, свідчать дані недавнього дослідження Інституту Горшеніна, яке показало: 42% молодих українців у вільний час в першу чергу грають у комп’ютерні ігри і сидять в інтернеті, 36% займаються домашніми справами, 30% відвідують кафе і ресторани. І лише 18% зізналися, що беруть в руки книгу, газету або журнал.

Єлизавета Щепетильникова вивчає економіку у приватному університеті Крок. За її словами, 80% книг, які вона читає, – це професійна література з менеджменту.

Нинішні студенти завантажені навчанням настільки, нарікає Є. Щепетильникова, що розкіш читання художніх творів можуть собі дозволити лише учні на філфаку, та й то тому, що це частина їхньої програми.

Микола Зубков, доцент кафедри мовознавства Харківського університету ім. Каразіна, називає сучасних студентів катастрофічно безграмотними. Щороку він пропонує першокурсникам слабкий диктант – уривок з роману Олеся Гончара Собор.

«По 80 помилок припускаються», – журиться викладач. Причиною граматичної катастрофи молодого покоління фахівці називають хронічну не начитаність, а коріння її йдуть ще далі – до школи.

Щоб змусити учнів читати класиків, педагоги йдуть на хитрощі. «Я кажу [в старших класах]: прочитайте, там так добре написано про кохання», – ділиться професійним секретом Тамара Зелінська, директор середньої школи в селі Майданецьке Черкаської області. Хитрість спрацьовує, але лише частково: інтернет залишається більш затребуваним суперником Льва Толстого і Стендаля.

Тим часом Всесвітня мережа, наступаючи на Україну, встановлює свої порядки: за даними компанії TNS, якщо в 2008 році український користувач проводив в інтернеті в середньому вісім годин на місяць, то до 2012-го цей показник збільшився більш ніж втричі, досягнувши 27 годин. А ринок друкованої продукції, навпаки, щороку падає на 10-20%. Олександр Афонін, голова Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів, зазначає, що починаючи з 1994 року кількість примірників книг, випущених на одного мешканця країни, коливається в межах 0,8-1,3. Тоді як у Білорусі – 4, в Росії – 4,8, а в країнах Євросоюзу ще більше – від 5 до 7,5 книг на кожного. Втім, Україна досягає успіху в іншому – тут стрімко зростає попит на електронні книги. За даними компанії GfK Ukraine, з початку року було продано близько 113 тис. букрідерів, тоді як за аналогічний період 2012-го – всього 45 тис.

Василь Губарець, керівник з питань зовнішніх зв’язків і зв’язків з громадськістю компанії JTI, – один з тих, хто віддає перевагу сторінкам, а не холодній електроніці. Його домашня бібліотека нараховує 6 тис. томів. Колекцію книг почали збирати ще батьки, а він її примножив. У житті менеджера читання з дитячих років, як він висловлюється, must have – обов’язково.

«Коли ти читаєш, наприклад, мемуари, історичну літературу, ти бачиш, що часи минають, а виклики залишаються колишніми. Бачиш, як люди можуть впоратися з цими викликами, – розповідає В. Губарець про уроки, почерпнуті з книг. – Потім ти це несвідомо використовуєш у своєму професійному житті».

У падінні інтересу до друкованого слова винні не тільки технології та інтернет, впевнені експерти. У дітей відбиває охоту вивчати класику сумовита шкільна програма і слабке викладання, упевнений український письменник Андрій Курков.

«В абетках і книжках для найменших друкуються найдурніші віршики про хліборобів, – зазначає літератор. – Архівна радянська несмачна поезія і проза викликають у підлітків враження, що вся українська література негідна уваги».

Відмовляючись брати в руки книгу, і діти, і дорослі ризикують втратити здатність критично мислити, попереджають фахівці, адже літери на папері формують культуру вдумливого читання, а не клікового.

Традиційна книга орієнтує людину на раціональне світосприйняття, а коли вона левову частку інформації черпає з інтернету, її сприйняття стає фрагментарним, пояснює Петро Кралюк, професор Національного університету Острозька академія. Така людина знає потроху про все і нічого досконально, не схильна до аналізу.

У тому, що читання продовжує ефективність роботи мозку, можна переконатися на прикладі київського журналіста і письменника Льва Кудрявцева. У свої 84 роки він може похвалитися прекрасною пам’яттю і жвавістю розуму, бо щодня заглядає в книгу, вважає Л. Кудрявцев. Наприклад, сьогодні він вивчав історію оборони Одеси.

До слова, історична проза – найбільш читаний українцями жанр, її воліють 36,3% співвітчизників, небайдужих до літератури. Майже настільки популярні детективи (34,3%) і любовні романи (26,2%).

Переважання «розвантажувальної літератури» – свого роду захист від повсякденного стресу, пояснює психолог Алевтина Шевченко. Однак мозок людини вимагає не тільки белетристики, додають експерти, наполягаючи на тому, що моду на читання потрібно відроджувати подібно до того, як це роблять в Європі.

У Франції книжкові огляди та інтерв’ю з письменниками відбуваються на центральних телеканалах у прайм-тайм. Взагалі в Євросоюзі дуже поширене явище – поїздки письменників з лекціями по школах і ліцеях, і це фінансується державою.

Майбутнє нації, яка читає, залежить більшою мірою від виховання тяги до художнього слова, переконані експерти. У країні повинна з’явитися якісна дитяча література, вважає Ніна Іванюта, заступник директора київської бібліотеки для дітей №15.

«Якщо не привчати, не привертати дітей до читання, нічого не зміниться на краще», – впевнена вона.