chrome firefox opera safari iexplorer

Що далі ?

27 січня 2014 о 10:20
pravda.com.ua

Місток від політичної кризи до нової країни

Важливо, щоб протест, який так добре поширюється в регіонах і, як виглядає, вплинув на середовище довкола Януковича, не захлинувся. Пишу цей текст на підставі останнього обговорення ситуації з учасниками Несторівська група / Nestor Group.

1. Нові обставини

Досі ми мали дві безкомпромісні сили: Януковича і протестувальників. В конфлікті присутні ще дві сторони: Кремль і українська політична опозиція. Щодо Путіна — ми можемо лише здогадуватися про реальний рівень залучення (з текстів Edward Lucas) зрозуміло, що якийсь план є), брак надійної інформації стоїть на перепоні розуміння і багато хто намагається компенсувати брак інформації припущеннями. Щодо української опозиції — помітна якраз відсутність плану, рішення спорадичні, а тому їх теж важко передбачати.

Цей тиждень призвів до двох головних змін. По-перше, попри прискорене дозрівання, політична опозиція, яка намагалася керувати процесом, втратила ініціативу та спроможність формувати порядок денний. Відсутність плану стала подразником для радикальнішої частини Майдану, наслідком чого стало протистояння на Грушевського, яке стало несподіванкою навіть для багатьох лідерів протесту. Ситуація на Грушевського у всіх відношеннях додала динаміки протесту, повернула увагу медіа, а сам протест змінився безповоротно. Протетувальники вперше застосували силу і вперше пролилася кров, що в свою чергу, збільшило кількість людей, які перейшли межу мирного протесту і стали готовими до силових дій. Регіональні ж захоплення ОДА та РДА стали віддзеркаленням дій на Грушевського.

По-друге, в середовищі Януковича стався розкол. Призначені на посади «яструби» не отримали мандат на силові дії від парламентської фракції ПР та олігархів, а КПУ, як виглядає, вирішила почати грати власну гру (несподівано запропонувавши варіант компромісу, практично калькований з вимог багатьох громадських активістів).

Така диспозиція показує, що Янукович цього тижня буде більш прихильний до переговорів, бо слабне, а Майдан — сильнішає. В такій ситуації переговорникам від Майдану вигідно затягувати переговори, очікуючи, що Янукович ще ослабне і наступна пропозиція буде ще кращою. Насправді — не факт. Може бути якраз навпаки. Тут і настає час деталей, в яких криється диявол.

2. Два шляхи

Майдан поділяє тактичну мету — повалення Януковича. Далі починаються розбіжності. Вони є навіть у баченні способу повалення Януковича. Відсутність стратегії та відсутність механізму прийняття рішень на стику опозиції і громадського сектору (ВО Майдан так і не став майданчиком для дискусій та ухвалень), відсутність декларації, яка б формулювала хоча б рамки візії при створенні Народної Ради — це все помилки, які привели до того, що всередині Майдану сталося розчарування спроможністю парламентської опозиції та її структур пропонувати порядок денний. В результаті діяти почали найменш помірковані, що потягнуло за собою хвилю незворотних подій і перших смертей.

Поки є спільна тактична мета і немає подразників, які б привели до моральних розбіжностей, в одному протесті уживаються і футбольні ультрас (які переважно антисистемні в принципі), і ліберали, і націоналісти, і праві радикали. Тобто ті, хто проти правил в принципі, і ті, хто хоче кращих правил.

Але всередині Майдану дискурс силових дій почав нормалізуватися. Тепер на якийсь час маємо дві норми: силова дія «з благородною ціллю» і ненасильницький протест. Мотивація гідності та прагнення кращого життя (і встановлення певного суспільного порядку, який до цього веде), почала межувати з мотивацією ненависті, помсти чи зневаги.

Іншими словами: те, що посилило Майдан минулого тижня, також відкрило і можливість еволюції протесту у силове протистояння. Доки маємо мляві позиційні бої, ситуація виглядає стабільною, але як тільки якась сторона радикалізується, можемо отримати зовсім іншу ситуацію.

Оскільки всередині Майдану так і не створена система прийняття рішень, радикальніші учасники далі формуватимуть обставини для всіх інших, що, в принципі, влаштовує «яструбів» в оточенні Януковича.

3. Ризики

В чому ризики силового протистояння?

В першу чергу — в непередбачуваності. Минулого тижня події розгорталися спонтанно. Ті, хто діяли, виглядає на те, що не прораховували широкі наслідки своїх дій та не уявляли які ефекти доміно вони запускають. Нам пощастило, що минулого тижня все закінчилось так, як закінчилось. Жертв могло бути більше, протестувальники могли б бути не натхненні успіхами, а здепресовані втратами. Такі дії — це рулетка, і успіх від першого виграшу — це небезпечний азарт, який в кінцевому підсумку може виявитись згубним.

Тактично, це ризик запуску сценарію, коли всупереч волі олігархів та «голубів» у ПР, почнуться дії з розгону.

Це потягне за собою три незворотні наслідки:

1) нові жертви, можливо багато жертв та початок партизанської боротьби,

2) вступ в гру нових учасників (наприклад, Росії під виглядом «миротворців»),

3) неможливість мирних переговорів з широким вибором рішень, кількість опцій на переговорах зменшиться, самі переговори стануть категоричнішими, а отже шанси на успіх — зменшаться.

Стратегічно, це ризик непередбачуваних ціннісних змін у суспільстві. Уражені складною історією ХХ століття українці починають перемагати своє загострене почуття тривоги, невпевненості, загроженості. Цей процес добре став на ноги в Києві, але кволо рухається поза столицею і зовсім погано — в неурбанізованих громадах, в першу чергу в Центрі та на Півдні.

Можу точно сказати, що в жодному аналітичному центрі, з яким доводилося перетинатися за останні роки, нема розуміння, в який бік рушать ці зміни, якщо пролиється більше крові. Вони можуть призвести до «подорослішання» та набуття суб'єктності у відповідь на утиски. А можуть призвести до втрати ініціативності та прагнення здатись на милість сильної руки, якщо страх болю переможе. Можливі треті, чертверті варіанти.

Іншими словами, ми можемо прокинутися в країні, яку ми більше не відчуваємо, навіть інтуїтивно не розуміємо, в країні, яка перестає щороку приростати новим відсотком прихильників європейських цінностей.

У березні 1991 на референдумі про збереження СРСР, тільки три галицькі області обрали альтернативу Союзу. Зараз видно, що кордон між прихильниками консервації СРСР та тими, хто хоче змін проходить по Харкову, Дніпропетровську та Запоріжжю. Це хороший тренд. Кілька непродуманих вчинків з найкращими намірами можуть цей тренд перекреслити.

4. План на сьогодні і на завтра

Майдану — як і всьому українському суспільству — справді пора набувати суб'єктності, стверджувати власне «я», і замість чекати «доброї долі» почати самому приймати відповідальні рішення.

То що робити?

1) Створити новий координаційний орган, який зможе перетворитись на основу майбутнього Кабінету міністрів. Хорошою умовою участі може бути те, що учасники, зрікаються майбутніх політичних амбіцій щонайменше на перших (наступних) президентських та парламентських виборах — тоді там буде більше експертності і більше конструктивності — це хороший бар'єр від популістів, якими кишать всі середовища.

Цей орган має встановлювати порядок денний та приймати рішення щодо переговорів, вести ці переговори, будучи загалом підзвітним (тобто враховувати інтереси в межах європейських цінностей) не тільки Майдану, але й всьому суспільству, включно з антимайданівськи налаштованими громадянами.

Тоді результатом домовленості буде не перемога одних над іншими, а створення нової якості, правил, що стають фундаментом для України, в якій хочуть і можуть жити всі.

2) Політикам та громадським активістам: створити змістовну рамку для протесту (декларацію Народної ради чи інший документ), що стане запобіжником розколу протестного руху.

Там мають бути записані принципи «країни після диктатури», навіть якщо компроміс буде таким, що після диктатури Янукович чи його оточення якийсь час перебуватимуть в органах влади.

3) В регіонах важливо нарощувати вплив. Ради повинні почати формувати виконкоми, а виконкоми повинні почати розпоряджатися коштами в казначействі — тобто отримати реальні важелі реалізації владних повноважень. Падіння ОДА там, де ради розколоті, має хіба що символічне значення.

4) Громадським активістам та політикам: розбудовувати ембріони нових інститутів — від дорожньої поліції та асоціації власників авто (Автомайдан) до правоохоронної системи, системи взаємодопомоги, горизонтальної взаємодії, волонтерства тощо, орієнтуючи ці інститути на подальше масштабування на всю країну.

Майдан став полігоном суспільних інновацій, які мають і можуть стати частиною нашого майбутнього.

Що не робити?

Не шукати приводів для стрілянини.

Маємо паростки, які пережили люті морози, важливо, щоб вони не загинули у вогні.

Євген Глібовицький, для УП

 

19 січня

Інші дати
Хрещення Господнє (Водохреща)
Там, на річці на Йордані Там Господь Христос хрестився, З рук Хрестителя Івана У святій водичці вмився" (Ярослав Вільшанко)
Розгорнути
Народився Гордій Левченко
(1897, с. Дубрівка Житомирської обл. - 1981) - військово-морський діяч, адмірал, головнокомандувач Балтійського флоту. У 1939-1942 роках - заступник наркома ВМФ СРСР. Під час Другої світової війни керував обороною Криму.
Розгорнути
Народився Тимофій Левчук
(1912, с. Бистрівка Житомирської обл. - 1998) - українського кінорежисера, народного артиста. Фільми: "Іван Франко", "Калиновий гай", "Два роки над прірвою", "Помилка Оноре де Бальзака", "Родина Коцюбинських" та ін.
Розгорнути
Народилася Марія Тим'як
(1889, м. Косів Івано-Франківської обл. - 1970) - народний майстер мистецької кераміки. Створювала оригінальний побутовий посуд (миски, глечики), вазочки і фігурки, оздоблюючи їх геометричним орнаментом. Вироби зберігаються у музеях Києва і Львова.
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі