chrome firefox opera safari iexplorer

Україна відзначає 90–річний ювілей Сергія Параджанова, тоді як геніального режисера досі не реабілітовано за сфальсифікованими кримінальними справами

09 січня 2014 о 11:39
filmz.ru

Проведіть нехитрий експеримент — запитайте у кількох перехожих, із ким насамперед у них асоціюються «Тіні забутих предків» як художній твір. Може, хтось, обізнаний в літературі, згадає автора–письменника — «східняка» Михайла Коцюбинського, який уже немолодим відкрив для себе чарівний світ Карпат і так ним пройнявся, що видав чудову повість, немовби жив у тому краї споконвіку. Комусь спадуть на думку яскраві актори–виконавці — Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова... Але, поза сумнівом, більшість опитаних зреагують приблизно так: «Це кінокартина Параджанова!».

9 січня 2014 року видатному українському кінорежисерові, одному з основоположників й ідеологів явища, що дістало назву українського поетичного кіно, Сергієві Параджанову виповнилося б 90, пише Україна молода.

Сергій Параджанов народився у Тбілісі, за походженням — вірменин, а чи не найважливіший період його життя і творчості пов’язаний з Україною. Тож три народи вважають його своїм. Грузія, де, як недавно влучно було помічено в телесюжеті з нагоди смерті Чамбуа Амеріджібі, хлопці народжуються з кінокамерами в руках. Вірменія, яка надала своєму синові місце для його вічного спочинку в національному Пантеоні. І Україна...

Але тут дозволимо собі зупинитися. Український правозахисник, голова громадської організації «За реабілітацію першотравневої двійки» Валерій Кравченко каже, що ми, українці, мусимо відзначати ювілей корифея українського кіно з неприємним присмаком. Річ у тім, що з геніального кінорежисера досі не знято тавро у вигляді судимості за трьома кримінальними статтями. 25 квітня 2014 року якраз мине 40 років, відколи це тавро існує.

— Пане Валерію, випадок із Параджановим не поодинокий. Багато хто з відомих людей, цвіту української нації, відійшов у кращий світ, так формально й не очистившись від наскрізь фальшивих звинувачень у хуліганстві, зґвалтуванні, зберіганні зброї, якою часто–густо виступав кухонний ніж, моральному розтлінні тощо. Чи варто зважати на подібні речі, брехливість і надуманість яких цілком очевидна?

— Мабуть, і безпосередні творці цих брудних фальшивок міркують так само, додаючи при цьому: «Навіщо ворушити старе?». У справі Параджанова вражає не стільки сам факт протягування кримінальних статей, за які кінорежисер відсидів майже п’ять років, скільки те, що борці за чистоту моралі й законності навіть формально не довели провину підсудного.

— Що ви маєте на увазі?

— Що ближче підходив нинішній ювілей Сергія Параджанова, то частіше у ЗМІ з’являлися матеріали, присвячені цій постаті, зокрема і щодо переслідувань з боку тоталітарного режиму СРСР. Борони Боже, щось недобре сказати про журналістську вдачу. Та правди ніде діти. Читаючи деякі публікації, я відчував, що їхні автори, безумовно, знайомилися з матеріалами кримінальної справи у двох томах. Але вони — ось журналістський підхід! — звертали увагу на головне, обминаючи дрібні, на їхню думку, подробиці, а часто й не помічаючи їх. Свого часу я сам пройшов крізь радянську міліцейсько–судову м’ясорубку. Життя змусило мене виробити інший підхід в аналізі подібних справ. Насамперед, я повинен оцінити вагомість і достовірність доказів, які лягли в основу обвинувачень. Результат моїх досліджень став приголомшливим: жоден «доказ», жодне «свідчення» у справі Параджанова не відповідають цим критеріям. Не втомлюватиму читачів марудними умовиводами. Наведу лише кілька прикладів. Громадянин Сенін, який проходив у справі як свідок, стверджував, що зі слів громадянина Кондратьєва знав про збоченість Сергія Параджанова. За законом, свідок несе відповідальність за надання неправдивих свідчень. Припустимо, Сенін говорив правду: Кондратьєв йому щось таке казав. Але сам Кондратьєв у свідках не фігурує. Якби ж радянським правоохоронцям вдалося його притягнути для свідчень, він, цілком можливо, міг би знизати плечима і запевнити, що ніякого Сеніна не знає і нічого такого йому не говорив. Проте «свідчення» Сеніна стало одним із головних у справі.

А чого варта «заява» (читай: «донос») такого собі Семена Петриченка, з якої, власне, все й почалося. До речі, реальність цієї особи так і не було підтверджено. Зате «перевірка фактів» пішла такими шаленими темпами, що правоохоронці, схоже, почали відлік часу у зворотному напрямку. 11 грудня 1973 року підполковник міліції Хряпа затвердив рапорт молодшого лейтенанта Артеменка, датований 12 грудня і присвячений подіям, які сталися 13 грудня. Що це? Дрібниці, скажете? Мовляв, головне — суть. Але ж ці й подібні рапорти і протоколи лягли в основу обвинувачень, на них посилаються як на достовірні.

— І все ж, усім зрозуміло, що Параджанова переслідували не за моральне розтління. Завдяки «Тіням забутих предків» цей вірменин і уродженець Грузії став для КДБ СРСР українським буржуазним націоналістом. Радянська тоталітарна система поставила його в один ряд з Іваном Дзюбою, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Миколою Холодним та іншими ворогами існуючого ладу...

— Згоден. Але й цю, здавалося б, прописну істину треба було підтвердити документально. 23 грудня 2009 року, тобто зовсім недавно, з розряду утаємничених до розряду розсекречених потрапило «Інформаційне повідомлення», яке голова КДБ при Раді Міністрів УРСР В. Федорчук адресує 5 березня 1975 року «товарищу Шербицкому В. В.». Цей документ ставить усі крапки над «і». Левову частку його становить «портрет» Сергія Параджанова як націоналіста, антирадянщика, безпідставно претензійного митця, ненависника соцреалізму. Але є тут всередині тексту невеликий абзац, який прояснює все. Наведу його мовою оригіналу: «Враждебные действия Параджанова были пресечены в декабре 1973 года органами прокуратуры с использованием наших материалов о его аморальном образе жизни и участии в спекулятивных сделках». Наскільки якісно відомство В.Федорчука готувало для «использования» прокуратурою кримінальний компромат на Параджанова, ми вже переконалися на прикладі «часових аномалій» у виконанні міліціонерів Хряпи і Артеменка. Повірте, вервечку таких прикладів можна продовжити.

Із цілковитою відповідальністю наголошую: у справі Параджанова немає жодного достовірного, з юридичної точки зору, доказу його провин. Грубо підтасовано, зокрема, й висновки медичних експертів. Попри те, що ці фахівці не виявили явних ознак із слідів протиправних діянь, прокуратура у своїх «висновках із висновків» таки винесла вердикт, що факт злочину доведено. А отже, засудили Параджанова за ­трьома кримінальними статтями, по суті, безпідставно. Це означає, що будь–який неупереджений суд повинен зняти з чесного імені видатного митця огидне й принизливе тавро. Цього я й добиваюся ось уже не перший рік.

29 травня

Інші дати
Народився Петро Карманський
(1878, м. Цєшанув, Польща - 1956) - український поет, педагог,перекладач, член групи письменників "Молода муза". Представник раннього українського модернізму. Автор збірок віршів "З теки самовбивці", "Блудні огні", "До сонця". Переклав "Божественну комедію" Данте, окремі твори Гюго та ін.
Засну, як легіт, в сірій скибі, Розвіюсь, мов рідка імла, Візьму з собою злидні й болі, Оставлю вам самі діла. (Петро Карманський)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі