chrome firefox opera safari iexplorer

Топ-10 лобістів України у світі

05 лютого 2014 о 13:03
job-sbu.org

Інститут світової політики вже вшосте називає десятку людей, які доклали найбільше зусиль для того, щоб Україна не зникала з міжнародного порядку денного.

Традиційно ми оприлюднюємо рейтинг «ТОП-10 лобістів України у світі» наприкінці року, однак цього разу публікацію довелося перенести у зв’язку з карколомними подіями кінця 2013 року, а публічну презентацію скасувати взагалі.

Слід наголосити, що опитування проводилося у листопаді минулого року, коли Україна ще жила в очікуванні саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі. Звичайно, після виникнення Євромайдану пріоритети внутрішньополітичного порядку денного були суттєво відкориговані. Проте, ми переконані, що зусилля політиків та дипломатів, які у 2013 році працювали над реалізацією «європейської мрії» мільйонів українців, все ж таки мають бути відзначені принаймні на рівні нашого експертного опитування. Так, їм не вдалося досягти успіху — українська влада відмовилася підписувати Угоду про асоціацію з ЄС. Проте, виникає питання: чи протримались би сотні тисяч українців на вулицях українських міст, якби найвіданніші партнери України в ЄС не зробили все можливе для того, щоб українці повірили у реалістичність європейської мрії для України?

Абсолютна більшість експертів присудила титул кращого лобіста України 2013 року співголові Моніторингової місії Європарламенту в Україні Алєксандру Кваснєвському. Екс-президент Польщі вже вдруге опиняється на першій сходинці рейтингу «ТОП-10 лобістів України у світі».

У попередні роки перше місце також займали Броніслав Коморовські, брати Клички, Віктор Пінчук та Штефан Фюле. Всі вони потрапили до десятки кращих промоутерів України і 2013 року. Це свідчить про певну сталість персоналій, які з року в рік відіграють найпомітнішу роль у формуванні міжнародного іміджу України та позиціонуванні її у світі. Певна сталість спостерігається і в тому, що чимало позицій у нашому рейтінгу належить відомим громадянам Польщі. У цьому році вони посіли 4 з 10 позицій. Унікальність нинішнього рейтингу, натомість, полягає у тому, що з закордонних політиків у ньому представлені виключно представники ЄС – жодного, скажімо, громадянина США.

Варто зазначити, що після початку масових протестів, які ввійдуть в історію України під назвою «Євромайдан», деякі експерти пропонували віддати першість рейтингу «учаснику Євромайдану». І це цілком зрозуміло: українець, який готовий місяцями відстоювати європейське майбутнє своєї країни на зимовій вулиці – феномен, що вразив світову спільноту і додав балів до позитивного сприйняття України більше, ніж зробили багато політиків та дипломатів за чимало років. Особливо, на фоні розгулу євроскептицизму, який наразі спостерігається в країнах ЄС. Однак, зрештою, більшість експертів виступила за те, щоб не відступати від правил рейтингу, які, зокрема, передбачають визначення конкретних персоналій (а не збірних образів).

Система оцінювання передбачала, що кожен експерт визначає власну «десятку» лобістів України та оцінює кожного з них за десятибальною шкалою.

Критерії оцінювання лобістів:

— постійне залучення до української тематики;

— промотування України з міжнародних трибун: під час міжнародних конференцій, на шпальтах закордонної преси тощо;

— помітне сприяння європейській інтеграції України.

Окремо хочемо висловити подяку експертам, які щороку підтримують нашу ініціативу і роблять цей рейтинг можливим. Загалом, участь в опитуванні взяло близько півсотні українських та іноземних експертів, які сумарно назвали 102 імені.

 

 

Алєксандр Кваснєвські,
президент Республіки Польща (1995—2005), голова Моніторингової місії Європарламенту в Україні (295 балів)

«Україна ніколи не була такою близькою до ЄС, як зараз», — заявив екс-президент Польщі у вересні 2013 року. І хоча українська влада відмовилась зробити останній ривок, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС, за останні півроку українці справді стали ближчими до ЄС, як і Європа для українців. І в цьому, безсумнівно, є чимала заслуга Кваснєвського, якому у 2013 експерти майже одностайно присудили перше місце (у 2012-му він був третім). Вони відзначали титанічні зусилля екс-президента Польщі та його партнера по Моніторинговій місії Європарламенту Пета Кокса з налагодження діалогу між Києвом та Брюсселем. Слід зазначити, що кілька експертів у своїх відповідях називали разом обох політиків, але переважна більшість все ж таки воліла оцінювати окремо роль кожного. В результаті польський екс-президент отримав втричі більше балів, ніж його ірландський колега. І хоча важко не помітити зв’язків Кваснєвські з відомим українським меценатом (також присутнім у нашому рейтингу), він по праву може називатися найвірнішим другом України в Європі. Протягом місії Кваснєвські і Кокс здійснили 27 візитів до України, 18 разів зустрічались з Віктором Януковичем, 25 — з Миколою Азаровим, а ще було безліч зустрічей з іншими українськими політиками. Спілкування не було легким, часом воно збивало з пантелику та приносило лише розчарування. Однак європейські посланці не втрачали оптимізму, що і дозволило цій місії і взагалі переговорам ЄС-Україна протривати так довго. Після того, як український уряд вирішив зробити «європаузу», стало зрозуміло, що місія Кваснєвські-Кокс провалилась. У Вільнюсі Квасьнєвські сподівався закінчити те, що почав ще в часи свого президентства та продовжив під час Помаранчевої революції – зробити рух України в європейському напрямку незворотнім. Не вдалось.

 

 

Штефан Фюле,
комісар із питань розширення та європейської політики сусідства (177 балів)

Останні кілька років єврокомісар Штефан Фюле незмінно займав верхні сходинки у рейтингу лобістів України, адже, незважаючи на всі проблеми у відносинах Києва та Брюсселя, не втрачав оптимізму щодо європейського майбутнього нашої держави. Але 15 грудня 2013 року у своєму Твіттері він змушений був визнати, що далі немає сенсу вести переговори з керівництвом України щодо Угоди про асоціацію. У 2013 році Фюле чотири рази навідувався в Україну, а також регулярно приймав українські делегації у Брюсселі. Така увага з боку людини, яка відповідає за всю європейську політику сусідства (від Марокко до Азербайджану), промовисто свідчить про значення, яке він надавав Угоді про асоціацію з Україною. Переговори України та ЄС ніколи не йшли гладко, а у 2013 році стали для Фюле справжнім випробуванням на стійкість та дипломатичну майстерність. Серед головних заслуг єврокомісара слід відзначити його відмову втручатися у внутрішні політичні баталії в Україні. Інша заслуга Фюле — принциповість. У той час як деякі європейські депутати закликали Єврокомісію проявити гнучкість у відносинах зі східними сусідами, щоб не втратити їх остаточно, він постійно повторював, що є цінності, відступати від яких Брюссель не має права. І справа не лише у ЄС, а й в Україні, яка заслуговує на більше, ніж бути чиєюсь сферою впливу. Фюле був саме тією людиною, яка постійно нагадувала українським політикам, що стратегічні інтереси країни не можуть бути предметом політичного торгу. На жаль, у Києві його аргументів не почули. Відмова української влади підписувати безпрецедентну Угоду про асоціацію з ЄС, безперечно, стала болісним ударом для нього як людини та політика з серйозними амбіціями виправдати своє перебування на посту єврокомісара, відповідального, зокрема, й за європейську політику сусідства. Залишається лише сподіватися, що новий єврокомісар, який змінить Фюле у 2014 році, буде так само зацікавлений в Україні.

 

 

Віталій Кличко,
голова політичної партії «Український демократичний альянс за реформи» (УДАР), чемпіон світу з боксу у важкі ваговій категорії за версіями WBO (1999—2000), WBC (2004—2005, з 2008 року дотепер);

Володимир Кличко,
чемпіон світу з боксу у надважкій вазі WBO, IBF, IBO, WBA (155 балів)

Уже склалася своєрідна традиція, що власне українців у рейтингу головних лобістів України зовсім не багато. Українські діячі залишаються невідомими та маловпливовими на Заході, а тому змушені користуватися послугами зарубіжних «адвокатів». Старожили нашого рейтингу брати Клички є винятком, який лише підтверджує правило. Якщо у 2012 році, коли брати зайняли другу сходинку рейтингу, більшість експертів виокремлювали саме Віталія Кличка, який став політиком загальнонаціонального масштабу, то 2013-го року брати майже зрівнялись за популярністю. Частково це можна пояснити тим фактом, що опитування проводилось всього через кілька тижнів після знакової перемоги Володимира у бої з росіянином Олександром Повєткіним. Стримана та інтелігентна поведінка Кличка щодо суперника та його вболівальників, дії яких часом мали відверто провокаційний характер, викликали повагу. На фоні спортивних успіхів брата політичні досягнення Віталія виглядають більш скромно. Він, як і раніше, є одним з найвпізнаваніших облич української політики, що разом з позитивним іміджем відкриває йому двері у найвищі західні кабінети. А європейські видання, висвітлюючи події Євромайдану, найчастіше згадували як лідера опозиції саме Віталія Кличка.

 

 

Даля Грібаускайте,
президент Литви (153 балів)

Займатися міжнародною політикою, будучи президентом невеликої держави, справа не з легких, тим паче, якщо ти відверто опонуєш Російській Федерації у її безпосередньому сусідстві. Однак Даля Грібаускайте не з тих, хто пасує перед труднощами, і саме такої поведінки вона очікувала від керівництва великої держави — України. З перших днів свого головування в Євросоюзі литовському президенту довелось вести справжню боротьбу за Україну, і не лише з Росією, а й з більш скептичними партнерами по ЄС. Грібаускайте переконувала, що ЄС забов'язаний допомогти країнам «Східного партнерства» вирватися з-під впливу Росії та вжити рішучих дій для захисту європейського вибору України. Зусилля Вільнюса не залишились непоміченими у Москві, і у жовтні 2013 року литовські товари опинились у чорному списку «Росспоживнагляду». Однак, обіцяючи Україні повну підтримку, Грібаускайте не давала ввести себе в оману і завжди чітко висловлювала свою позицію. Достатньо лише згадати яскравий епізод на форумі Ялтинської європейської стратегії (YES), коли Грібаускайте зауважила Віктору Януковичу, що його заява про найвищу ціну на російський газ для України в Європі не відповідає дійсності. Рішення українського уряду про зупинку підготовки до підписання Угоди про асоціацію викликало у литовського президента не лише розчарування, а й осуд. Президент Литви прямо заявила, що українське керівництво вибрало «шлях у нікуди» і не усвідомлює стратегічного значення асоціації з ЄС. Тверда впевненість Литви в європейськості України, безперечно, була одним із чинників, які допомогли українцям самим повірити у те, що «Україна — це Європа».

 

 

Карл Більдт,
міністр закордоних справ Швеції (151 бал)

Підтримка європейських прагнень України стала візитівкою шведської дипломатії. Хоча впродовж останніх кількох років обов'язковою умовою для такої підтримки стало хоча б мінімальне дотримання Україною європейських цінностей. При цьому шведський міністр закордонних справ, на відміну від багатьох інших лобістів України, не вагається давати жорсткі та правдиві оцінки діям української влади. Про рівень зацікавленості та залученості Більдта в українські події свідчить його постійна участь в заходах на українську тематику та більш ніж регулярні пости в Твіттері, які одразу стають новинними заголовками. Його фраза про те, що Україна рухається не на Схід, чи Захід, а вниз стала майже крилатою у дипломатичних та політологічних колах. Яскравий коментар Більдта після рішення Кабміну зробити європаузу облетів всі світові ЗМІ: «Український уряд несподівано прогнувся перед Кремлем». А у відповідь на пояснення українських урядовців він справедливо зазначив, що переговори про асоціацію — це не базар, і торги за мільярди тут недоречні. Більдт також був одним з тих, хто займав принципову позицію у справі із звільненням Тимошенко. Подібна прямолінійність та принциповість не принесла йому багато друзів серед українських політиків, однак у шведського глави МЗС інші пріоритети. Незважаючи на всі коливання Києва, один з батьків «Східного партнерства» продовжує вірити в європейськість України, її великий потенціал та силу українського громадянського суспільства. Масові акції протесту українців свідчать, що оптимізм Більдта аж ніяк не є наївністю.

 

 

Віктор Пінчук,
меценат, засновник міжнародної інвестиційно-консалтингової групи EastOne (145 балів)

Віктор Пінчук, як і раніше, залишається найвідомішим на Заході меценатом з-поміж представників українського великого бізнесу. Похитнути його позиції поки не вдається нікому, хоча цього року експерти дедалі частіше згадували також ім’я іншого українського бізнесмена Дмитра Фірта-ша. Однак будівництво пам’ятника Голодомору та проведення Днів України у Лондоні виявилося замало для місця в десятці. Є така нехитра мудрість: «Спершу ти працюєш на репутацію, а потім вона на тебе». Фірташ, схоже, лише працює на репутацію, а Пінчук уже перейшов до другої фази. Щорічні українські ланчі у Давосі та форуми Ялтинської європейської стратегії (YES) вже традиційно слугують важливим комунікаційним майданчиком для відомих закордонних (передусім, європейських) політиків та їхніх українських партнерів. Симптоматично, що напередодні минулорічного форуму у Ялті (липень, 2013) було скасовано квоти на безмитні поставки труб до країн Митного союзу. У результаті у листопаді рейтингове агентство Fitch заявило про технічний дефолт «Інтерпайпу». Таким чином, в економічному плані один з найактивніших промоутерів євроінтеграції може швидше виграти саме від угод з Росією, ніж з ЄС.

 

 

Броніслав Коморовські,
президент Республіки Польща (122 бала)

2012 року польський президент посів перше місце нашого рейтингу, у 2013-му опинився на сьомому. Що, цілком, логічно: в очікуванні саміту «Східного партнерства» укра-їнська тема виявилась затребуваною і серед інших європейських політиків. У 2013 році Коморовські заслужив похвали наших експертів, перш за все, як політик, який не допустив серйозного відкату у польсько-українських взаєминах. Відзначення 70-тих роковини Волинської трагедії, під час якої загинули десятки тисяч поляків, ледве не перекреслило всі досягнення на терені польсько-українського примирення останнього десятиліття. Польські націоналісти вимагали визнати Волинські події 1943-го року геноцидом, що могло суттєво зашкодити позитивному іміджу України. Уникнути цього вдалось лише завдяки розважливій та далекоглядній позиції правлячої партії «Громадянська платформа» та особисто Броніслава Коморовського. При цьому боротьбу їм доводилось вести за дуже непростих умов: українські політики не лише не допомагали своїм польським колегам, а й відкрито саботували їхні зусилля. Спершу, Віктор Янукович через «об’єктивні обставини» не зміг приєднатись до свого польського колеги на вшануванні пам’яті жертв трагедії у Луцьку, а згодом група депутатів Верховної Ради прямо попросила Сейм визнати Волинські події геноцидом. На тлі цього безумства Коморовський залишався найпослідовнішим захисником українських інтересів у цьому складному і болісному для кожного поляка питанні. Порушити «олімпійський спокій» польського лідера не змогла навіть провокація з запущеним яйцем у польського президента. Справді, хіба можна звертати увагу на такі дрібниці як зіпсований костюм, коли на кону дружні відносини двох сусідів.

 

 

Радослав Сікорські,
міністр закордонних справ Республіки Польща (112 бала)

Після річної перерви Радослав Сікорські повернувся до рейтингу найбільших промоутерів України у світі, лише на кілька балів відстаючи від президента Польщі. Загалом, його присутність у нашому рейтингу є цілком закономірною, адже європейський курс України помітно домінував у польській зовнішній політиці впродовж минулого року, а для самого Сікорського українське питання, схоже, стало одним з персональних викликів після невдалої спроби повернути на демократичний шлях президента Білорусі Олександра Лукашенка. Останній рік Сікорські докладав всіх зусиль, щоб діалог ЄС з Києвом отримав позитивний результат у Вільнюсі, незважаючи на ув’язнення екс-прем’єра Тимошенко, недосконалі вибори та інші проблеми у відносинах між Україною та ЄС. При цьому не забував про збереження польсько-українських відносин. У липні минулого року під час непростих дебатів щодо резолюції з приводу 70-ліття Волинської трагедії Сікорські закликав польських депутатів «не принижувати українців», а допомогти їхній інтеграції з ЄС. Допомогти з інтеграцією України до ЄС він постійно закликав і своїх скептично налаштованих колег у Євросоюзі, ініціюючи то колективні візити міністрів закордонних справ країн-членів ЄС до Києва, то публікації в провідних світо-вих медіа. Голова польської дипломатії заохочував Брюссель бути більш терпимим до недоліків несталої української де-мократії, вважаючи, що різкі рухи в бік Києва лише «штовхають Україну в обійми Москви». Однак в якийсь момент став сам доволі емоційно сприймати українське досьє. «Ми не будемо торгуватися з Росією — хто дасть більше. Євро-пейська інтеграція — це інше», — заявив Сікорські вже у Вільнюсі. Таким чином польський дипломат дав чітко зрозуміти: Польща не зацікавлена у слабкій та залежній Україні, яка є лише розмінною монетою у геополітичній грі.

 

 

Пет Кокс,
президент Європарламенту (2002—2004), голова Моніторингової місії Європарламенту в Україні (86 балів)

Екс-президент Європарламенту Пет Кокс новачок у нашому рейтингу. Ще кілька років тому його ім’я в Україні було відоме дуже вузькому колу фахівців з питань міжнародної політики. У 2013 році про нього вже ледве не щодня згадували в українських новинах. Звісно, у публічній площині він дещо знаходився в тіні свого більш харизматичного партнера з Моніторингової місії Європарламенту — Алєксандра Кваснєвські. Проте, як стверджують інсайдери, внесок Пета Кокса у переговори з українським керівництвом був значним, а в деяких ситуаціях ірландський політик на-віть перевершував свого польського колегу, незважаючи на мовний бар’єр та меншу обізнаність в українських справах. До того ж Коксу, на відміну від поляка Квасьнєвського, який брав участь у відомому круглому столі під час Помаранчевої революції в Україні, було легше зберегти більш спокійний та прагматичний погляд на ситуацію в Україні. Однак регулярно відвідуючи Україну протягом останніх півтора року, Кокс не лише став експертом в українському питанні, але й дійсно проникся українськими проблемами. Після відмови офіційного Києва підписувати Угоду про асоціацію з ЄС він закликав європейців не драматизувати ситуацію та не блокувати українській молоді шлях до демократизації та модернізації їхньої країни.

 

 

Павел Коваль,
депутат Європейського парламенту, глава делегації ЄП у Комітеті парламентського співробітництва Україна-ЄС (48 балів)

Голова делегації Європейського Парламенту зі зв'язків з Україною Павел Коваль закріпив свої позиції у нашому рейтингу. Він є одним з найактивніших коментаторів з українського питання в ЄС та одним з тих, хто, занурившись на якомусь етапі в українську тему з головою, вимушений тепер нею займатись ледве не на щоденній основі. Він до останнього дня вірив у підписання Угоди про асоціацію з Україною, відмовляючись обговорювати так званий «план Б». В одному з інтерв'ю польський політик навіть заявив, що «ЄС винен Угоду про асоціацію українському народу». Коваль є одним з небагатьох євродепутатів, якому вдавалось у 2013 році підтримувати конструктивний діалог як з представниками української влади, так і опозиції. Зокрема, він був першим європейським політиком, який відвідав екс-прем’єра Тимошенко в ув'язненні. І одним з перших, хто прилетів до Києва, аби висловити підтримку студентам, що вийшли на Євромайдан ще до Вільнюського саміту. Коваль є постійним автором української щоденної газети «День». У 2013 році українською мовою була перекладена його книжка «Між Майданом і Смоленськом», левова частка якої присвячена українським сюжетам.

ЕКСПЕРТИ РЕЙТИНГУ:

1. Бала Віталій, директор «Агентства моделювання ситуацій»
2. Балануца Олександр, заступник директора Міжнародного фонду «Єдиний світ»
3. Бальцер Адам, директор програми «ЄС і новий глобальний порядок», Центр європейських стратегій, Польща
5. Бистрицький Євген, виконавчий директор Міжнародного фонду «Відродження»
6. Бугрій Максим, експерт Інституту Євро-Атлантичного співробітництва
7. Вайє Томас, заступник Голови Правління з міжнародного співробітництва Фонду Віктора Пінчука
8. Вілсон Ендрю, старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин, Великобританія
9. Гаврилишин Богдан, економіст, дійсний член Римського клубу
10. Гащинський Єжи, журналіст газети «Rzeczpospolita», Польща
11. Гетьманчук Альона, директор Інституту світової політики
12. Гладкова Юлія, менеджер проекту «Всесвітні студії» Фонду Пінчука
13. Горбач Володимир, політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва
14. Жовніренко Павло, голова правління Центру стратегічних досліджень
15. Жданов Ігор, президент Аналітичного центру «Відкрита політика»
16. Климпуш-Цинцадзе Іванна, директор «Ялтинської Європейської Стратегії»
17. Карасьов Вадим, директор Iнституту глобальних стратегій
18. Кірсенко Михайло, доктор історичних наук, професор, Дипломатична академія України
19. Когут Ігор, голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив
20. Лимар Юлія, шеф-редактор інформаційно-аналітичного видання «Главком»
21. Луценко Анатолій, директор GMT Group
22. Мельник Олексій, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова
23. Міхнік Адам, головний редактор «Газети Виборчої», Польща
24. Михальнюк Тарас, директор фонду «Open Ukraine»
25. Новак Єжи Марія, постійний посол Польщі в НАТО (2002—2007)
26. Огризко Володимир, міністр закордонних справ України (2007 — 2009 рр.)
27. Палій Олександр, незалежний експерт
28. Портніков Віталій, журналіст, політичний оглядач
29. Рар Олександр, член Ради директорів YES, старший радник Президента німецько-російської Зовнішньоторгівельної Палати
30. Савін Кирил, керівник представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля в Україні
31. Северінсен Ханне, колишній співдоповідач Моніторингового комітету ПАРЄ по Україні, Данія
32. Семеній Олексій, директор Інституту глобальних трансформацій
33. Серветник Тетяна, громадський діяч, журналіст, Польща
34. Сидоренко Сергій, кореспондент газети «Коммерсантъ»
35. Сірук Микола, редактор міжнародного відділу газети «День»
36. Солодкий Сергій, перший заступник директора Інституту світової політики
37. Сушко Олександр, науковий директор з досліджень Інституту Євро-Атлантичного співробітництва
38. Тарасюк Борис, міністр закордонних справ України (1998—2000; 2005—2007)
39. Тимків Ярополк, експерт з питань публічної політики, менеджер програм проекту UNITER
40. Титарчук Олександр, науковий співробітник Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії України
41. Тодоров Ігор, заступник директора Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці Донецького національного університету
42. Турянський Ігор, Надзвичайний та Повноважний Посол України
43. Урсу Віорел, провідний експерт Інституту відкритого суспільства, Бельгія
44. Цибулько Володимир, есеїст і політичний діяч
45. Шамшур Олег, Надзвичайний та Повноважний Посол України
46. Шерр Джеймс, науковий співробітник лондонського Королівського Інституту міжнародних відносин
47. Шлінчак Віктор, голова Наглядової Ради Інституту світової політики
48. Шумило-Тапіола Ольга, запрошений експерт Європейського центру Карнегі, Бельгія

Джерело: Главком
Розділи: Суспільство

17 січня

Інші дати
Народився Іван Труш
(1869, с. Висоцьке Львівська область – 1941) - український живописець-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик і організатор мистецького життя в Галичині.
«Нам треба стояти… ногами на нашій землі, головою бути в Європі, а руками обхоплювати якнайширше справи української нації» (Іван Труш)
Розгорнути
Народився Григорій Епік
(1901, с.Кам'янка Дніпропетровської обл. - 1937) - український письменник, перекладач. автор повісті "Восени", романів "Без грунту", "Перша весна".
Розгорнути