chrome firefox opera safari iexplorer

Сутність революції і завдання Нової Країни

25 квітня 2014 о 09:51
pravda.com.ua

То що таке Майдан?

На це запитання у кожного є своя відповідь. Хтось каже «повстання народу проти кримінальної влади», хтось – «антиконституційний переворот».

Обидві характеристики нічого не дадуть для розуміння глобальних причин і глобальних наслідків – отже, не допоможуть зрозуміти, що буде далі і що робити.

Майдан починався як рух на підтримку євроінтеграції, але дуже скоро, вже з 1 грудня, перестав ним бути.

Прості пояснення на кшталт «люди вийшли проти побиття студентів та корупції» або «олігархи вирішили підбурити народ, щоб змінити баланс на свою користь», або навіть «західні спецслужби організували спецоперацію проти Росії» не забезпечують жодними підставами для розуміння, чому люди на Майдані проявили таку активність, масовість і стійкість.

Вочевидь, Майдан — це щось набагато важливіше, сильніше і абсолютно незвичайне, ніж просто повстання проти корумпованої і жорстокої влади.

Настав час усвідомити, з яким соціально-економічним явищем маємо справу. Тобто копнути глибше, розглядаючи Майдан в контексті всієї української та світової історії.

Це допоможе і прихильникам Майдану, щоб зрозуміти наступні кроки, і його противникам – аби усвідомити свою позицію та подальші дії.

Почнемо здалеку.

Всіх вчили у школі, що світ у своєму розвитку проходить певні стадії, які досить виразно відрізняються одна від одної. Економісти говорять про соціально-економічні формації: первіснообщинну, рабовласництво, феодалізм, капіталізм...

Політичні історики – про бездержавні племена, про тиранії, себто крихкі держави, що розсипаються після смерті тирана, про розвинені природні держави з неперервністю влади і закону, про наступну за ними епоху демократії і політичних націй.

Соціопсихологи кажуть про магічне мислення, героїчне, фундаменталістське, раціоналістичне мислення.

Яку сферу життя б не взяли, завжди побачимо ті самі стадії, що по-різному називаються.

Звичайно, ці стадії у різних сферах життя наступають і відходять не синхронно: іноді буває так, що мислення випереджає економічні відносини, а іноді навпаки, і так само співвідносяться політична система, рівень технологій, культура тощо.

Процеси в різних сферах відбуваються не одночасно, але пов’язані між собою: поширення нового мислення вимагатиме зміни політичної системи та економічних відносин. Так само нові економічні відносини рано чи пізно призведуть до зміни політичної системи та мислення мас людей.

Цей погляд, коли «все з усім пов’язано», називається інтегральним.

Зауваживши щодо несинхронності процесів в економіці, політичному розвитку, мисленні та культурі, все одно потребуємо якихось умовних назв для цих великих періодів.

Виходячи з умовності назв, будемо тримати їх у лапках і назвемо:

«Первісний світ» – первіснообщинні економічні відносини, бездержавні племена, магічне мислення.

«Древність» – різноманітні форми рабовласництва, крихкі держави, героїчне мислення.

«Середньовіччя» – різні форми феодальних відносин, закриті соціальні ліфти, розвинені держави, фундаменталістське мислення.

«Сучасність» або «Модерн» – капіталізм, вільний ринок, представницька демократія, політичні нації, відкритий доступ, раціоналістичне мислення.

Зауважимо, що на обрії вже проступають обриси наступної фази – "Постмодерну" – пост-капіталістичні відносини, мережева і пряма демократія, екологічне мислення.

Це розуміння також знадобиться.

Отже, де ж перебуває наразі мила Україна? Мусимо визнати, що значною мірою застрягла в «Середньовіччі».

Як же таке може бути? Адже у кожного другого є смартфон чи планшет, українці запускають супутники, експлуатують атомні електростанції та насолоджуються чудовими автомобілями і пральними машинами?

Давайте оцінимо Україну до Майдану.

Тутешня економічна система являє собою олігархічну модель. Язик не повертається назвати її «олігархічним капіталізмом», бо олігархічних капіталізмів не буває. Це оксюморон, змішування незмішуваних понять, на кшталт «палаючий лід» або «квадратне колесо».

Капіталізм — це рента капіталу, відкрита система із необмеженими можливостями, вільний ринок. Мільйони людей про це мріють, мільйони людей цього бояться, але правда в тому, що люди тут цього ніколи не бачили.

В окремих галузях є вільний ринок, там, куди не дісталася держава, але це виключення, і то часто таке, що підтверджує правило.

В інших сферах царить рента статусу – олігархи набули свого статусу не через статки, а навпаки — через свій статус вони набули фантастичних статків.

Це закрита система з неподоланними перешкодами корупції, рейдерства, адміністративних бар’єрів, що часто супроводжується монополізмом чи олігополією, надприбутками через високі ціни.

Вирок: олігархічна система — це різновид феодалізму.

Від економіки перейдемо до політичного устрою. Країна має прапор і гімн, але значною мірою залишається постколоніальним утворенням.

Формування політичної нації не завершено, і значна кількість населення взагалі не розуміє, що це таке і навіщо, а то не було би питання про мову.

Знаходимося під впливом і під тиском імперії, від якої начебто відокремилися, але не повністю: залишаємося в її геополітичному просторі, в її культурному просторі, де панують російські серіали та тюремний шансон.

Українці ще не вистрибнули остаточно з політичних форм Української РСР, несемо на собі всі вади пострадянського устрою.

Немає ідеологічних партій, а самі лише клани. «Демократія» вже нав’язла в зубах своїми корупційними формами, що чітко відповідають середньовічним поняттям «сюзерен-васал».

Власне, вітчизняні політики і поводяться часто як типові феодали, а виборці – як кріпаки.

Такі самі середньовічні форми маємо в ментальності. Переважна частка населення живе патерналістським мисленням. За оцінками соціологів станом на 2011 рік – це десь 55%.

Тобто очікує від доброго царя чи доброї цариці милостей і захисту.

Патерналістське, воно ж фундаменталістське мислення чітко відрізняється від сучасного раціоналістичного: люди прагнуть не самореалізації, а безпеки; не розвитку, а спокою; не можливостей, а справедливості; не багатства, а добробуту – "щоб було, як в усіх; не кар’єри, а роботи.

Відповідно до цього політики формують свої гасла: «Україна для людей», «покращення вже сьогодні», «справедливість є, за неї варто боротися».

Висновок однозначний: Україна застрягла у «Середньовіччі».

Наявність інтернету та автомобілів нічого не вирішує: автомобілі робимо не самі, а закуповуємо на гроші від експорту низькопередільного металу, а в інтернеті люди бачать лише відображення того, що і так є в їхній голові.

Додатковим доказом є те, що місцева хронічно недоінвестована промисловість, отримана у спадок від Радянського Союзу, потроху розпадається.

Саме так воно виглядало би, якби середньовічний барон отримав у спадок сучасний металургійний комбінат: він міг би лише підтримувати певний час виробництво, не розвиваючи його, бо для того немає ні бажання, ні розуміння, ні технологій, ні людського капіталу.

Ну, а наявність в Україні розвиненого ІТ-сектора добре пояснюється тезою про співіснування економічних укладів і ментальних моделей. Це росток нової України всередині старої, «середньовічної».

Чому ж застрягли і що з тим робити?

Для цього треба трохи зануритися в історію. І побачити там Європу станом на 1400 рік: найжалюгіднішу частину світу. Найбільш відсталу в сферах науки, технологій, мистецтва, філософії, писемності, медицини, політичного устрою тощо.

Натомість величний світ Ісламу вражає своїми досягненнями у науці та філософії, розкошами та потужністю.

Далі світ Китаю з фантастичними відкриттями і найкращою в світі системою управління державою…

Але десь починаючи з 1450 року протягом життя декількох поколінь Європа робить величезний стрибок в усіх сферах життя: наукова революція, промислова революція, релігійні реформації, утвердження верховенства права, поширення раціоналізму і гуманізму, утвердження політичних націй…

Відродження та Просвітництво йшли несинхронно, але підживлювали одне одного.

Натомість інші світи занепадали, і дуже скоро Європа вийшла на світове панування – не лише силою новітньої зброї, що її дали нові технології та соціальні відносини, але й силою кращого прикладу.

Адже джинси, смартфони, жувальна гумка і пристрасть до голлівудських фільмів – це є наслідок привабливості кращого, а не силового примусу.

Стрибок Європи із «Середньовіччя» до «Сучасності» викликав хвилю копіювань.

Найкраще вчинила Японія, яка в епоху реформ Мейдзі дуже швидко, хоч і великою ціною, стала сучасною країною. І вже 1905 року перемогла величезну, але середньовічну Російську імперію.

Сама ж Російська імперія розтягла свій перехід на триста років – розпочав його Петро І, а завершення годі чекати: хоча більшовики і зробили технологічний стрибок, але вони же зрізали паростки нового мислення і «закрили» політичний розвиток на сто років.

Приклад успіху ХХ сторіччя – реформи Ататюрка в Туреччині, яка значною мірою досягла більших успіхів, ніж Україна.

Україна ж, розірвана між імперіями, з тривалою перервою у власній державності, зі слабкими і колабораціоністськими національними елітами, досить велика і мозаїчна як для європейської держави, дотепер значною мірою сидить у «Середньовіччі».

Це пояснює такі феномени, як незавершеність формування політичної нації, невідповідні суспільні цінності, а за словами Ярослава Грицака, «цінності мажуться на хліб», спотворена політична система, громадянська пасивність тощо.

Українці не одні такі у світі – на них схожі жителі Латинської Америки, можливо, саме тому тут такі популярні їхні серіали…

Вже згаданий Ярослав Грицак, видатний український історик, неодноразово пояснював: для України модернізація, тобто перехід в «Сучасність», вона ж «Модерн» дорівнює вестернізації, тобто копіюванню західного досвіду – адже саме Західна Європа та її заокеанські «дочки» першими здійснили цей перехід.

Саме тому євроінтеграція послужила символом бажаного переходу, а зовсім не через реальне бажання до когось приєднатися чи поступитися своїми культурними засадами і незалежністю.

Зауважимо: світ «Сучасності» охоплений полум’ям системної кризи, що стосується економічних відносин, технологічного розвитку, філософії та літератури, демографії і менталітету, політичних систем і культурних парадигм.

На обрії народжується новий світ, якому ще немає імені, і про нього вже згадувалося.

Україні треба туди, але перестрибувати не можна – бо ж кожна стадія розвитку наділяє кожну людину і соціум в цілому необхідними якостями і навичками.

Значить, українське завдання надзвичайно складне: треба увійти в цей вогонь, пройти наскрізь і вийти в новий світ.

Знання цього глобального контексту дозволяє за подіями останніх місяців побачити не просто повстання народу проти корумпованого і жорстокого режиму, чи нову фазу протистояння великих світових держав, а глибокі соціальні, економічні, політичні і ментальні процеси, що повністю відповідають контексту світового розвитку.

Отже, чим є Майдан? Зрозуміло, що це не просто повстання, а революція – тобто стрімкі кардинальні зміни.

Яка ж це революція?

Майдан є троїстою революцією – економічною, геополітичною та ментальною. І всі три революції мають на меті перевести Україну із «Середньовіччя» до «Сучасності».

По-перше, це соціально-економічна революція: революція середнього класу проти феодалізму, який проявляється у формах закритої олігархічної моделі.

Як сказали би марксисти, революція дрібних буржуа проти баронів. За вільний ринок, за вільний розвиток.

Саме тому так багато було на Майдані підприємців, саме тому малий і середній бізнес надавав беззастережну підтримку.

По-друге, це українська національно-визвольна, антиколоніальна, антиімперіалістична революція.

Революція за звільнення від імперії, від її спадщини та тиску. Це завершення визвольних змагань українського народу, що тривали все ХХ сторіччя і жодним чином не завершилися у 1991 році.

Наразі завершуємо. Остання імперія світу символізує світове «Середньовіччя».

По-третє, це революція свідомості, яка в журналістиці вже отримала назву «Революція гідності».

Нове мислення проти старого мислення, нові цінності проти старих – і біологічний вік носіїв неважливий, бо бачимо носіїв нових цінностей досить похилого віку, а також молодих носіїв старих середньовічних цінностей.

Три революції в одному, і всі три спрямовані на остаточний розрив із «Середньовіччям» та перехід у «Сучасність», а можливо, й далі!

Українці такі не одні у світі, бо не лише Україна намагається зробити цей перехід. Але три революції в одному — це не просто дуже незвично. Це унікально.

Розуміння природи Майдану як троїстої революції пояснює дуже багато феноменів. І участь підприємців, і велику активність Західної України, й особливу роль молоді. І нерозуміння на Сході, де вплив імперії особливо сильний, а політична нація ще не сформувалася.

Опір олігархів і неготовність політичної, себто «реєстрової» опозиції реально очолити народний спротив.

Тривалість мирного протистояння і чистий символізм битви на Грушевського

Підтримку національних меншин України та беззаперечну дипломатичну перемогу нового уряду.

Героїзм Небесної Сотні і ницість імперських верховодів.

Майже всі особливості Майдану стають зрозумілими, якщо усвідомимо його глобальні, а не поточні причини у світовому історичному контексті. Але головний висновок простий. Будь-яка революція завершується лише тоді, коли вона досягла своїх цілей.

Подивіться на цілі, і ви побачите, що революція на ймення Майдан продовжується, навіть без наметів і бруківки.

Валерій Пекар

16 січня

Інші дати
Народився Гордій Коцюба (Коцегуб)
(1892, с.Костів Харківська область - 1938) — український письменник і публіцист.
Розгорнути
Народилася Леся Кривицька (Єлисеєва)
(1899, м. Чигирин - 1983) - українська актриса, народна артистка України. Ролі: Анна, Предслава ("Украдене щастя", "Сон князя Святослава" І. Франка), Ольга ("Три сестри" А. Чехова), матір ("Вій, вітерець!" Я. Райніса).
Розгорнути