chrome firefox opera safari iexplorer

Бандера і бандерівці: міфи і реалії

06 травня 2014 о 10:39
ukurier.gov.ua

У перші повоєнні роки офіційно вживалось дике по своїй суті визначення «українсько-німецькі націоналісти», за допомогою якого радянські ідеологи вкорінювали у свідомість людей знак рівності між нацистськими окупантами й тими, хто повстав проти «сталінського порядку». Уже згодом узаконили більш адекватний термін «українські буржуазні націоналісти», хоча з таким же правом можна назвати Жовтневу революцію 1917 року… дворянською, адже більшість її вождів на чолі з Леніним — аж ніяк не пролетарії.

Усе це — красномовні підтвердження цілеспрямованої кампанії з підміни понять, перекручування фактів, відвертої брехні, завдяки чому чимало наших співвітчизників досі називають бандерівців «бендерівцями», однак свято вірять, що «Бендера» — фашистський прислужник, а очолюваний ним рух нарівні з гітлерівським нацизмом засуджений Нюрнберзьким трибуналом.

Терором  на терор

Варто нагадати, що Степан Бандера ніколи не був радянським підданим, а тому звинувачувати його у «зраді Батьківщини» немає жодних юридичних підстав. Стосовно злочинів, вчинених на той час громадянином Польщі проти СРСР, то першим із них стала участь в організації вбивства влітку 1933 року працівника радянського консульства у Львові Майлова. Мета терористичного акту, здійсненого Миколою Лемиком, — привернути увагу світової громадськості до штучного Голодомору, старанно замовчуваного як в СРСР, так і в Польщі. Жодним чином не виправдовуючи вбивць, треба сказати, що їхній злочин виглядає мізерним на тлі мільйонів безкарно замучених голодом українців.

Безпосередній виконавець завдання сам здався польській поліції, його було засуджено до довічного ув’язнення, яке закінчилось у вересні 1939 року, коли Німеччина і СРСР напали на Польщу. Після початку вже радянсько-німецької війни Микола Лемик у складі похідних груп ОУН відбув на велику Україну й був розстріляний гітлерівцями у Миргороді на Полтавщині.

Сам Бандера опинився у тюрмі за участь в організації вбивства 15 червня 1934 року міністра внутрішніх справ Польщі Перацького. Це стало відплатою за сумнозвісну кампанію пацифікації (умиротворення) українців. Гідна поведінка підсудних викликала повагу навіть незаангажованої польської преси, яка вимушена була визнати: «Український народ є, він живе і бореться за своє право на життя». Утім, це не вплинуло на рішення суддів, які у січні 1936 року винесли Бандері смертний вирок, замінений на довічне ув’язнення.

На той час «панська» Польща вважалась в СРСР чи не головним потенційним противником. Отож злочин Бандери міг би розцінюватися радянськими властями як доблесть, якби Сталін не боявся українців ще більше, ніж поляків. Проведене в УРСР «упокорення голодом» та цілеспрямоване винищення національної еліти в 1937 році не йшло в жодне порівняння з «пацифікацією», а тому кремлівського тирана все більше тривожило зростання національного руху на підвладних Польщі українських землях. Реакцією стало підступне вбивство у Роттердамі радянським терористом №1 Судоплатовим лідера ОУН Коновальця, що призвело до розколу до того монолітної організації на бандерівців і мельниківців.

У дереворитах полеглого у бою художника Ніла Хасевича втілено ідеологію бандерівського руху. Фото надане автором

Що дозволено Юпітеру…

Ставлячи на карб українським націоналістам їхню співпрацю з гітлерівцями, не варто забувати, що те ж саме робив… СРСР аж до нападу на нього. Причому якщо вожді останнього із суто меркантильних мотивів «начисто забули» про злочини фашизму (чи, точніше, націонал-соціалізму), влаштовували з гітлерівцями спільні військові паради та аж до 22 червня 1941 року забезпечували Третій рейх стратегічно важливими у війні проти Великобританії сировинними ресурсами, то керівництво ОУН прагнуло до відновлення державності України та захисту українців від сталінського терору. Зокрема, від «золотого вересня» 1939 до кінця 1940 року із західноукраїнських земель примусово депортували до віддалених районів СРСР понад сто тисяч «соціально ворожих елементів» та членів їхніх сімей, що кардинально позначилось на ставленні місцевого населення на «червоних визволителів».

Утім, немає жодних об’єктивних підстав вести мову про якесь виняткове «зрадництво хохлів», хоч жоден інший народ у складі СРСР не зазнав настільки масового винищення, як українці у роки Голодомору. Однак якщо у всіх на слуху створені бандерівцями батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», що налічували загалом 700 вояків, та дивізія СС «Галичина» чисельністю 11 тисяч солдатів, то мало хто знає, що кількість етнічних росіян, що ВОЮВАЛИ на боці гітлерівців, сягала півмільйона осіб. Крім відомої всім Російської визвольної армії генерала Власова, це ще 29-та і 30-та гренадерські дивізії СС, дві кавалерійські та пластунська козачі дивізії СС, російська піхотна дивізія «Фон Штумпфельд» та окремі піхотні бригади, полки, охоронні спецпідрозділи. Крім того, були ще гіві («добровільні помічники»), які виконували суто господарські роботи у військах Вермахту.

Натомість чомусь саме українців «призначили» головними колаборантами. У цьому плані напрочуд показова істерія з приводу «українських есесівців» з «Нахтігалю», що буцімто розстрілювали у Львові євреїв та польську професуру. Однак у матеріалах створеної відразу після звільнення міста Надзвичайної державної комісії з розслідування злочинів фашистів на Львівщині — про це ні слова, як і в матеріалах Нюрнберзького трибуналу. Виявляється, ці звинувачення вперше прозвучали… 24 жовтня 1954 року з вуст східнонімецького професора Нордена, чия «викривальна» прес-конференція стала відповіддю на вбивство 15 жовтня 1954 року в Мюнхені радянським бойовиком Сташинським провідника ОУН Степана Бандери.

…Утім, повернімося до перших днів війни, коли 30 червня 1941 року у Львові урочисто проголосили Акт відновлення Української держави. Відповіддю німецької окупаційної влади став арешт Степана Бандери, якого аж до 6 жовтня 1944 року утримували в гітлерівському концтаборі Заксенгаузен. Двох рідних братів провідника ОУН — Олександра і Василя — замордували у липні 1942 року в Освенцімі, а наймолодший брат Богдан, на думку дослідників, загинув як член похідної групи бандерівців у Херсоні від рук гестапівців.

Тим часом Сталін у 1941 році не лише намагався укласти сепаратний мир з Гітлером, погоджуючись за прикладом Леніна відкупитись від німців… територією України, а й вдавався до прямих провокацій проти ОУН. Так, у найважчий момент оборони української столиці, коли позиції під ним фактично утримувались народним ополченням, радянський агент у вже занятому німцями Житомирі підступно застрелив провідних представників руху мельниківців, що мали проголосити незалежність України в Києві — Сеника і Сціборського, зваливши вину за це на… бандерівців, що спровокувало нову хвилю протистояння.

Хто справжні герої?

Колись за найменшу згадку про тисячі політв’язнів, знищених радянськими катами перед відступом, можна було поплатися не лише свободою. «Воїнською доблестю» іменувалось тотальне знищення власних населених пунктів, у яких нічого не мало дістатись ворогу. Такі «дрібниці», як подальша доля мільйонів радянських громадян, що не з власної волі опинились в окупації, не хвилювала ні сталінських «стратегів», ні, тим більше, гітлерівців. Отож саме похідним групам ОУН завдячують врятованими життями мешканці багатьох українських міст із Києвом включно, де відновлення хоч якоїсь самоорганізації не допустило масових смертей від голоду, холоду, антисанітарії.

Втім, у нацистів були зовсім інші цілі, а тому бандерівців звинуватили у поширенні шкідливих «для німецьких інтересів» ідей. 25 листопада 1941 року окупаційні власті видали наказ із чіткою вимогою: «Рух Бандери готує повстання з метою створення незалежної України. Усі активісти руху Бандери повинні бути арештовані і після грунтовного допиту таємно знищені».

За визнанням самих нацистів, найнебезпечнішими ворогами Рейху на українській території у першу воєнну зиму були не радянські партизани і підпільники, а… бандерівці. Саме вони прийняли на себе перший удар каральної машини гітлерівців, а згодом — радянських партизанів, які з весни 1943 року активізувались в Україні.

Класичним прикладом провокацій проти бандерівців служать спецоперації розвідника Кузнецова, який під час знищення гітлерівських високопосадовців залишав документи, що нібито засвідчували участь у цих вбивствах оунівців. До речі, на відміну від звинувачуваних в антисемітизмі бандерівців, на боці яких воювали навіть «єврейські курені УПА», в спецзагоні Медведєва, на базі якого діяв Кузнецов, євреїв, які шукали порятунку в радянських партизан, тихцем розстрілювали задля збереження таємниці розташування табору бойовиків.

Ще ганебнішою і масовою практикою «залучення населення до опору окупантам» служило розміщення партизанських загонів у населених пунктах, навіть якщо в цьому не було жодної практичної потреби. Утім, командири добре знали, що слідом прийдуть нацистські карателі, а вцілілі після їхніх «акцій» селяни поповнять лави народних месників.

Чи дочекаємось правди?

Усім добре відомі моторошні подробиці звірств бандерівців проти радянських активістів після звільнення Західної України з-під гітлерівської окупації. Втім, ніхто із дійсно об’єктивних дослідників нині не ризикне сказати, скільки людей загинуло від рук оунівців, а скільки — від провокаційних дій спецпідрозділів НКВС, що під виглядом повстанців безкарно мордували, грабували і ∂валтували місцеве населення. Натомість офіційна статистика засвідчує, що із 8 мільйонів галичан у 1944—1952 роках репресували майже півмільйона, причому звинувачених у зв’язках з «бандерівцями» навіть показово страчували на центральних майданах міст.

Та навіть за таким ставленням влади до «західняків» саме вони врятували у 1947 році мільйони українців зі Східної України, що масово їхали до «бандерівців» у пошуку хоч якихось харчів для вимираючих від голоду родин радянських колгоспників.

Натомість показовим свідченням неймовірного цинізму провокаторів із НКВС служить трагічна доля Ярослава Галана, який начебто загинув від рук бандерівців. Проте факти свідчать, що не лише все було з точністю до навпаки, а навіть найбільш одіозні антиоунівські памфлети письменника мають зовсім інше авторство.

Ще менше правди у нібито «загальновідомій істині», що ОУН–УПА засудив Нюрнберзький трибунал. Радянська сторона справді намагалася звинуватити бандерівців у колабораціонізмі, однак надані СРСР матеріали суд розцінив як недостовірні та відмовив у їх розгляді. Не зайве нагадати, що на час роботи трибуналу ще не йшлося про «холодну війну» між колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції, а тому про жодну політичну вмотивованість цього рішення не йдеться.

28 березня

Інші дати
Народився Юліан Бачинський
(1870, с.Новосілка Тернопільська область – 1940) - український громадський і політичний діяч, публіцист, автор праці «Україна Irredenta», в якій обґрунтував необхідність створення української незалежної держави.
"Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!". (Юліан Бачинський)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі