chrome firefox opera safari iexplorer

Курс на патріотизм. Позитивний досвід Швейцарії

02 червня 2014 о 12:22
LB.ua

Події останніх кількох місяців в Україні розвивались зі змінним успіхом. Держава встигла пережити і миті колосального піднесення, і надзвичайно складні моменти. Було багато важких національних втрат, але дещо за цей час українці зуміли надбати. І одним з таких надбань став небачений до цього підйом національної свідомості, який за ці кілька місяців набрав глобальних масштабів і поширився далеко за межі держави. Такий підйом є надзвичайно корисним і в подальшому тільки сприятиме розвитку країни – в Швейцарії це працює на 100%.

Ще три роки тому таку картину важко було собі уявити. Сьогодні навіть ті українські міста, в яких патріотизм був присутній на зародковому рівні, просто вибухають національною ідеєю. Вказівники міст перефарбовані в кольори національного прапору, вибори президента тавипускні у вишиванках, масова здача крові бійцям армії, що супроводжується виконанням гімну, неймовірна кількість авто з національною символікою – такою запам’ятають Україну в 2014. Одеса і Дніпропетровськ, Харків і Миколаїв, Херсон і Запоріжжя – всі ці міста і ще багато інших, зараз ламають стереотипи, перекреслюють теорії «русского мира» і доводять, що Україна таки є унітарною країною.

Але чому саме тепер, в часі, коли Україна не може похвалитись ані потужними економічними досягненнями, ані можливістю забезпечити гідний рівень захисту для власних громадян, українці почали вірити у власну країну?

Фундамент патріотизму.

Якщо в Західній Україні та Києві дефіциту на патріотичні настрої не було ніколи, то решта наших земель після здобуття Україною незалежності йшли до цього цілих 20 років.

Парадоксально, але значну частку в розвиток українського патріотизму вклав не Кравчук і не Кучма, і навіть не Ющенко з його невмілими спробами миттєво перетворити цілі покоління колишніх радянських адептів в поціновувачів української культури. Найбільше для консолідації українців та пробудження національної свідомості зробив Янукович, той самий, який до небачених розмірів виростив українську корупцію, який систематично руйнував основи держави, і на руках якого зараз кров сотень українців. Але починав він не так погано…

Євро -2012, незважаючи на колосальні кошти, розкрадені під час підготовки, стало першим етапом новітньої «патріотизації» України. Сам того не відаючи, режим Януковича перетворював маси людей з паспортами громадян України в українців по духу. Футбольна ейфорія, яку пережили українці, втілювалась, зокрема, і в національній символіці, яку тоді можна було побачити всюди. Всі тогочасні спікери влади твердили, що Україна – це круто, що Європа – це наше майбутнє.

Не дивно, що коли у кінці 2013 року Янукович різко змінив свою риторику, його не зрозуміли. Більше того, коли людей з українською символікою почали бити тільки через її наявність, народ почав активно обороняти свої права. Ніхто не хотів відмовлятись від того символу, який ще вчора був унікальним виявом національної свідомості, а сьогодні перетворювався в квиток до СІЗО або лікарні. І чим ризикованіше було ці символи носити – тим більше людей робило це. Навіть тоді, коли за це почали вбивати.

Прапор перетворився з модної атрибутики футбольних фанів в ідентифікатор «свій-чужий» — його цінність виросла в рази. Те, що відносно легко далось Україні в перші дні розпаду Радянського Союзу, зараз доводилось захищати всіма силами.

Вдалося. Неймовірною ціною, але вдалося. Відвоювали, захистили.

Зараз Путінська окупація стала третім, завершальним етапом по зміцненню патріотичних почуттів українців. Гімн, герб, прапор — це вже не футбольна атрибутика, не символ політичної свідомості – це межа життєвого простору, з якого нас намагаються вижити, змусивши повернутись в безперспективне минуле.

Швейцарський бренд.

Народ, який ще вчора добродушно усміхався після почутих не зовсім коректних анекдотів про українця, сьогодні сприймає будь-які спроби образити щось українське, як власну персональну образу. Народ, який ще вчора ставився до державного прапора, як до двох рівновеликих шматків жовто-блакитної матерії і асоціював його з фасадами державних установ, офіційними церемоніями та атрибутом незначної кількості українських націоналістів, сьогодні готовий помирати за цей прапор.

Такий вибух українського патріотизму є майже унікальним для Європи – щось подібне можна побачити в Швейцарії.

Про швейцарський патріотизм ходять легенди. Він вже давно став таким же брендом, як швейцарська армія, шоколад, банки та годинники. По суті, завдяки патріотизму та консолідації швейцарців, — ця країна сьогодні стала не тільки еталоном стабільності, зразком високих соціальних стандартів, а й зуміла зберегти свою цілісність.

Відомо, що під час Другої світової війни окупувати Швейцарію готові були і гітлерівська Німеччина, і країни антигітлерівської коаліції, але ніхто так і не наважився цього зробити. Унікальний план оборони «Національний редут» відбив бажання нападати на цю країну, адже план передбачав не тільки оборону, а й повне знищення всього, чим би міг скористатися окупант, а також виключав можливість капітуляції за будь-яких умов. Не піддавались швейцарці і на гітлерівську пропаганду, створивши в своїй країні цілу систему протидії інформаційним наступам під назвою Geistige Landesverteidigung – Духовна оборона.

Але ні система оборони, ні унікальна армія добровольців, ні геніальний державний діяч Анрі Гізан не врятували б Швейцарію, якби її народ, попри колосальну відмінність в етнічному, мовному, історичному складі жителів різних кантонів, не продемонстрував колосальну єдність. Розмовляючи на різних мовах, будучи католиками чи протестантами, швейцарці не смикались в пошуках приєднання до значно сильніших країн тогочасної Європи. Історія не пам’ятає випадків, коли німецькомовний, франкомовний або італомовний кантон захотів би під час війни приєднатися до Німеччини, чи до Італії. І швейцарці не програли. Сьогодні ця маленька країна, попри бідність природних ресурсів, залишається однією з найбагатших країн світу.

А швейцарці залишаються патріотами. Символіку їхньої країни можна побачити всюди – і на маленькому швейцарському ножі або плитці шоколаду, і на лобовому склі проїжджаючих мимо авто, і на флагштоках біля звичайних приватних будинків.

Сьогодні подібні речі відбуваються в Україні. Жителі нашої країни, де б вони не жили, якою б мовою вони не розмовляли, вперто демонструють приклади національної єдності. Швейцарський бренд, який сьогодні відчувається в більшій частині України, дає надію на те, що наша країна має хороше майбутнє. Якщо керівництво країни зуміє скористатися такою чудовою нагодою, то зможе побудувати сильну державу і, подібно Анрі Гізану, зберегти її від серйозних зовнішніх загроз.

Джерело: LB.ua
Розділи: Громадська думка

17 січня

Інші дати
Народився Іван Труш
(1869, с. Висоцьке Львівська область – 1941) - український живописець-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик і організатор мистецького життя в Галичині.
«Нам треба стояти… ногами на нашій землі, головою бути в Європі, а руками обхоплювати якнайширше справи української нації» (Іван Труш)
Розгорнути
Народився Григорій Епік
(1901, с.Кам'янка Дніпропетровської обл. - 1937) - український письменник, перекладач. автор повісті "Восени", романів "Без грунту", "Перша весна".
Розгорнути