chrome firefox opera safari iexplorer

Побачив світ останній том академічної «Історії української культури»

03 липня 2014 о 12:18
umoloda.kiev.ua

На полицях книгарень з’явилася остання книга академічного проекту «Історія української культури» у 5-ти томах — унікального системного дослідження тисячолітнього розвитку вітчизняної культури, повідомляє Україна молода. 

Насправді книжок дев’ять, оскільки 4-й том — у двох книгах; 5-й — у чотирьох. Серед авторів — весь перший ряд вітчизняної гуманітаристики: Михайло Брайчевський, Сергій Кримський, Мирослав Попович, Дмитро Горбачов, Станіслав Кульчицький, Наталя Яковенко, Дмитро Степовик — загалом близько двохсот науковців, добре знаних за книжками-подіями останніх років.

Кореспондент «Книжки року» попросив прокоментувати унікальне видання члена головної редколегії проекту академіка Миколу Жулинського.

— Яка історія цього величезного проекту — близько дев’яти тисяч сторінок синтетичних досліджень та унікальних ілюстрацій?

— Спроби узагальнити досягнення української культури простежуються з початку ХХ століття в історичних працях М.Грушевського та Д.Багалія; у мистецтвознавчих розвідках Д.Антоновича, В.Модзалевського, М.Голубця, Ф.Ернста, В. та Д. Щербаківських. Помітним здобутком обіцяла стати енциклопедична праця «Украинский народ в его прошлом и настоящем», проте злигодні Першої світової війни дозволили видати у Москві лише перші два томи (1914; 1916) із задуманих чотирьох. Та вже 1918-го у Києві вийшов нарис «Українська культура» Івана Огієнка (пізніше відомого як митрополит Іларіон, а на той час — приват-доцента Київського університету). Далі бачимо праці, створені переважно за межами материкової України. Це «Історія української культури» за редакцією Івана Крип’якевича (уперше видана у Львові 1937 р.; доповнена і перевидана в Києві 2002 р.) та «Українська культура» за редакцією Дмитра Антоновича (лекції, видані 1940 р. у чеських Подєбрадах; перевидані в Києві у 1993 р.). Пізніше з’являється монографія Мирослава Семчишина «Тисяча років української культури» (Нью-Йорк, 1985; перевидання — Київ, 1993). Ці книжки проломлювали шлях науковому осмисленню української культури, вони сповнені захопленого ставлення до цього феномена, проте їм бракує системності та аналітичної глибини. За рівнем концептуальності з нинішньою 5-томною «Історією української культури» не може іти в порівняння і низка посібників з української культури, які (добре, що цей предмет таки увійшов до програм вишів!) з’явилися за період, коли готувався п’ятитомник.

— А як довго він готувався?

— Ідея багатотомної «Історії української культури» народилася серед чільних науковців української Академії наук у 1990 році, у бурхливу добу виборювання національної незалежності. Задум активно підтримав президент Академії Б.Є.Патон, він же й очолив Головну редколегію проекту. Підготовку томів було доручено академічним інститутам гуманітарного профілю. Робота над 1-м томом зосереджувалася в Інституті археології (головний редактор — П.П.Толочко), підготовку 2-го тому координував львівський Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича (головний редактор — Я.Д.Ісаєвич), 3-го тому — Інститут історії України (головний редактор — В.А.Смолій), 4-го тому — Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського (головний редактор — Г.А.Скрипник), підготовку 5-го тому доручили Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка і редагувати довірили мені. За первісними планами, 5-томне видання мало з’явитися десь у другій половині 1990-х. Проте радикальне переосмислення світоглядного, наукового, культурного набутку суспільства випотребувало більше часу, ніж гадалося попервах. Не бракувало фінансових та технічних труднощів — відтак перші два томи «Історії...» вийшли тільки 2001-го. І ще дванадцять років пішло на остаточне завершення проекту.

— Яка структура усього видання?

— Провідний принцип — хронологічний. П’ять томів — це п’ять великих історичних періодів розвитку української культури. В межах тому — розподіл за сферами культури, які мали суттєве значення для відповідного періоду. Наприклад, у томі про XVII — XVIII ст. вміщено невеличкий окремий розділ «Техніка і технічні знання»; у томі ж, присвяченому ХХ — початку ХХІ ст., аналогічний предмет займає вже значну частину книги. Або таке: для епохи XVII — XVIII ст. було слушним виділити таке явище, як «становлення і розвиток поштової справи», — і порівняйте, які засоби у формуванні єдиного комунікаційного простору одержало ХХ, а тим більше ХХІ століття! Втім, давайте по порядку. У 1-му томі, що має підзаголовок «Історія культури давнього населення України», реконструюється процес первинного залюднення українських теренів, побутування тут різних етносів — від Пізнього Палеоліту до періоду розвиненої первісної общини (Бронзова доба), і далі через культуру скіфо-сарматського часу, античних держав Північного Причорномор’я — до давніх слов’ян та Київської Русі (цей розділ у томі найоб’ємніший), до культури середньовічних кочівників та давнього Криму. Автори 2-го тому дослідили розвиток освіти, мистецтва й науки в Україні упродовж ХІІІ — першої половини XVII ст., тобто періоду Галицько-Волинського князівства, яке захистило Європу від монгольської навали, та історію українських земель у складі Великого князівства Литовського й Корони польської та утвореної з них у 1569 р. Речі Посполитої. Об’єктом розгляду стали ренесансні тенденції та процес формування культури бароко; досліджено народно-традиційну аграрну культуру, нову роль міст у суспільному житті; проаналізовано такі мистецькі явища, як монументальне малярство, ікона, книжкова мініатюра й зокрема визначну історико-літературну пам’ятку Галицько-Волинський літопис. 3-й том розпочинається оглядом від початку Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького (1648) і завершується кінцем XVIII століття, коли Україна підпала під тяжкий політичний, економічний та культурний гніт Російської імперії. Вельми цікавим є розділ «Субкультури соціальних верств і прошарків (політична еліта, духовенство, військові канцеляристи, козаки, селяни, міщани)», а також огляд діяльності Києво-Могилянської академії, становлення книгодрукування, образотворчого мистецтва, літератури, музики й театру. Змістом 4-го тому, виданого у двох книгах (вийшли у 2005 та 2008 рр.), є українська культура ХІХ століття: роль української мови і літератури у формуванні та утвердженні ідентичності українства; акцентація значення наукових товариств, університетів і музеїв у становленні національної ідеології, науки та мистецтва; багато уваги приділено цивілізаційним аспектам (активна розбудова міст, створення економічної та суспільної інфраструктур, виникнення нових культурних центрів).

— І, нарешті, про 5-й том, підготовку якого було покладено на Інститут літератури та на вас особисто?

— Не буду приховувати того очевидного факту, що зміст тому, який охоплює ХХ — початок ХХІ століть, є найскладнішим з огляду на кількаразові зміни ідеологічних і політичних курсів, що мало безперечний вплив на культурний процес. З набуттям Україною незалежності відкрилися раніше замовчувані та недосліджені явища, сформувалися нові точки зору на цілі періоди драматичного ХХ століття; треба було довести нитку викладу до дня сьогоднішнього, інтерпретувати найсвіжіші факти і події, загальна оцінка яких ще не установилася. Тож дуже швидко стало ясно, що 5-й том потребуватиме кількох книжок, і президія НАН України ухвалила відповідне рішення. Відтак, перша дослідницька частина має назву «Етапи розвитку української культури у ХХ — на початку ХХІ століття». Частина друга — соціокультурний огляд «Українська мова. Аспекти мистецького розвитку» — займає дві третини першої та всю другу книгу. Частина третя — «Культура та розвиток науки і технологій в Україні» — відповідає змісту 3-ї книги. Тут представлено дисципліни і напрями, у яких українська наука і техніка займає провідні у Європі і світі позиції, засвідчені безперечними здобутками. Заключна, четверта, частина — «Проблеми функціонування, розвитку і збереження культури в Україні» — займає усю 4-ту книгу.

— Назва останньої книжки «Історії української культури» звучить якось тривожно...

— Нововидана «Історія української культури» усім змістом свідчить, що українська культура — це не лише тисячолітній скарб, яким можна пишатися, а ще й велика проблема. Вся історія культури в Україні розгорталася як боротьба за національну культуру. Спочатку — як боротьба за право української нації мати і позиціонувати свою культуру. Далі — як боротьба за її самобутність, за окреслення певних меж інонаціональних впливів, які, з одного боку, наснажують потенціал її урізноманітнення, з іншого — коли йдеться про їх неконтрольований ступінь, — несуть загрозу її нівеляції. Ще — як супротив тому, щоб її духовна й моральна висота підмінювалася низькопробними маскультурними симулякрами. Все це актуально від середньовіччя до сьогодні. За роки незалежності цілком очевидно проявилася та культурна (часом її навіть важко так назвати) експансія із сусіднього околу, що сприяє деструктивним явищам у повновагому функціонуванні української мови, книговидання, кіноіндустрії, функціонуванні ЗМІ...

— А ще ж і глобальна піддатливість людини вузьким матеріальним інтересам?

— Так. Причому пріоритетний вибір матеріального набирає нових форм. Сучасна людина духовно знесилена, вилучена зі справжньої культури навальністю різних інформаційних послуг, які стимулюють нарощення матеріальних запитів та потребу відповідати накинутим стандартам поведінки, зв’язків, мислення — аж до «стандарту» вживання їжі, одягання, подорожування. Домінанта матеріального над духовним переслідує людство з давніх-давен. Український філософ В’ячеслав Липинський остерігав від ослаблення національного і морального, згадуючи давній Вавилон та стародавній Рим, де матеріальна складова критично перевищила громадську мораль... Не меншою проблемою для функціонування й збереження національної культури є включення України в світові глобалізаційні процеси, що мають як позитивні, так і різко негативні характеристики. Наприклад, глобальне маніпулювання свідомістю, коли під цілеспрямованими прожекторами маскульту особистість втрачає своє індивідуальне «Я», свою «самість», розчиняється в колективній масі бездумних споживачів ерзац-культури, нівелюється, а головне, відривається від свого національного пракореня — від рідної культури, народних традицій, мови, етнічної основи життєдіяльності. Якщо ми хочемо бути в європейській спільноті, нам не уникнути постмодерністського етапу цивілізаційного розвитку, а отже, на нас чекають спільні випробування загальнопланетарними загрозами в усіх сферах життя. Постає новий постмодерний світ на засадах взаємозалежності й цілісності, в якому досягти гармонійної, консолідованої єдності задля розв’язання майбутніх глобалізаційних викликів нелегко. Передусім слід мобілізувати власні національні ресурси — інтелектуальні, духовні; сформувати новий тип знання як основної складової суспільних цінностей.

— Можна казати, що видавничий проект, про який говоримо, формує такий новий тип знання?

— Безперечно. Це перше системне видання такого високого рівня деталізації дослідження багатовікової історії української культури, її іманентних основ, власного обличчя та зв’язків з іншими культурами. Певна річ, посилання на нього увійдуть до навчальних програм. Своєю появою «Історія...» стимулює подальші культурологічні студії, задає масштаб та окреслює контекст для аналітики сучасних процесів.

18 січня

Інші дати
Голодна кутя, або другий Святий вечір
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Розгорнути
Народився Іван Їжакевич
(1864, с.Вишнопіль Черкаської області - 1962) - український живописець, іконописець, письменник, графік. Автор картин «Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь», «Тарас Шевченко - пастух», «Битва козаків зі шляхтою», «Гайдамаки під Уманню», «Повстання селян у Галичині», «Перебендя» та ін.
Розгорнути
Народився Степан Жупанин
(1936, м. Іршава Закарпатської обл. - 2005) - український поет, педагог. Автор численних збірок для дітей.
Розгорнути
Народився Василь Батюшков
(1894, м. Самара, Росія - 1981) - український живописець. Оформлювач павільйонів у Києві на ВДНГ.
Розгорнути
Народилася По Ліна (Поліна Горенштейн)
(1899, м. Катеринослав - 1949) - український скульптор. Творила навіть втративши зір. Найбільшої майстерності досягла  в жанрі портрета.
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі