chrome firefox opera safari iexplorer

Зачаровані (казка про українців)

08 липня 2014 о 12:54
vkurse.ua

Колись я написала таку казочку. Але на той момент вона не мала належного, як для казки, закінчення. Події, серед яких нам випало жити, дали мені можливість трохи її змінити і закінчити...

... Жили колись вільні люди. Хлопці були працьовиті, дівчата красиві, діти розумні, старці мудрі, а як треба було, то всі вони вміли і за себе постояти і батьківщину захистити. Земля була своя і дуже родюча. Кожен день сходило Сонце, люди вклонялися йому. І Сонце було вдячне людям. Воно подарувало їм вогонь. Не той вогонь, що спалює все навкруги, а той, що вказує шлях у темряві, що не дає змерзнути, що годує, що розказує казки надвечір. Мала часточка цього вогню знайшла місце в кожному людському серці. І люди берегли той вогник і передавали його своїм дітям, а ті — своїм.

Передавали через мову, пісні, казки, навіть через одяг. Одяг був вишиваний, його вишивали вдень, коли світило сонечко, або ввечері, коли запалювали свічки. Тому візерунки теж отримували свою частинку сонячного вогню та тепла людської душі. Певно, саме тому було так приємно його вдягати. А ще люди вірили, що ті, сонячні візерунки захищають їх від будь-якого лиха.

Багато хто заздрив тому народу, приходив з лихом – забрати землю, поневолити людей. Але навіть полоненим вдавалося не скоритися, і це дратувало ворогів якнайбільше. Було не зрозуміло, що надає сили тому народу, чому, навіть вмираючи, люди залишались нескореними. Але якось-таки прознали лихварі про той сонячний вогник і задумали загасити його назавжди.

Найпотужнішим і злішим серед них був Морок з Півночі, який міг затьмарювати людині розум і доводити її до божевілля. І ось зібрав він підвладних йому відьмаків і чаклунів і наказав їм виголосити таке закляття, що знищить вільних людей.

Але чаклуни похитали сивими головами і сказали йому, ні, це неможливо, немає такого потужного закляття, але є інше. Дуже старе закляття може загасити в душах сонячний вогник, стерти всю пам’ять людську, і навіть старі люди забудуть пісні і звичаї і не згадають більше хто вони і звідки. Але закляття буде діяти доти, доки люди самі його не позбудуться.
Мороку це сподобалось. Та ніколи вони його не позбудуться! Вигукнув він і наказав чаклунам зачарувати людей.

І виголосили чаклуни Велике Закляття, і здійнялася буря. Дуже сильний вітер пронісся над землею, де жили вільні люди. Але там, де були ліси, закляття пройшло поверхнево – старі мудрі дерева боронили, а там, де був степ, майже не лишилося людини, на яку б це прокляття не подіяло. Дуже злився Морок, що чаклуни не змогли всіх людей лишити вогника, тому і всіляко намагалися шкодите їм, нацьковувати одне на одного, викрадати та вбивати. Його вірні слуги – жителі Країни Вічного Мороку заполонили Країну Вільних Людей.

Зачаровані люди вже не були вільними. Вони майже не всміхалися, ставали злими, в душах стало порожньо, холодно. Люди забули свою мову і почали переймати чужинську, співали інших пісень, а свого почали соромитись і забувати. Зачаровані тягнулися до тих, хто їх поневолив, але чужинці своїми їх не вважали, глузували з них, принижували. Від того, люди ставали іще злішими. Вони відчували, що щось в їх житті не так, що чогось їм бракує, але помилково вважали, що їм не вистачає грошей, багатства, влади. За нашіптуванням чужинців у всіх своїх бідах зачаровані люди почали звинувачували тих людей, що вберегли свій вогник. Бо ці люди для Морока були дуже небезпечні.
Колись великий нарід розколовся на дві ворожі частини.

Йшли роки, Морок дедалі більше боявся, що люди зможуть позбутися закляття, особливо боявся він тих, що попри всі його намагання зберігали свій вогник і ділилися ним з іншими. Морок наказував своїм слугам більше і більше робити людям зло, це його веселіло і заспокоювало. Слуги Мороку були раді йому служити, бо могли грабувати людей, відбирати в них все, а непокірних садити у в’язниці і вбивати. Вони рік у рік робили життя людей все нестерпнішим і нестерпнішим.

Люди довго терпіли всі знущання, аж поки терпіти стало вже несила. З різних міст і сіл, зі всієї країни почали вони йти і збиратися разом на великій площі у самому серці країни. Поруч стали ті, хто зберіг свій вогник і ті, хто його колись втратив.

Морок не на жарт переполошився. Він наганяв на людей мороз, а люди грілися коло діжок з вогнем. Він засипав їх снігом, а вони збирали його у мішки і захищалися ними від ворога. Він наганяв на них зневіру, а люди вмикали ліхтарики і співали пісень. На допомогу людям прийшов вогонь. Він був у діжках, біля яких люди збиралися щоб зігрітися, маленькими зірочками він спалахував у ліхтариках, його теплі вогники відображались в очах, зігрівали душу і поселялися у гарячих серцях.

Так зникло старе закляття. Люди позбулися його самі, як і застерігали чаклуни злого Морока. Обличчя людей світилися, їх погляди і посмішки стали теплими. Люди зрозуміли, що вони одне ціле, один народ, що давно живе на своїй землі. Вони ставали пліч-о-пліч і вогник кожного перетворювався на страшний вогонь для ворогів. Жадібні слуги Морока повтікали, злякавшись людей.

Вкрай розлючений Морок у безсильній злобі почав надсилати своїх найманців, щоб ті вбивали вільних людей. Але люди вже змінилися, вони зрозуміли, що їхня країна, це не просто земля, де вони живуть, а що це частина них самих, що була полита кров’ю славних предків, які боронили її і передали у спадок своїм дітям так, як і вони мають передати її своїм.

Люди згуртувалися і стали до боротьби. Було багато важких битв, багато людей загинуло, але навіть вмираючи, вони залишалися нескореними, а їх вогник назавжди залишався у душах інших людей. І вони здобули свою перемогу. І весь світ побачив величних, вільних і світлих людей.

А Морок, що вмів наводити божевілля на інших, сам збожеволів остаточно. Він сидів зі старою чаклунською книжкою і все намагався знайти вбивче закляття, але щось він зі злості своїй переплутав і перетворив сам себе на звичайного щура. Обернутися назад він не зміг, бо щури не вміють читати, і одного дня його вполювала звичайна кішка.

А люди почали вільно жити на своїй землі, відбудовувати міста, допомагати один одному, ростити дітей, берегти і захищати свою країну, щоб більше жоден ворог не прийшов на неї.

Оксана Шамрай, м. Дніпропетровськ

Розділи: Думка читачів

14 грудня

Інші дати
Народився Данило Апостол
(1654, с.Великі Сорочинці, Полтавська область - 1734) — український військовий і державний діяч кінця 17 — першої половини 18 століття, гетьман Лівобережної України в 1727—1734 роках.
Розгорнути
Народився Михайло Старицький
(1840, с.Кліщинці, Черкаська область – 1904) – українського письменника, режисера, театрального і громадського діяча. Він - автор п'єс «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Різдвяна ніч», «За двома зайцями».
Ніч яка, Господи, місячна зоряна, Видно, хоч голки збирай, Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиноньку в гай! Сядем укупочці тут під калиною, І над панами я пан! Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею Стелиться в полі туман. (Михайло Старицький)
Розгорнути
День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС
Відзначається у день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС.
Розгорнути