chrome firefox opera safari iexplorer

1 вересня минає 75 років від початку Другої світової війни

01 вересня 2014 о 09:18
day.kiev.ua

Дев’ять мільйонів осіб — стільки Україна втратила своїх громадян за період Другої світової війни. Сюди ввійшли безповоротні втрати військовослужбовців Червоної армії (2,4 мільйона), червоних партизанів та ополченців (0,2 мільйона), вояків — жителів України у складі військових формувань інших держав та в збройних формуваннях УПА (0,3 мільйона), втрати в результаті міграції жителів України за межі СРСР (1,7 мільйона). На жаль, половину від загальної кількості жертв війни, склало мирне населення — 4,4 мільйона (люди гинули від масового терору окупантів, катастрофічного погіршення умов життя).

Це — дані останнього дослідження демографічних наслідків Другої світової війни для України, проведеного науковцями Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В.Птухи НАН України, пише Оксана МИКОЛЮК у статті для газети «День».

Загалом першу половину ХХ століття вчені Інституту називають періодом бездумного марнотратства людських ресурсів. Якби Україні вдалося уникнути всіх катастроф, воєн, голодоморів та інших соціальних потрясінь минулого століття, то українців було би зараз понад 85 мільйонів.

На жаль, до сьогодні питання підрахунків жертв Другої світової війни залишається дуже заполітизованим. Торік російський президент Володимир Путін заявив, що Росія у Великій Вітчизняній війні могла би обійтися і без України. На що наші науковці відповідають: кожен п’ятий від усіх, хто загинув на фронтах цієї війни були українці.

Детальніше про наші втрати у цій катастрофі, а також про те, як вона відобразилася на сьогоднішній стан демографії «Дню» розповів науковий співробітник відділу демографічного моделювання та прогнозування Інституту демографії на соціальних досліджень ім. М.В.Птухи НАН України Омелян РУДНИЦЬКИЙ.

«ЗА ПЕРІОД ВІЙНИ ЧИСЕЛЬНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ СКОРОТИЛАСЯ НА 7,5 МІЛЬЙОНІВ»

— Розпочнімо з цифр: яка чисельність населення УРСР була на червень 1941 року, і яка —1945 року?

— Війна для України почалася 1 вересня 1939 року — як для всієї Європи, але будемо говорити про втрати, які Україна понесла в період з 1941 по 1945 роки. Україна була в центрі театру військових дій і тривалий час — майже 3,5 роки. За період війни чисельність населення України скоротилася на 7,5 мільйонів (з 41,5 мільйони станом на 22 червня 1941 року до близько 34 мільйонів осіб на 9 травня 1945 року). Це — наслідки війни, яка точилася 1417 днів (1224 дні Україна прожила в окупації — з 22 червня 1942 року по 28 жовтня 1944 року). Відновити довоєнну чисельність населення Україні змогла лише через 12,5 років (середина 1958 року).

— Скільки було мобілізовано військовозобов’язаних та які бойові втрати України?

— За період війни в Україні було мобілізовано до лав Червоної армії понад 7 мільйонів чоловіків 1886—1927 років народження та понад 100 тисяч жінок. Внаслідок мобілізації в діючу армію після звільнення території України війська першого, другого, третього і четвертого українських фронтів на 60% були укомплектовані вихідцями з України.

Безповоротні демографічні втрати військовослужбовців-жителів України у війні 1941—1945 років складають 2,4 мільйона, в тому числі бойові втрати — 1,7 мільйона. Відзначимо, що до безповоротних відносяться вбиті на полі бою, померлі від ран на етапах санітарної евакуації і в госпіталях, зниклі безвісті та померлі в полоні. Крім цього, в число безповоротних втрат включені також не бойові втрати, що не пов’язані з безпосереднім веденням бойових дій (загиблі в результаті надзвичайних подій, розстріляні за вироками воєнних трибуналів, самогубці, померлі від хвороб в госпіталях). Зараз найбільш відомі оцінки безповоротних втрат представлені у роботі, підготовленій воєнними істориками під керівництвом Г. Ф. Кривошеєва «Гриф секретности снят» (1993 р.). За оцінкою авторів цієї книги, безповоротні втрати Збройних Сил СРСР складають 8,7 мільйонів осіб, в тому числі бойові — 6,3 мільйонів. На сьогодні ці цифри втрат є офіційними. Цифра безповоротних втрат українців за дослідженнями даного колективу воєнних істориків становить 1,3 мільйону. Це явно цифра «зі стелі». Новітні дослідження воєнних істориків та демографів свідчать що насправді безповоротні втрати військовослужбовців становлять не 8,7 мільйонів, а 11,5—12 мільйонів осіб. Втрати України на фронтах, за нашою оцінкою, визначаються цифрою не 1,3 мільйона, а 2,4 мільйонів осіб.

Варто зазначити, що офіційною цифрою людських втрат СРСР за повоєнні роки на державному рівні маніпулювали в угоду політичній доцільності з метою приховати непомірні втрати населення. Протягом 16 років після війни всі людські втрати Союзу у ВВВ оцінювалися в 7 мільйонів осіб. У кінці 1961 року Микита Хрущов в листі шведському прем’єр-міністру зазначив, що минула війна «забрала 20 мільйонів життів радянських людей». В травні 1965р оку Леонід Брежнєв висловився, що країна втратила під час війни понад 20 мільйонів людей. Протягом чверті століття ці понад 20 мільйонів були офіційними втратами СРСР у ВВВ. З березня 1989 за дорученням ЦК КПРС працювала державна комісія із визначення людських втрат у ВВВ, в результаті роботи якої була отримана нова оцінка втрат населення — 26,6 мільйонів, яка до сих пір вважається офіційною.

При розрахунку безповоротних втрат було використано матеріали воєнної статистики Центрального Архіву Міністерства оборони Росії та 250 томів історико-меморіального серіалу «Книги Пам’яті України».

«ДЛЯ МИРНОГО НАСЕЛЕННЯ ПОЧАЛАСЯ ТРАГЕДІЯ»

— Чому такі великі втрати цивільного населення — 4,4 мільйонів?

— Після захоплення німцями території України для мирного населення почалася трагедія. Для більшості областей, які були окуповані, вона тривала 2—3 роки. Варварське знищення мирних жителів відбувалося у відповідності з гітлерівським планом «Ост». За цим планом гітлерівської колонізації та германізації «східного простору» підлягали знищенню не тільки українці та росіяни, а й інші народи, що проживали на території республіки. Найбільш жорстоким було ставлення до євреїв. Внаслідок нацистської політики геноциду в Україні було знищено понад один мільйон осіб єврейської національності. Злочинна політика фашистів була спрямована також на циган, молдаван та інші національності. Всього під час окупації зумисне було знищено понад три мільйони осіб мирного населення. Решта втрат мирного населення (1,4 мільйона) відбулося наслідок істотного підвищення рівня смертності через катастрофічне падіння рівня життя, відсутності належного медичного обслуговування, епідемій та масового голодування.

— Які покоління найбільше постраждали в роки війни на фронтах?

— Висока смертність військовослужбовців на фронтах була жахливою. Так, кожне з поколінь, народжених у 1910—1920 роках (на початок війни їм було від 20 до 30 років), недорахувалися більше половини своєї чисельності. Загалом через підвищену смертність на фронтах втрачено більше 25% чисельності всіх поколінь чоловіків народжених в 1892—1927 роках. Найбільші втрати понесло покоління, народжених у 1918 році: до травня 1945 року з них загинуло 79% (і на фронті, і в тилу). Також великі втрати понесли народжені у 1918—1922 роках: їхня чисельність за 4 роки скоротилася на 63%. Чисельність тих, хто народився у 1923—1927 роках, за роки війни зменшилася на 41%. Найбільше брали участь в бойових діях народжені у 1913—1917 роках: їх загинуло 59% .

В ході проведення досліджень нами було встановлено що: червоноармійців віком до 20 років загинуло на фронті 18%, від 21 до 25 років — 22%; 26—30 років — 18%; 31—35 — 17%. Далі пішло на спад: 36—40 років — 12%, 41—45 років — 8%...

«У ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД ЕТНІЧНИЙ СКЛАД В’ЯЗНІВ КОНЦТАБОРІВ ЗМІНИВСЯ: ЗНАЧНУ КІЛЬКІСТЬ СТАНОВИЛИ МЕШКАНЦІ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ»

— Яка доля в’язнів німецьких і радянських концтаборів у Другу світову, а також скільки було остарбайтерів?

— З окупованої німцями території СРСР на примусові роботи в Німеччину було вивезено близько трьох мільйонів молодих людей віком від 14 років і старше, у тому числі 2,2 мільйони українців. Після війни понад 80% остарбайтерів були репатрійовані на Україну, а понад 100 тисяч відмовилися від репатріації та залишилися жити на Заході. Остарбайтерів утримували в спеціальних таборах під суворою охороною. На виробництві ізолювали від німців і решти іноземних робітників, видавали кошти, що становили половину, а то й третину зарплати німця, з яких до того ж вираховували гроші на їх утримання. Норми харчування були найнижчими серед решти категорій іноземних робітників у Німеччині. Штрафні санкції за трудові та політичні провини включали широкий спектр заходів від тілесних покарань до відправлення на кілька тижнів до штрафного чи концентраційного табору.

Що стосується радянських концтаборів, то вихідцями з України вони стали відчутно поповнюватися після звільнення територій від окупації — починаючи з 1944 року. В довоєнний час представницький контингент українців в них не був основним. Наприклад, під час Великого терору з України в концтабори відправили близько 150 тисяч. Точніше, з липня 1937 року до кінця 1938 року було арештовано 300 тисяч українців. Близько половини розстріляли. В повоєнний період етнічний склад в’язнів концтаборів суттєво змінився: значну масу склали мешканці західних областей України, чисельність вимірювалася сотнями тисяч, також прибалти, молдавани — представники територій, які були приєднані до СРСР у 1939—40 роках. Пік голодування в концтаборах, колоніях та тюрмах був у 1942 році — загинули понад один мільйон людей.

«ВІДСУТНІСТЬ ОФІЦІЙНО ВИЗНАЧЕНОЇ «ДЕМОГРАФІЧНОЇ ЦІНИ» ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ДАЄ ПРОСТІР ДЛЯ СПЕКУЛЯЦІЙ»

— В роки війни була дуже низка народжуваність, а після її закінчення виникла диспропорція жінок і чоловіків. Як це вплинуло на демографічну кризу, яка спостерігається сьогодні?

— Війна деструктивно вплинула на статевовікову структуру населення. Є велика ймовірність, що всі наші негаразди в демографічній сфері корінням йдуть ще в соціальних потрясіннях першої половини минулого століття.

По-перше, вони породжують феномен демографічних хвиль. Якщо взяти Другу світову, то тоді гинув цвіт нації — молоде населення. По-друге, відбувається порушення процесів відтворення населення: чоловіків забрали на війну, жінки залишилися. За роки війни рівень народжуваності суттєво понижується. Дефіцит народжень в Україні внаслідок обвального падіння народжуваності у роки війни склав за нашими розрахунками понад 3 мільйони осіб.

Правда, після війни він частково відновився — за рахунок компенсаторної хвилі: масово повертаються чоловіки, створюються нові сім’ї, народжуються діти. Це спостерігається в перші 2—3 роки (здебільшого після кожної катастрофи природа сама хоче відновити ситуацію). І цей феномен створює ефект демографічної хвилі. Наприклад, у війну рівень народжуваності знизився: кількість народжених — малочисельна. Ось вступають вони в репродуктивний вік і відтворюють себе через дітей — вже в меншій чисельності. А потім діти цих дітей (внуки війни) народжують ще в меншій чисельності . Водночас порушується статева пропорція. Сто років тому пропорція жінок і чоловіків була 1:1 (навіть трохи більше чоловіків, тому що жінки народжували багато, і була висока материнська смертність). Війна деструктивно вплинула на статеву пропорцію населення. Якщо до війни на 100 жінок припадало 110 чоловіків, то на кінець війни 138 жінок на 100 чоловіків.

Хочу наголосити, що з часу закінчення Другої світової війни минуло вже майже 70 років, але сьогодні офіційної оцінки масштабів та структури людських втрат українського народу досі не існує. І це при тому, що український чинник у війні був значущим: за величиною загальних людських втрат серед воюючих сторін Україна поступається тільки Росії, втрати населення Німеччини були меншими. Відсутність офіційно визначеної «демографічної ціни» Другої світової для України дає простір для різноманітних спекуляцій і фальсифікацій у ЗМІ, публіцистиці та в літературі.

З цієї проблеми існує чимало літератури і на перший погляд видається що вона достатньо досліджена. Дійсно, літератури з цього приводу багато, але залишається багато запитань та сумнівів стосовно заявлених в цих публікаціях оцінок втрат населення. Надто багато тут неясного, спірного і недостовірного.

Робота Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи здійснюється в контексті повномасштабної реконструкції демографічної динаміки України в сучасних її межах за останні півтора століття. Повна оцінка людських втрат була отримана нами шляхом використання методу демографічного балансу на базі відновлених на наукових засадах рядів динаміки демографічних показників у широкому спектрі за кожен календарний рік в період між переписами 1939 та 1959 років.

Джерело: День
Розділи: Аналітика

22 липня

Інші дати
Народився Милиця Симашкевич
(1900, м.Кам’янець-Подільський – 1976), український художник театру і кіно («Коліївщина», «Наталка Полтавка», «Багата наречена», «Кармелюк», «Вершники», «Кубанці», «Майська ніч».  
«Художник повинен бути в своїх творах дзеркалом громади, але дзеркалом високої ціни, в котрому б одбивалась жизнь правдива, добре спорядкована й згрупована, освічена вищою ідеєю.» (Іван Нечуй-Левицький).
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі