chrome firefox opera safari iexplorer

Таємниці озера Несамовите

12 вересня 2014 о 16:45
podii.com.ua

Красиве українці люблять, мабуть, генетично. А таємниче вабить та одночасно жахає будь-яку людину. Тож відвідати мальовничу високогірну водойму, овіяну переказами і легендами, – озеро Несамовите мріє кожен мандрівник. Розташувалася загадкова впадина на висоті 1750 м на схилі гори Туркул (Чорногірський хребет).

Має завдовжки 88, завширшки 45, глибину 1,5 м і формою дещо нагадує Антарктиду. Живиться атмосферними опадами, взимку замерзає. Місцина та завжди знаходилася на межі: колись європейських держав (прикордонні стовпчики стоять донині), а тепер  між Закарпатською та ІваноФранківською областями.

Немає в горах вершини чи водойми, про яку б не переказували бодай однієї легенди. Та Несамовите – найзагадковіше озеро Карпат. 

Отже, байка перша: це місце, де народжується град. Гуцули вважають, що в озері збираються душі грішників, які позбавили життя себе чи когось іншого. І якщо кинути в них каменем, тобто збурити плесо, вискакує вершник на баскому коні та гарцює навколишніми скелями, викрешуючи каміння, що перетворюється на лід. Тоді виринають з озера грішники, які збирають той лід та чорними хмарами розлітаються Чорногорою: де розв'язують торби  – там падає град. 

Байка друга: колись давно в озері втопилася молода дівчина, і вона дуже гнівається, якщо хтось у ньому купається. Той, хто насмілиться, обов'язково отримає в «подарунок» негоду. 

Байка третя стверджує, що вночі довкола озера танцюють душі самогубців, які можуть затягнути на дно необачних, хто потрапить їм до рук. Єдине, що врятує від злих духів, – звук трембіти. 

А ще кажуть, якщо неодружена (незаміжня) людина вмиється озерною водою, протягом року знайде собі пару.

Джерело: podii.com.ua
Розділи: Туристичні новини

23 жовтня

Інші дати
Народився Пилип Козицький
(1893, с. Летичівка, Черкаська область – 1960) – український композитор, музикознавець, педагог, громадський діяч. Один з організаторів і керівників Музичного товариства імені Миколи Леонтовича.
Ой одна я, одна, Як билиночка в полі, Та не дав мені бог Ані щастя, ні долі. Тілько дав мені бог Красу – карії очі, Та й ті виплакала В самотині дівочій. (слова Тараса Шевченка, музика Пилипа Козицького)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі