chrome firefox opera safari iexplorer

«Синдром героя». Як повернутися до мирного життя

28 жовтня 2014 о 17:20

Прийняти не героя, а людину. Ми занадто захоплюємося патріотизмом або ж героїзмом, часто не розуміючи, що людині не скільки потрібні слава й лаври, скільки якнайшвидше повернутися до повноцінного життя.

Це можливо, стверджують психологи. І важливу роль у психологічному одужанні відіграють як сам/сама учасник/учасниця бойових дій, так і найближчі люди та суспільство загалом.

Із пораненими в АТО та їхніми сім’ями працює психолог Галина Циганенко, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології НАПН України, волонтерка Психологічної кризової служби Української асоціації фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій.

Саме розмова з Галиною продовжує серію матеріалів «Буду жити!».

Маніпуляції, чи Хто полікує душу

Нещодавно у фейсбуці на сторінці виконавчої директорки Інституту Масової інформації (ІМІ)Оксани Романюк розгорнулася дискусія.

«Вчора їхала в маршрутці, набитій пенсіонерами, з баулами, помідорами, огірками. І десь в районі Виноградаря зайшли двоє чоловіків, років тридцять-тридцяти п’яти, з пивом, у шортах і шльопках. З порогу вони почали кричати водію, дядькові років п’ятдесяти, що платити не будуть... Питали, чи дав він хоч копійку на АТО, чи знає що там, кричали, матюкались. Зав’язався скандал, і в якийсь момент чувак з пивом сказав: „Я щойно з АТО приїхав, воював там за тебе с...ка, поки ти тут баранку крутиш“. Всі замовкли на якийсь момент... На наступній він вийшов, обіг автобус, і з усієї сили вдарив пляшкою з пивом по лобовому склу. Скло розбилось, з автобуса повискакували мужики, скрутили героя, водій почав дзвонити в міліцію...».

Як коментує ситуацію Галина Циганенко, ці дії неоригінально підпадають під визначення хуліганства.

«Чоловіки, що назвались „бійцями з АТО“, можуть бути і справді звідти, а можуть – звичайними шахраями, які під прикриттям ситуації отримують для себе вигоди. Для того, щоб говорити напевне – варто бачили їхні документи чи посвідчення», — каже експертка.

Однак Галина Циганенко наголошує: багато бійців з АТО – це чесні, сильні й чутливі люди.

Однак такі травматичні переживання, як полон чи участь у бойових діях з обстрілами й чисельними жертвами, не можуть не змінити. І це нормально – людина уже точно не та, що була ДО поїздки. А ще ситуації надзвичайної самовіддачі, долання втоми і тривоги неминуче позначається на психіці людини.

Психіка змушена перелаштовуватись зі звичного режиму на те, щоб вижити в нових, військових умовах. А потім, повертаючись до мирного життя, вона ще якийсь час «живе» за правилами війни.

Тож уже давно є необхідність говорити про психологічну допомогу людям, які повернулися із зони АТО, та їхнім близьким.

Хто така «людина з АТО»

Стан, що буває після надзвичайних стресів, якими супроводжуються військові дії, або після кардинальної зміни умов життя (економічна чи політична криза) свого часу називали «афганський» або «в’єтнамський синдром», «синдром перебудови» тощо.

«Свого часу я коментувала так званий „синдром Майдану“, тепер спостерігаю за „синдромом героя з АТО“. Однак „синдром героя“ як розлад особистості відсутній у переліку Міжнародної класифікації хвороб (МКБ-10). Це радше є метафорою», — коментує Галина Циганенко.

До слова, «людина, яка повернулась з АТО» – так можемо говорити не лише про військових, а й про вимушених переселенців, яких військові дії або страх за життя своє і своїх рідних змусили залишити свою громаду, місце проживання. Так можна говорити і про групи швидкого реагування, які їздять в АТО, – це і добровольці-волонтери, і представники ЗМІ, і оператори-хроніки тощо.

І як би це дивно не звучало, для одних «долучитися» до АТО – це нарешті наповнити своє буденне життя пригодами.

Однак для більшості життя в АТО далеке від романтики, воно сповнене болем, жахом війни, втратами.

Що ж до військових, які повертаються із зони бойових дій, то їхні переживання залежать від досвіду такого перебування: це і різний ступінь бойової активності, і тривалість, і рівень оснащеності підрозділу, а також кількість втрат, свідком яких став боєць.

Тривожні симптоми

Серед наслідків травматичних подій психологи називають підвищену пильність, яка може бути недоцільною в нових мирних умовах; ризиковану поведінку; схильність знімати напругу «звичними» способами: палінням, вживанням алкоголю, переїданням або навпаки ігнорування їжі навіть по кілька днів, конфліктністю.

Підвищується чутливість, що проявляється через плаксивість та поганий сон. Це такожзниження толерантності до розчарувань, коли «дратує все!», наприклад, «не так зачинив двері», «недостатньо уваги», «недосолений суп».

В учасника бойових дій можуть загостритися хвороби, збільшитися фізичний дискомфорт, спостерігається підвищення рівня травматизму. Не хочеться нікого бачити (соціальна ізоляція), можуть бути пригнічені депресивні переживання чи агресивне реагування.

Найнебезпечніше, коли відбувається духовна та моральна криза, зокрема, ломка життєвих цінностей, знецінення минулого і відсутні надії на майбутнє. Або втрата емоцій задоволення від того, що раніше його приносило, наприклад, втіха від роботи, стосунків, сексу.

Нерідко з’являються проблеми в стосунках з близькими, родичами, схильність до агресії, бажання «відправити» на війну тих, хто «відсидівся» тут або щоб інший пережив те, що й вони. Підвищується критичність до тих, хто не був у травматичних подіях (ненависть до інакшості).

Водночас може з’явитися почуття провини, що вижив. Часто знижується рівень запам’ятовування, пам’ять «працює» лише на травматичні події. Підвищена тривала напруга з часом може трансформуватися до патологічних станів.

Іноді подібні переживання можуть з’явитися не одразу, а через два-три місяці й пізніше (навіть є факти їхньої появи через два-три роки). Деякі з подібних симптомів є показниками посттравматичного стресу (ПТС).

Психологічний стан «людини, яка повернулася з АТО» залежить від глибини особистісного сприймання (чутливості) до того, що пережили, можливостей справлятись зі стресом. І не в останню чергу – від родинної, соціальної чи групової підтримки.

Статистика посттравматичного стану свідчить, що половина з тих, хто пережив такий сильний стрес, загалом безболісно повертаються до звичного життя. Решті – потрібна професійна допомога.

Надмірна турбота шкодить

Зауважте, надзвичайна увага близьких може бути обтяжливою для людини після травматичної події. Ваше бажання «розважати, розвеселити сумуючого» може сприйматися неадекватно вашим очікуванням.

«У моїй практиці були випадки, коли батькам довелося „вчитися“ довірі своєму сину, якого було поранено під містом Щастя в Луганській області. Уся родина згуртувалася: щодня батьки, та по можливості брат з сестрою приходили в шпиталь і слухали-слухали розповіді свого сина. Розпитували не лише про самопочуття. А і як йому було „там“: спочатку на тренуванні, як нудьгував, коли не було обстрілів (навіть почав вчити англійську разом з соратниками), а також і про те, чим хлопець буде займатися після одужання...

Водночас батьки вчилися не критикувати і не вчити, а довіряти. І як вони раділи, коли син став піджартовувати над татом... – пригадує психолог. – Цей хлопець уже потім розказував мені, що не все його влаштовувало ДО війни – набридла одноманітна робота, так як і зараз набридло лежати. Проте цей досвід – поранення – дав йому змогу переоцінити життя, відчути і зрозуміти, що є насправді важливим».

Час лікує

Після пережитих психологічних та фізичних травм, душевних ран та втрат близьких людей, потрібен час. Проте настанова «мені треба час, і я хочу все забути», на жаль, не спрацює на користь.

Часу слід допомогти. Визнайте, що те, що відбулось, — це ваш досвід, який може бути корисний. Учасникові АТО чи свідкові подій важливо не скільки повертатися «назад», скільки прийняти те, що відбулося.

От саме для відновлення слід дати собі стільки часу, скільки потрібно – не прагніть зробити це швидко, дозволяйте собі відпочинок і смуток.

Іноді відчуття смертельної небезпеки дає людині поштовх почати ту справу, яку вона відкладала «до пенсії, до кращих часів». Приходить розуміння, що кращий час – це тепер. І треба користатися можливістю жити.

На думку британських психологів Девіда Флетчера (David Fletcher) і Мустафи Саркари (Mustafa Sarkar), гарним відновлювальним потенціалом є активна та позитивна позиція людини, почуття гумору, гнучкість та можливість пристосовуватися до змінених умов.

Важливе також заземлення: пошук стабільності у нестабільному світі. Іншими словами, звертатися до простих і звичайних цінностей, таких як дружня сім’я, підтримка друзів, наявність дітей, робота, що приносить задоволення, хобі, музика, цінування групової солідарності.

А також пошук перспектив майбутнього, прийняття соціальної підтримки та здатність сприймати труднощі як зону особистісного розвитку.

Поговоріть з людиною

Тож коли ви бачите, що стан вашого близького незвичний або присутні вищеперераховані симптоми, обов’язково поговоріть з людиною.

Скажіть про свою стурбованість і розуміння того, чому він/вона так вразливо реагує.

Запитайте, як він/вона бачить (розуміє, усвідомлює), що зараз відбувається?

Уточніть, що переживає близька вам людина. Будьте готові до того, що на ваше запитання вам відповідять мовчанкою або, мовляв, «все гаразд». Часто учасник або учасниця бойових дій своє спілкування обмежує лише соратниками.

Досить часто в бійців, свідків трагічних подій може бути стан алекситимії, коли є таке враження, що немає почуттів.

Уникання відповіді нерідко спричинене і тим, що людина побоюється своїми важкими спогадами неприємно вразити (налякати, втомити тощо) або ж в ній присутній страх, що її саму можуть не зрозуміти.

Краще, якщо ви будете утримуватися від традиційних «це буває», «співчуваю», «забудеться із часом», «і це переживемо».

Набагато краще, коли ви дасте змогу вашим близьким говорити про свої думки і почуття, про страх і тривогу, навіть плакати. І стільки, стільки це потрібно.

Повертаючись «до звичного життя», нерідко людину з АТО може «тягнути» назад, бо тільки там – «справжні стосунки, справжня дружба», що в бойовій та небезпечній ситуації пройшли випробування «на вістрі ножа». Водночас близькі у розпачі: їхня рідна людина більше проводить час із тими, хто був поруч у критичній ситуації, адже всі інші «просто не розуміють».

«Нам, тим, хто не був у зоні АТО, справді важко уявити те, що зараз там відбувається. Навіть, коли ми регулярно читаємо про події в соціальних мережах чи в ЗМІ. У будь-якому разі не варто вірити однозначно всьому, що читаєте / бачите / слухаєте. Збирайте факти з кількох джерел, яким ви довіряєте, майте здорову критику і сприймайте реальність як багатоманітну», – радить Галина Циганенко учасникам АТО та їхнім родинам.

Для психологічного відновлення важливі кілька моментів.

Обговорюйте і плануйте ваші спільні дії.

Перестаньте оцінювати те, що відбувається.

Відновлюйте здорові соціальні зв’язки: звісно, дати час на самотність, але поступово залучати близьких і друзів до спільної активності, не уникати спілкування з ними.

Визначте першочергові потреби. Якщо у вас є поранення, зосередьтесь на реабілітаційних та медичних заходах, настанова «загоїться саме, заживе» може не спрацювати.

Слід звертатися за допомогою до психологічних служб, якщо

Ви або хтось із ваших близьких маєте подібні переживання і немає з ким поговорити (не дуже добрі стосунки в сім’ї, друзі вас не чують чи говорять «забудь, живи далі» або й немає друзів, чи вони далеко),

коли вам важко розслабитися,

ви періодично бачите у сні події, як реальні, і прокидається із відчуттям жаху.

Це може бути індивідуальна консультація. Добре допомагають групові методи роботи, на яких можна поділитись досвідом, почути досвід інших, розказати про свої страхи і тривоги, бути почутим.

«Якщо ви вже понад місяць повертаєтеся до тих сцен, які пережили, перебуваючи в зоні АТО, і ці спогади спричиняють біль, – не говоріть собі „я сильний чи слабкий“. Ви – сильні, але із цими флешбеками не слід жартувати. Обов’язково зверніться за допомогою до фахівця, який працює з психологічними травмами», — радить психолог Галина Циганенко.

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини

ДОВІДКА

Психологічна допомога в м. Києві

Адміністратор служби +38 (096) 7 300 100 (з 13:00 до 18:00)

Координація роботи із соцслужбами, для фахівців +38 (067) 721 39 71

Кризовий центр медико-психологічної допомоги (при Інституті психології імені Г. С. Костюка НАПН України):

+38 (099) 632 18 18,

+38 (093) 609 30 03

+38 (068) 770 3 770

+38 (044) 288 33 48 з 11:00 до 18:00 в робочі дні.

Допомога та підтримка психологів переселенцям та сім’ям, постраждалим від військових дій в Донецькій та Луганській областях та анексії АР Крим, сім’ям загиблих та постраждалих в ході АТО.

Запис на консультацію (пн.-пт., за добу): з 11.00 до 18.00:

+38 (050) 916 03 15

+38 (097) 730 95 48

+38 (093) 492 78 46

Психологічна кризова служба

+38 (099) 093 80 10 цілодобово

+38 (093) 436 67 33 цілодобово

+38 (068) 699 41 71 цілодобово,

+38 (044) 228 76 76 з 19.00 вечора до 7.00 ранку

«Гарячі лінії» Ла Стради працюють для протидії насильству та подолання наслідків травматизації – збирають запити на психологічну допомогу, що передається до Психологічної кризової служби.

0 800 500 335 (та 386 з мобільних) для дорослих

0 800 500 225 (та 772 з мобільних) – Національна дитяча лінія

21 січня

Інші дати
Народився Григорій Нудьга
(1913, с. Артюхівка Сумської облю - 1994) - український літературознавець, фольклорист, критик. Досліджував літературу передшевченківської доби, походження українських пісень.
Розгорнути
Опанаса, Пів-Івана
Якщо вітер повіє зі сходу, то літо буде жарке, а з півдня - грозове.
Розгорнути