chrome firefox opera safari iexplorer

Як не зробити з суспільного мовлення кінобудку?

16 січня 2015 о 12:54
umoloda.kiev.ua

Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного.

До 7 грудня у підвішеному стані лишалася подальша доля Національної радіокомпанії — Українського радіо, яке мовить на чотирьох каналах. З одного боку, НРКУ має також ставати суспільним мовником. Але ніде чітко не прописувався її майбутній юридичний статус. Лише з постанови Кабміну про створення публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» остаточно стало зрозуміло, що телебачення і радіо має стати однією юридичною особою.

Із цим не погодилися прихильники існування виокремленого суспільного радіо, яке формуватиметься на базі ще існуючого державного. Їхні побажання врахував народний депутат Микола Томенко, який наприкінці року встиг подати альтернативний до трохи раніше поданого проекту змін до закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» депутаткою Вікторією Сюмар. За останній цього тижня у вівторок у першому читанні проголосували 230 депутатів, взявши до уваги пункти змін від Миколи Томенка, зокрема про створення окремих юридичних осіб для телебачення і радіо.

Ми спілкуємося з Віктором Набруском, секретарем Національної спілки журналістів, викладачем Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Віктор Іванович має понад 20-річний стаж роботи у Держтелерадіо, у 2000—2010 роках очолював Національну радіокомпанію України і є одним із тих, хто відстоює ідею її виокремленого існування і після набуття статусу суспільного мовника.

Про золоту еру Українського радіо

— Вікторе Івановичу, чому суспільне радіо має існувати виокремлено?

— У нашій сучасній, новітній історії склалося так, що у ландшафті вітчизняного інформаційного простору Українське радіо завжди було потужною платформою, похідними від якої стала решта електронних ЗМІ. Це школа української електронної журналістики. Традиційно останні 30 років Українське радіо для людей було потужнішим, впливовішим і авторитетнішим мовником, ніж державне телебачення. Бо глядацька аудиторія колишнього УТ-1 значно менша, ніж кількість слухачів чотирьох каналів Українського радіо, незважаючи на те, що дуже скоротилася проводова мережа і маємо порівняно небагато частот. Державне телебачення помітніше втрачало авторитет у часи недавнього постійного прогинання перед владою.

Без сумніву, телебачення завжди було привабливішим. Бо «картинка» викликає більше емоцій, по-перше. По-друге, багатьом, зокрема керівникам різних рівнів: Івану Івановичу й Івану Петровичу, дуже хочеться «потрапити у телевізор» — і щоб щось гарне про них казали або показали нараду, де вони головують. Безперечно, для звітів відео привабливіше. Відтак увагу телебаченню завжди більшу приділяли. І в регіонах зокрема. Втім, якщо зараз об’єднати в одну структуру суспільне телебачення і радіо, останньому — це не викликає сумніву — дістанеться роль другого плану.

— Чи можна на базі державного радіо створити дійсно нове, не залежне від влади?

— Хочу нагадати про десятиріччя, починаючи з 1995 року, коли відділили Українське радіо від телебачення. Це була його золота ера. Радіо зробило колосальний прорив. Уже на початку 2000-х років воно на 90 відсотків працювало у форматі суспільного мовника. Ідеологічних — було лише кілька відсотків. Якщо говорити про Другий і Третій канали — за смислами, наповненням вони не відрізнялися від моделей суспільного радіомовлення європейських країн. Я хотів би нагадати, що вже тоді слухачі Українського радіо чули історичну правду про ОУН-УПА, Степана Бандеру, Холодний Яр. Наші автори за них отримали державні премії, зокрема, й Шевченківську. Багряний, Самчук, Ольжич, Теліга — відкриття цих постатей у нас прозвучало. Ми пропагували державницькі національно-патріотичні позиції, прищеплювали морально-етичні норми, формували у слухачів високий культурно-естетичний смак. І це не порожні слова. Маємо архіви.

Радіокомпанія боргів не має

— Взагалі, чи можна казати про незалежність майбутнього суспільного мовлення — і радіо, і телебачення, — якщо фінансувати перші чотири роки будуть iз держбюджету?

— Суспільне мовлення — це, з одного боку, утвердження суспільних цінностей, з іншого — існування в умовах ринку, серед потужних комерційних конкурентів. Але одночасно — з прямим державним фінансуванням. Хлопці, не плутайтеся в понятійному апараті. Ринок — це вільне заробляння грошей, змагання на ринку інформаційних послуг. Якщо держава закладає державні кошти у суспільне мовлення — це не зовсім ринок. Це як «трохи бути вагітною». Але практика фінансової підтримки суспільного мовлення з боку держави існує у багатьох країнах. Тому не треба нічого абсолютизувати і казати нісенітницю. Суспільне мовлення повинне слугувати інтересам громади. І якщо кошти на це виділяються ще кілька років iз держбюджету — не страшно. Врешті-решт, членам Кабміну і депутатам платять зарплату із зібраних податків.

— Ви про утворення суспільного мовника у формі публічного акціонерного товариства написали: «Це утворення фактично копіює модель Держтелерадіо епохи Щербицького та Маланчука з відповідним, уже демократичним, декором». Чому?

— Чому публічне акціонерне товариство? Бо це дає більше можливостей для маневру розпоряджатися грошима. Якщо вони є. Якщо я вам скажу, що борг НТКУ зараз — більше 400 млн. грн. А балансова вартість — менша цієї суми. Це фактично означає, що НТКУ — банкрут. Чому про це ніхто не говорить? За такої ситуації спритники могли б загарбати собі і будівлю на Хрещатику, 26, де знаходиться Національне радіо, якщо воно буде одним цілим із майбутньою суспільною телекомпанією. Радіокомпанія боргів не має. І земля там відповідним чином оформлена. А на Мельникова, де стоїть iще не зданий в експлуатацію «олівець», земля не оформлена.

— Ви в офіційних зверненнях разом з іншими однодумцями переконуєте, що суспільне мовлення потребує більшої кількості працівників, ніж запропоновані трохи більше тисячі.

— Зараз у системі державного телебачення і радіо, з регіонами включно, працює понад 6 тисяч працівників. Національна суспільна телекомпанія, як заявляють нинішні координатори її створення, налічуватиме на порядок менше. Вважаю, у такому варіанті вона, швидше, нагадуватиме сільську кінобудку. Бо для виробництва повноцінного власного продукту серйозного гравця у сучасній телевізійнії індустрії такої кількості людей мало. Не уявляю, що з таких регіонів, як Харківщина чи Дніпропетровщина, робляться лише включення на суспільному каналі. Планується повноцінні регіональні телекомпанії перетворити на продакшни iз кількістю працівників близько півсотні.

Повноцінна радіокомпанія, із власним оркестром, — це близько 1,5 тисячі людей.

— Чи вважаєте, що практично до останнього в Україні спеціально нищили українське радіомовлення?

— Коли активно почав розвиватися радіоринок, безперечно, державне радіо тоді було кісткою в горлi для тих, хто хотів отримувати прибуток, використовуючи радіочастоти. Інший аспект — 90 відсотків вітчизняного інформаційного радіопростору заповнені російськомовним продуктом або російськими смислами. Десь із 2002 року я відкрито критикував Нацраду з питань телебачення і радіомовлення за те, що державному радіо виділялися частоти за залишковим принципом. Усі конкурси на їх отримання програвало саме Національне радіо. Взагалі, ганебно, що у великих містах Національне радіо має FM-частоту лише в Києві, Луцьку, Ужгороді. Це питання інформаційної безпеки країни. Масовано крутять в Україні шансони, «Рускоє радіо», ще Бог знає що. Вони безперешкодно заходили в український радіоефір.

Частотно-інформаційний ресурс має бути занесений у Конституцію

— Ви відстоюєте ідею створення в Україні єдиного управлінського центру для медіа. Не зашкодить «централізація»?

— Система управління інформаційної сфери в Україні незграбна і неефективна. Я вже 10 років кажу у своїх публікаціях у ЗМІ, що має бути єдиний управлінський орган. Об’єднувати треба Держтелерадіо, Нацраду з питань телебачення і радіомовлення, Концерн радіомовлення, радіозв’язку і телебачення та НКРЗ (Національну комісію з регулювання зв’язку). Назвіть структуру міністерством чи як завгодно. Але система буде ефективною, дієвою і не такою громіздкою.

Зараз державну інформаційну політику визначають і Держтелерадіо, і Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. Віднедавна і Міністерство інформації. Але інформаційну війну з Росією програли. Зрештою, реагуємо, як пожежники, — на окремі спалахи. Але загалом ніхто не хоче брати на себе відповідальності. Часто маємо більше різних незрозумілих професійних ревнощів і чвар, ніж діла. Річ у тім, що і Нацрада, і Держтелерадіо — конституційні органи. Це, до речі, теж були результати політичних протистоянь. Треба спочатку вносити зміни до Конституції, якщо хотіти реорганізовувати ці структури. Я давно казав, давайте створимо міністерство інформації.

Один із прикладів безвідповідальності — руйнування за часів Януковича Броварського радіопередавального центру (неподалік Києва). Робилося усе дуже системно: Росія відкривала свої радіопередавальні центри по периметру в Молдові, на Кубані, в Калінінграді — наш знищували. Я розлого писав про це у газетах. Вважаю, що це ефесбешні операції, які були успішно проведені. Як і фактично знищення на Українському радіо іномовлення, — перетворили його на нікчемне. Одночасно у системі російського іномовлення відкрилася українська редакція, яка до середини минулого року працювала на хвилях радіо «Ера» в Україні. Це жах — на сході йде війна, і щодня в ефірі — по годині пропаганди від країни, яка підтримує сепаратистів, а перед цим анексувала в України Крим! І ніхто ніяких зауважень радіо «Ера» не робив.

— Як можна протидіяти зовнішнім інформаційним впливам?

— Інформаційна сфера — одна з основних у системі державного управління. Якщо говорити про національну безпеку, то вона стоїть поруч iз військовою й економічною. Чому ми втратили Крим, маємо війну? Не тому, що танки зайшли. Тому, що програли війну в «зомбоящику». У нас був «вільний» ринок, «Шансони»-«Шарманки», які формували «Рускій мір». У новорічну ніч мали шабаш iз Кобзоном на «Інтері». (Я теж давно писав про те, що треба зробити, щоб не допустити такі речі). Половина радіостанцій, що працюють у Києві, і зараз продовжують формувати «Рускій мір». Інформаційний продукт — це не цукор чи папір. Він формує настрої, переживання і свідомість. А що закладають у голови українцям? «Всьо лучшеє возвращаєтся!», «Шарманка». І на це має хтось реагувати. Я за демократичні принципи і вільне змагання на ринку. Але держава має захиститися.

Моя давня ідея — частотно-інформаційний ресурс має бути занесений у Конституцію, так само, як земля та надра, і належати українському народу. Коли кажуть, що телеканал належить Льовочкіну, Ахметову чи Пінчуку, це означає, що йдеться про приміщення і техніку. А частоти вони взяли в оренду. Так само і з радіочастотами.

— Чому більше 10 млн. телеглядачів дивилися новорічний проект, де показували Кобзона на «Інтері»? Бо його можна дійсно дивитися практично на всій території України в гарній якості, маючи звичайне аналогове телебачення.

— А ви знаєте, чиї частоти свого часу отримав «Інтер»? Українського телебачення. До речі, обставина, про яку не говорять творці суспільного мовлення. Маючи менше 3 відсотків інформаційно-частотного ресурсу, суспільний мовник буде аутсайдером. 99 відсотків покриття — це прекрасно, але вони не є вирішальними. Коли європейські країни, Франція, Німеччина, починали запроваджувати суспільне мовлення, мали для нього по 15-20 відсотків інформаційно-частотного ресурсу. У Польщі у форматі суспільного мовлення одночасно почали працювати 10 національних телерадіокомпаній. Робите в Україні суспільне телебачення — розширте діапазон, зробіть два канали, ще мережеві, дитячі, культурологічні.

Я вже казав, і з трибуни Верховної Ради, у нас порушується право на отримання інформації. Як людина освічена, я не можу отримати потрібний інформаційний продукт. Бо трохи не все, що показують, — для примітивного комерційного споживання.

— Ви тривалий час займалися іномовленням, були першим директором Всесвітньої служби радіомовлення України. Яким бачите існування іномовлення у нинішніх умовах?

— Орли Януковича фактично зруйнували іномовлення Національного радіокомпанії. Іномовлення — це пропагандистська і контрпропагандистська інституція будь-якої держави, образно кажучи, «цукерка про державу», яка за потреби працює на випередження. Це інші риторика, стилістика журналістських матеріалів. Із досвіду інших країн — базою іномовлення є радіо й інформаційне агентство, як складова — і телеканал. В Україні виокремити її варто під Держтелерадіо чи Міністерство інформації. Хоча в Америці іномовлення перебуває взагалі у віданні Держдепу.

18 жовтня

Інші дати
Народився Віктор Аверін
(1885, с. Чепіль, Харківська область – 1955) – український зоолог, громадський діяч. Опублікував близько 340 праць з ентомології, орнітології, мисливствознавства, рибництва, і охорони природи. Один із перших організаторів справи захисту рослин в УРСР і підготовки кадрів у цій галузі.
Розгорнути
Народився Володимир Різниченко
(1870, с. Велентієве, Чернігівська область – 1932) – український геолог, художник-карикатурист, поет. У своїх дослідженнях грунтовно висвітлив стратиграфію та тектоніку Середнього Придніпров’я («Природа Канівських дислокацій», «До питання про час і умови утворення укр. лесу», «Про четвертинні рухи земної кори в районі сер. Дніпра»). Ініціатор заснування Канівського музею-заповідника «Могила Т.Шевченка».
Розгорнути
Народилася Євгенія Ярошинська
(1868, с. Чуньків, Чернівецька область – 1904) – українська письменниця, етнограф, фольклорист, громадський діяч. Видала зібрані нею на Буковині «Народні пісні з-над Днітра».
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі