chrome firefox opera safari iexplorer

До 110-річчя Сергія Лифаря

01 квітня 2015 о 10:17
discoverykiev.com

Пройшовши великий шлях, овіяний славою, Сергій Лифар вважав за найважливіше, щоб на його надгробку було викарбовано: Serge Lifar de Kiev і роки життя.

Світ має пам’ятати, що уславлений Сергій Лифар — із Києва. На надгробку вибито дати: 1904 — 1986. Щодо останньої сумніву немає, танцівник відійшов у кращий світ у ніч, з 15 на 16 грудня в рік Чорнобильської катастрофи. А як з’явилася дата народження — 1904? Адже у своїх спогадах 1934 року Сергій Лифар зазначає, що народився він 2 квітня 1905 року. Кажуть, що 1904-й назвала його вдова. Мабуть, за всі ці буремні роки загубилась метрика, яку Сергій вивіз із рідного Києва.

Дитина кохання і селянського театру

Про життя танцівника в Парижі, Італії, про його світову славу збереглися спогади сучасників, рецензії, театральні афіші. А дитинство і юність, що назавжди залишились в Києві?

Батько Сергія Лифаря, Михайло Якович, «из крестьян», працював лісовим кондуктором у Київському лісництві. Посада скромна, чин також, відповідно і жалування — 450 рублів на рік. Порівняймо — класна дама в гімназії одержувала 600 рублів на рік. Без сумніву, Софія Василівна Марченко вийшла за нього заміж, бо кохала. Через рік у сім’ї з’явилась донька Євгенія, потім син Василь, а 20 березня (2 квітня н. ст.) 1905 року — Сергій. Найменшим був Леонід. Сім’я часто гостювала в дідовому маєтку в Канівському повіті. Дід, Василь Дмитрович, навіть у похилому віці був людиною енергійною і заможною. У великій залі грали невеликі п’єси з участю селян-аматорів. Особливо малому Сергію подобались Різдвяні свята, коли приходили колядники з козою.

Але скінчилася пора вільного і безтурботного дитинства. Дітям треба було вчитися, і сім’я переселилася до Києва.

Восени 1911 року старшого, Васю, віддали до школи, але Сергій, на рік і три місяці молодший, збунтувався: «Я теж хочу до школи!» Після школи вирішено було продовжити навчання в найпрестижніший Олександрівській гімназії, що на Бібіковському бульварі — тепер це жовтий корпус Національного університету ім. Шевченка. Сім’я Лифарів наймає помешкання в Латинському кварталі Києва, на розі вулиць Караваївської (тепер Толстого) і Тарасівської, через дорогу від університетського ботанічного саду. Цей одноповерховий будинок, де пройшли дитячі роки танцівника, зберігся. Саме тут мав би бути музей Сергія Лифаря, тим більше що багатющі матеріали свого часу були передані Україні його вдовою, графинею Ліллан Алефельдт. Зараз вони представлені в експозиції Національного історичного музею.

Почалася I Світова війна, Олександрівську гімназію було евакуйовано до Саратова, і батьки вирішили віддати обох хлопчиків до першого класу 8-ї гімназії. Але на заваді став вік Сергія — у першому класі навчаються десятирічні, а йому трохи більше дев’яти. У серпні 1914 року Софія Василівна подає попечителю Київського учбового округу прохання дозволити синові Сергію «в возрасте 9 лет и 5 месяцев держать вступительный екзамен в первый класс». На цьому документі накладено резолюцію: «Я разрешаю означенный возраст 9 лет 4 месяца 25 дней не считать препятствием». Ще один вагомий доказ справжньої дати народження Лифаря.

Вдома Сергій був тихим хлопчиком із книжкою в руках, а в гімназії «был первым и самым изобретательным шалуном». Іноді гімназисти на цілі дні й ночі тікали на Дніпро і за Дніпро.

Одночасно зі вступом до підготовчого класу Сергій почав навчатися грі на скрипці. Через рік перейшов до класу рояля, а незабаром став учнем регента придворної співочої капели Калишевського. Від вокальних здібностей свого вихованця регент був у захваті: «Куда же прославленным папским кастратам Сикстинской капеллы до голоса моего Сережи!» Калишевський ввів хлопчика солістом до уславленого хору Софійського собору.

Світова війна затягнулася і раптом обірвалася революцією. Радість охопила людей, незнайомі на вулицях обіймалися, як на Великдень. Усі раділи, що, на відміну від французької, лютнева революція була безкровною і найкрасивішою в світі. «А когда в июле большевики сделали в Петербурге первую попытку восстания, мирные жители стали мечтать о том, чтобы забаррикадироваться от Великороссии... Начались долгие месяцы и годы непрерывных кошмаров... Чего только не пережил прекрасный, гордый, древний Киев — краса и «мать городов русских» за эти годы, при восемнадцатикратной смене власти. Его громили тяжелыми снарядами, в нем выжигались целые кварталы, в нем лилась кровь — кровь, кровь, кровь ручьями, кровь потоками. Пришедшие на Украину большевики со своим лозунгом «Грабь награбленное!» громили живой и мертвый помещичий инвентарь».

Щоб уникнути погромів, сім’я Лифарів на початку 1919 року з Тарасівської перебралась до будинку діда біля Софіївської площі. Тут діда, який був учасником з’їзду селян-хліборобів, заарештували чекісти і відправили до «чрезвичайки» (ЧК). Мати з Сергієм щодня носили йому передачі. Одного разу хлопець визирнув у вікно, що виходило у двір, — там вантажили на машину закривавлені тіла. Пізніше, коли більшовики залишили Київ, Сергій із товаришем побігли уночі до того страшного будинку. Люди, що збіглися сюди шукати рідних, застали стіни, забризкані мізками, килими загуслої крові на підлозі, «китайські рукавички» — шкіру, здерту з рук, і страхітливі знаряддя тортур. Діда вдалося врятувати завдяки клопотанням його селян. Після місяця перебування в застінку могутній Василь Дмитрович повернувся білим, висохлим, сліпим дідуганом.

Київ захопив страшний голод. Батько з двома синами, Василем і Сергієм, пішли з міста добувати шматок хліба. В чернігівських лісах вони пиляли дрова, корчували пні. За це одержували харчі, якими ділилися з рідними, що залишилися в Києві. Для цього Сергій здійснював нічний рейд у Київ. Навряд чи хто запідозрив би в цьому патлатому босому парубкові з мозолястими руками панича-гімназиста. Одного разу Сергія оточила зграя голодних вовків, останньої миті він згадав про свій електричний ліхтарик і накреслив ним магічне коло довкола себе. Це був його перший у житті пірует.

Париж до твоїх ніг, Серже

Serge-Lifar-2Якось один із гімназійних приятелів запропонував зайти до балетної студії Броніслави Ніжинської, просто подивитися на гарненьких дівчат. І саме тут Сергія наче вдарила блискавка: «Я стал танцором, еще не умея танцевать». Невдовзі Ніжинська виїхала за кордон, а Сергій протягом п’ятнадцяти місяців працював самостійно, шліфуючи техніку. Потім із Парижа надійшла телеграма, в якій керівник «Російських сезонів» Дягілєв запрошував п’ятьох танцівників до своєї трупи. П’ятим став нікому не відомий Лифар.

Сім’я зібрала кошти, і Сергій із провідником-контрабандистом поїхав до кордону. Їх схопили, Сергія кинули до камери з тифозними хворими. Щоб не заразитися, він чотири доби простояв на ногах. Втеча на товарному, стрибок із нього на повному ходу, повернення до Києва в компанії з чекістами. Виклик до ЧК, де йому пропонують дозвіл на виїзд до Парижа в обмін на роль сексота в еміграції. Відмова відрізала легальний шлях до Парижа, але людина незламної волі Сергій Лифар робить нову спробу подолання кордону. Голодний, обірваний, він опиняється у Варшаві наприкінці 1922 року.

Париж, навчання в Італії, тріумфальні гастролі. Серж Лифар стає прем’єром, а згодом протягом майже 30 років, — головним балетмейстером Гранд Опера (театр Гарньє). Влітку 1940 року фашистські війська увійшли в Париж. За Гаазькою конвенцією, вони мали право зайняти всі державні будівлі, які не використовувалися. «Франція була моєю другою батьківщиною. Єдиний спосіб не дати вивісити свастику над палацом Гарньє — негайно змусити його функціонувати. Я дав згоду». Але ці благородні мотиви не були помічені. На Лифаря було заведено судову справу за колабораціонізм. «Пікассо по-дружньому порадив мені вступити до комуністичної партії: «Тоді ти станеш недоторканним. Як я. Торез про це потурбується».

Серед його друзів — уся тогочасна мистецька еліта: Федір Шаляпін, Чарлі Чаплін, Грета Гарбо, Марк Шагал, Анна Павлова, Марлен Дітрих, Жан Кокто. Як згадував про свого друга і земляка Олександр Вертинський: «Як хореограф Лифар поставив понад 200 балетів і сцен в оперних спектаклях. Одного разу він відмовився танцювати, тому що не були поставлені необхідні декорації. А на спектаклі були присутні президент Франції і весь дипломатичний корпус. Наступного дня після скандалу його викликали до президента. На його запитання Лифар відповів: «Я занадто люблю і ціную своє мистецтво, щоб принижувати його такими халтурними виступами» і простягнув прохання про відставку. «Що ж ви збираєтесь робити, якщо я прийму ваше прохання?» — запитав президент. «Я буду працювати шофером таксі», — відповів танцівник. У відповідь — усмішка президента, відмова у відставці і догана директору «Гранд Опера».

Лифар був пристрасним колекціонером. Зібрані ним листи Лермонтова, Тургенєва, прижиттєве видання Повного зібрання творів Пушкіна графиня Алефельдт передала до Бібліотеки мистецтв України, побажавши, щоб усі книги були доступні читачам. Також передала 539 експонатів, що належали Лифарю — особисті речі, сценічні костюми, афіші, нагороди. Серед них і «золотий черевичок» — найвища міжнародна хореографічна відзнака, вручена танцівнику на честь 25-річчя його діяльності у Франції. Вручаючи Лифарю орден Почесного легіону, найвищу нагороду Франції, президент Шарль де Голль запропонував йому французьке громадянство. Це означало зректися своїх коренів, своєї батьківщини, і Лифар відмовився. Завдяки його зусиллям 1958 року відбулися гастролі балету Гранд Опера, але в останній момент керівнику балету було відмовлено в радянській візі.

Лише на початку 60-х років він із дружиною як туристи побували в Києві, відвідали могили батьків на Байковому кладовищі. Сергій довго стояв на колінах, плакав і цілував землю.

Інна МАЙКО, Україна молода

28 липня

Інші дати
День пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира – хрестителя Київської Русі
Володимир-Василій I Святославич (958 ? — 1015) — великий князь Київський (980 – 1015). Хреститель Київської Русі, канонізований церквою.  
«Головне право його на вічну славу і подяку потомства полягає, звичайно, в тому, що він вивів Русь на шлях справжньої віри; але ім’я Великого належить йому і за справи державні» (Микола Карамзін про князя Володимира Великого).
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі