chrome firefox opera safari iexplorer

6 травня 1910 року пішов з життя відомий український діяч та письменним Борис Грінченко

07 травня 2015 о 13:00
ukrcenter.com1415

Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на Харківщині. Батько письменника, Дмитро Якович, гордий своїм дворянським званням, володів 19 десятинами землі (зайнятими переважно лісом) та водяним млином, що давав основний прибуток сім’ї.

 В сім’ї Грінченків була велика бібліотека, що нагадувала про культурні традиції, коли в господі батькової матері, двоюрідної сестри Г. Квітки-Основ’яненка, збиралось освічене товариство, бував П. Гулак-Артемовський. «Навчившися писати й читати щось років п’яти, із запалом читав усе, що потрапляло до рук,— писав Б. Грінченко в автобіографії. — Першими вчителями літературними, після кількох дитячих книжок, були Вальтер Скотт, Байрон, Альфред де Віньї, Еркман — Шатріан, Гюго, Гоголь, Пушкін, Некрасов, Кольцов. Забившися в гущавину лісову... упивався чарівним малюванням улюблених авторів, забуваючи за ними сумну дійсність». Враження «сумної дійсності» і такі широкі літературні впливи будили цікавість до літератури. Уже в дитинстві Грінченко пробує писати вірші російською мовою, згодом «видає» рукописний журнал російською і українською мовами, читачами якого були сестри Ганна, Аполлінарія, Любов та менший брат Петро. Пізніше під впливом Шевченкового «Кобзаря» починає писати переважно по-українськи. 

У 1874 р.його віддають до Харківської реальної школи, що давала основи різних наук і право навчатися в майбутньому у вищому інженерному закладі. Але у 1879 р. за поширення забороненої літератури Грінченка було заарештовано і виключено з школи без права продовжувати навчання. При обшукові в нього виявили женевські видання: «Як наша земля стала не наша», «Про багатство і бідність», «Про гроші». Генерал-губернатор хотів через Грінченка відшукати всіх учасників підпільного гуртка, навіть звертається по допомогу до батька, який бив сина у в’язниці, вимагаючи зізнання. Старалися і царські тюремщики. Б. Грінченку зумисне давали пересолену страву, а потім не давали води, навмисне робили в камері сильний протяг, коли надворі лютувала зима. Лише коли члени гуртка виїхали за кордон і повідомили про це ув’язненого, він вказав квартиру, де брав книги. Мужність у в’язниці, як свідчать сучасники, зробила його ім’я популярним серед народницької молоді. Але і царським жандармам за кілька місяців ув’язнення вдалося підірвати його здоров’я, а злигодні та важка праця в наступні роки сприяли розвиткові тяжкого недугу — туберкульозу.

 Рік живе Б. Грінченко на поруках у батька, посилено займається самоосвітою, вивчає німецьку і французьку мови (згодом польську і чеську, а в останні роки життя ще й італійську), а на початку 1881 р. — знову в Харкові, де влаштовується писарчуком в казенній палаті, щоправда спочатку без плати. На прожиття заробляє уроками, переписуванням та шевством, навчившися від чоботаря, в якого за 4 карбованці на місяць займав куток.

 З самого початку свідомого життя Грінченко відкидає безплідні розмови та скарги на тяжкі умови і береться за роботу. З кількома товаришами на свої мізерні заробітки він організовує спілку і пробує заснувати в Харкові видавництво народних книжок, видає дві книжечки для народного читання «Бідний вовк» і «Два товариші» та першу свою науково-популярну брошуру «Про грім та блискавку».

 У 1881 році Б. Грінченко при Харківському університеті складає екзамен на народного вчителя. З того часу працює в сільських школах на Харківщині. Одні школи залишав, бо земство закривало їх «за невозможностью производить занятия в школьном помещении», з останньої звільнили «через доноси од попа-законовчителя, завзятого і лютого чорносотенця». Півтора року працює статистиком Херсонського губернського земства, потім знову вчителює в с. Олексіївні на Катеринославщині (недалеко від Луганська) і лишев кінці 1893 р. залишає педагогічну роботу.

 Педагогічні погляди Б. Грінченка вироблялися під впливом ідей передових російських і європейських педагогів. В автобіографії 1898 р. Грінченко зазначає, як він «зачитувався Писарєвим (почасти Бєлінським та Добролюбовим)», читав «педагогічні статті Ушинського й інших педагогів».

 З самого початку педагогічної праці Б. Грінченко виступив проти фізичних покарань учнів, за розвиток їхньої ініціативи та зближення з учителем, гаряче обстоював право кожного народу здійснювати навчання і виховання рідною мовою. Це були передові демократичні вимоги. Свої педагогічні погляди Б. Грінченко виклав у багатьох працях: «На безпросветном пути» (1905), «Якої нам треба школи» (1906), «Народні вчителі і українська школа» (1906), «Перед широким світом» (1907) та в численних художніх творах про учителів, школу, дітей.

 Б. Грінченко розгортає справді героїчну боротьбу з царською цензурою за створення книг для народного читання. Під різними псевдонімами йому вдається видати ряд книг. Особливо широко розгортає він цю роботу в Чернігові, де організовує єдине в той час на Україні народне видавництво. З 1894 по 1902 рік Б. Грінченко видав біля 50 книжок для народу, серед них оповідання М. Коцюбинського («Ялинка», «Харитя», «П’ятизлотник»), одну з кращих збірок П. Грабовського «Кобза», ряд збірок українського фольклору, кілька науково-популярних брошур.

 Дружина письменника М.М. Грінченко свідчить, що в Чернігові її чоловік провадив чималу громадську діяльність як член нелегальної «Чернігівської Громади», яка широко відзначала ювілеї письменників — І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка, М. Драгоманова,. від імені українських письменників вітала Іллю Чавчавадзе; у 1898 році на з’їзд театральних діячів у Москву заходом «Громади» було послано М. Заньковецьку і І.Л. Шрага, які виступили там із промовами про тяжке з цензурних причин становище українського театру. На карб Грінченкових заслуг перед культурою українського народу слід віднести величезну роботу, яку провів він у Чернігові разом з М. Загірньою по впорядкуванню Музею В. Тарновського. Чернігівські ліберали (Русов, Хижняков) довгий час цькували Б. Грінченка і, врешті, домоглися звільнення його від роботи в земстві.

 Було б неправильним всю різноманітну діяльність Б. Грінченка відносити до категорії «малих діл» і кваліфікувати як ліберально-культурницьку. Коли в 1893 році Б. Грінченко виступив з промовою українською мовою на похороні відомого письменника В. Александрова, то про це «мале діло» говорив увесь Харків, і тяжких наслідків Грінченко не мав тільки тому, що В. Александров був генералом і поліція не наважилася вчинити політичний скандал на його похороні. Видати в той час популярну книжку українською мовою було рівнозначно подвигу. В листі до сестри Б. Грінченко писав, що цензура «сьогодні забороняє книжку за те, що вона «видимо заимствует сюжет из русского произведения и не есть сочинением оригинальным», а завтра за те, що «эта книга доказывает оригинальность малорусской словесности, ибо дает то, чего нет в подобном роде в литературе русской»... Як бачиш, тут законів нема ніяких, навіть драконівських».

 Наукова діяльність Б. Грінченка не обмежується широковідомим чотиритомним«Словарем української мови» (1907 1909). У 1892 році, він надрукував статтю «Галицькі вірші», в якій підносить ідею єдиної літературної української мови, виступає за її чистоту. І. Франко відповів гострою статтею «Говоримо на вовка — скажімо й за вовка», але спрямував її швидше проти ліберального журналу «Правда», де Грінченко надрукував статтю, і редакційної передмови до неї. Цю працю І. Франка часто беруть за визначальну в оцінці Б. Грінченка, хоч через 10 років сам Франко в іншому місці писав з цього приводу: ...«його голос викликав був дуже оживлену полеміку, та, що найважливіше, пізніше наше письменство йде переважно туди, куди вказав він у тій своїй статті». Відомі також праці Б. Грінченка з питань мовознавства («Огляд української лексикографії», «Три питання нашого правопису» та інші). Плідна праця на ниві української фольклористики і етнографії зблизила Б. Грінченка з І. Франком, В. Гнатюком, зробила його ім’я відомим далеко за межами України.

 Після виходу тритомного видання «Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях» (1895, 1897, 1899), збірника «Из уст народа. Малороссийские рассказы, сказки и пр.» (1900), фольклористичної праці «Литература украинского фольклора. 1777 1900. Опыт библиографического указателя» (1901) тафольклорних збірок для народного читання «Живі струни» (1895), «Книга казок віршем» (1896), «Думи кобзарські» (1897), «Колоски» (1898), «Веселий оповідач» (1898) Б. Грінченко став до ряду найвизначніших фольклористів.

 Особливо широко займався Б. Грінченко науковою і громадською роботою в останні роки життя, мріяв про роботу над багатотомним тлумачним словником української мови. Він бере участь у виданні газети «Громадська Думка» («Рада») 1906 р., журналу «Нова Громада» (1906) та керує діяльністю товариства «Просвіта» (1906 1909).  

 Куці свободи царського маніфесту 1905 р. розвіяли ілюзії Грінченка, спонукали до усвідомлення необхідності продовжувати боротьбу. В 1905 р. Грінченко укладає збірник «Червона квітка», виданий Франком у Львові. Оригінальні поезії і переклади в ньому мають високе громадське звучання. Через рік Грінченко упорядкував і видав збірник «Досвітні огні», який відкривався однойменною поезією Лесі Українки.  

 Свою діяльність Б. Грінченко припинив уже в 1908 році. Кілька сімейних трагедій: смерть любимої дочки Насті (відомої діячки, активної учасниці революційних подій 1905 р. на Полтавщині, члена РСДРП), невдовзі її сина Володимира, а незабаром і матері та власний тяжкий недуг, — остаточно підірвали здоров’я Б. Грінченка. Змушений виїхати на лікування до Італії, там він і помирає у м. Оспедалетті 6 травня 1910 р. на 47 році життя. Тіло Б. Грінченка було перевезено в Україну і поховано на Байковому кладовищі в Києві. 

29 травня

Інші дати
Народився Петро Карманський
(1878, м. Цєшанув, Польща - 1956) - український поет, педагог,перекладач, член групи письменників "Молода муза". Представник раннього українського модернізму. Автор збірок віршів "З теки самовбивці", "Блудні огні", "До сонця". Переклав "Божественну комедію" Данте, окремі твори Гюго та ін.
Засну, як легіт, в сірій скибі, Розвіюсь, мов рідка імла, Візьму з собою злидні й болі, Оставлю вам самі діла. (Петро Карманський)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі