chrome firefox opera safari iexplorer

Національна опера України має унікальну нотну бібліотеку

29 вересня 2015 о 12:04
day.kiev.ua

30 вересня відзначатимуть Всеукраїнський день бібліотек. Не багато шанувальників опери і балету знають, що один із найстаріших театрів нашої країни (цьогоріч відкрив свій 148-й сезон) має унікальний нотний архів і бібліотеку, пише газета «День».

Перші офіційні відомості про нотну бібліотеку Національної опери України стосуються 1834 р., коли було сформовано дирекцію Першого постійного міського театру. На той час бібліотека нараховувала 48 назв опер, понад 100 увертюр, 60 симфонічних творів, а також багато п’єс для духового оркестру.

Формуванню нотного фонду у середині ХІХ ст. сприяли численні гастролі італійських оперних труп, а з часу створення 1867 р. Російської опери — довготривалі антрепризи Ф. Бергера, Й. Сєтова, І. Прянишникова, М. Брикіна, І. Паліце. Зростання популярності опери у Києві спричинило появу в місті кількох нотних друкарень та низки магазинів Л. Ідзиковського, Б. Корейво, М. Гергарда, Г. Ііндржишека, продукцією яких поповнювався фонд бібліотеки.

Пожежа 1896 р. знищила одне з найцінніших нотних зібрань, яке на той час зберігалося у приміщенні театру, та, на щастя, велика кількість нот збереглася завдяки тому, що кожний з антрепренерів по закінченні контракту забирав свої приватні колекції, за рахунок яких формувався новий фонд, що став основою нинішньої бібліотеки, яка нараховує понад 10 тис. одиниць зберігання. Велику частку становить безцінний фонд рукописних партитур, оркестрових та хорових партій.

Розгорнувши будь-який з примірників, можна знайти сліди епох, що минули і стали історією, при чому не лише театру, оскільки його буття тісно вплетене в історію міста... Самий тільки простий перелік штампів на перших сторінках нотних видань і рукописів багато розповість зацікавленому досліднику минулого. Ім’я І. Прянишникова — баритона, режисера, керівника Товариства оперних співаків — нагадає надзвичайно плідні для розвитку Київської опери сезони 1889 — 1892 рр., названі пресою періодом її відродження. Саме на цей час припадає перша у Києві постановка «Пікової дами», на репетиції та прем’єрі якої був присутній П. Чайковський. До речі, сам автор допомагав Прянишникову одержати нотний матеріал: «Любий друже! — писав він московському нотовидавцю П. Юргенсону. — Будь ласка, не дорожись відносно поставки нотного матеріалу. Зваж на те, що це справа не приватного антрепренера, а цілого товариства артистів. Їм дуже хочеться поставити оперу, але кошти поки що невеликі». Високо оцінивши рівень київських постановок, композитор переконав видавця у необхідності постійного контракту з Київським міським театром.

Є клавіри-свідки ще більш віддалених часів: найпершої київської вистави «Руслана і Людмили» М. Глинки 1871 р., постановки «Різдвяної ночі» М. Лисенка (1874), партію Оксани в якій співала О. Лисенко, дружина композитора, якому судилося стати велетнем української музики...

Трапляються ноти, проштамповані ім’ям С. Брикіна, пайщика антрепренера М. Бородая, якому 1901 року місто здало в оренду новозбудований театр, що відкрився спеціально написаною до цієї події В. Гартевельдом кантатою «Київ» (на жаль, втраченою) і, за традицією усіх імператорських театрів, оперою «Життя за царя» (у радянські часи цю назву на старих клавірах старанно вимарували, зафарбовували або просто вирізали, а рукою дописували: «Іван Сусанін», як, до речі, вона із самого початку і була названа самим Глинкою, ідея перейменування належала імператору Миколі І, з його царственої руки опера стала «брендом» усіх імператорських театрів).

На час існування антреприза Брикуна — Бородая припадає широке святкування 35-річчя музичної діяльності М. Лисенка, на честь чого у театрі відбулися концерт з творів ювіляра та прем’єра «Різдвяної ночі». Ледь пожовклі сторінки «Збірника українських пісень», які зібрав та у «ноти завів» М. Лисенко, та рукописи опери зберігають пам’ять про цю подію. Серед виконавців був видатний баритон М. Енгель-Крон, клавіри з чиєї приватної колекції трапляються на полицях бібліотеки, розкішно оздоблені у шкіру чи оксамит вдячними пошановувачами — існувала колись традиція робити такі подарунки улюбленим співакам.

До речі, Брикін, як самостійний антрепренер, утримував театр у 1907 — 1912 рр. За його каденції сталася подія, яка змінила вектор світової історії: в антракті вистави «Казка про царя Салтана» 1 вересня 1911 р., яка давалася на честь приїзду царської сім’ї і двору на відкриття у Києві пам’ятника Олександру ІІ, прогримів фатальний для прем’єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна постріл... Мовчазним «свідком» цієї драми залишається партитура, яка лежала на диригентському пульті буквально за кілька метрів від кривавої сцени, яка розігралася перед очима сотень глядачів.

Ім’я М. Багрова — останнє на штампах нот приватних орендарів театру. За його антрепризи напрям репертуарної лінії був надзвичайно суперечливим. Про нього писали, що йому «бракувало музичного смаку». Бібліотека поповнилася клавірами оперет «Гейша», «Корневільські дзвони», «Червоне сонечко», які ставилися з міркувань касовості у кількості, яка значно перевищувала квоту, визначену досить жорстким контрактом міста з орендарем на постановку творів цього «фривольного» жанру, бо театр раніше підпорядковувався департаменту освіти, а не культури, тож виконував ще й виховну функцію.

Монументальна ж рукописна партитура «Тараса Бульби» сумно нагадує, як ігнорували творчість Миколи Лисенка у театрі, керованому М. Багровим, який, попри пропозиції Київської міської думи та величезний народний резонанс на смерть композитора 1912 р., не поспішав вводити його твір, високо оцінений самим Чайковським, до репертуару. Та все ж це були надзвичайно насичені новими постановками сезони, розмаїтим оперним репертуаром, зі спробами організації врешті-решт професійної балетної трупи, про що нагадують клавіри «Клеопатри», «Марної перестороги», балетів, які ставили Б. Ніжинська, О. Кочетовський, М. Мордкін.

Після націоналізації театру 1919 р. штампи на нотах повідомляють, що вони належать Державному оперному театру УРСР ім. К. Лібкнехта. А з 1939-го, з нагоди 125-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка, і донині ім’я поета, на сюжети творів якого створено безліч оперно-балетної музики, вінчає новітні штампи на сторінках нот театральної бібліотеки.

Гортаючи нотні сторінки, з трепетом розшифровуєш автографи уславлених диригентів, режисерів, виконавців, концертмейстерів, серед яких поряд із професійними ремарками, датами виконання у різних куточках світу трапляються і шаржі, і відомості про погоду(!), і навіть поетичні рядки. Стоси мовчазного паперу терпеливо чекають перетворення нотних знаків на музику. Сама історія чутливо дрімає на бібліотечних полицях, готова розкрити свої таємниці зацікавленому досліднику.

16 грудня

Інші дати
День пам’яті Івана Федорова
(? 1510 – 1583) – засновника книгодрукування в Україні. У Львові в 1574 році надрукував нове видання «Апостола» та перший східнослов’янський «Буквар» з власними післямовами, в Острозі – першу повну слов»янську Біблію (Острозька біблія) (1581).
Розгорнути
Народився Андрій Стечинський
(1849, с.Хрінів Львівської обл. - 1896) - український актор, режисер і драматург. Автор драм "Міщанка", "Чорний Матвій", комедії "Псотниця". Ролі: Макогоненко ("Наталка Полтавка"), Стецько ("Сватання на Гончарівці").
Ти - весь у слові, як у сповиткові, З колиски до калини при горбі... І вже коли ти похитнувсь у слові, Вважай, що похитнувся у собі. (Борис Олійник)
Розгорнути