chrome firefox opera safari iexplorer

Як галичани жартували над кандидатами і виборами 100 років тому

27 жовтня 2015 о 16:50
gk-press.if.ua

Сто років тому виборців також, бувало, намагалися підкупити. Правда, за гроші рідко, частіше – за цигарки, горілку, ковбасу. І знаходилися такі виборці, які за шмат сала були ладні продати голос. З легкої руки гумориста Осипа Шпитка, відомого своєю «Хруніадою», таких запроданців і досі називають «хрунями», пише Наталія Храбатин в статті для «Галицького кореспондента».

Як окреме видання, сатирична поезія «Хруніяда» побачила світ у 1913 році. Автором твору значився Гринь Щипавка – самий такий псевдонім взяв О. Шпитко – редактор львівського сатиричного видання. Книга присвячувалася «всім виборцям, котрі віддали і віддають голоси на шкіролупів свого народу». У сатирі описана ганебна доля селянина Микити Хруня, який підтримував провладних польських кандидатів.

         … За панську ніби ласку,

         за  цигарки, за ковбаску,

         і за ринських п’ять готівки,

         не виймаючи й горілки.

         Душу й тіло він віддав би

         за квартирку алкоголю,

         та запродав би в неволю

         цілий світ, усіх людей,

         Бога, жінку і дітей».

Є також версія, що Микита Хрунь справді існував, був не селянином, а навіть депутатом Галицького сейму 1860—1880 рр. і прославився тим, що підтримував польські інтереси, зрадивши виборців-українців.

Але повернемося до «Хруніяди». Через «хрунів»-запроданців

         …Вийшов польський депутат,

          а впав руський кандидат.

         Чесний люд позамикали,

         кайданами покували.

         Тюрми хлопці діждалися,

         бо руського держалися».

У вірші селяни добре «провчили» Хруня, перестали з ним спілкуватися, і зраднику нічого не залишилося, як повіситися на вербі. Чим не наука для тих, хто має намір продати свій голос сьогодні?

 

Колись, як і тепер, було багато охочих «прислужитися народу», але саме на посту посла-депутата. Зовсім сучасною видається політична сатира, надрукована у газеті «Нова зоря» від 9 лютого 1928 року:

         Политий кров’ю, Краю Рідний,

         І заволочений кістьми!

         Що ти вродив нам? Кандидатів

         Серед єгипетської тьми?

         У кожнім місті десять-двадцять,

         Два-три у кожному селі.

         І кожен з них – це «Одинокий [єдиний]

         Спаситель» Рідної Землі!

         І кожний схований за плотом

         Поставу бойову прибрав,

         І кожен кидає болотом,

         Яке із себе поздирав!

Автором цієї гіркої сатири був Роман Купчинський –   один із редакторів львівської газети «Діло», який під псевдонімом Галактіон Чіпка надрукував майже 1000 фейлетонів про галицьке життя міжвоєнного періоду, в тому числі й про вибори.

Точно підмітивши бажання деяких кандидатів використати майбутнє депутатське становище для вирішення своїх бізнесових справ та задоволення власних амбіцій, Купчинський «перекладав» на зрозумілу народу мову агітаційні листівки. Так, у фейлетоні «Вибори в лицях»,  надрукованому в газеті «Діло» від 18 лютого 1928 року, читаємо «виправлену» автором біографію якогось кандидата Н.Н.:

«Народився в селянській сім’ї, тим дав доказ, що все і всюди з трудовим народом.

Іван Франко посилав його до гімназії. Це значить, що будучий кандидат на посла вивчив був раз так гарно Франковий вірш, що дехто рішив, що з хлопця будуть люди.

Будучи в гімназії, пізнав душу твердих лемків, м’яких бойків і таких «на середньо» гуцулів.

Від сієї хвилі будив, де міг, селянські маси, а навіть під проводом одного адвоката і через одного посла причинився до переведення одного урядника-шовініста, чим започаткував зміну режиму в Галичині. Це мало колосальний вплив не тільки на його автобіографію, але й на цілу Сонячну систему.

В часі світової війни загнала його хуртовина з Руси [Галичини]на Україну, де під проводом швагра тестя кревника Михайла Драгоманова і під впливом рідної сестри мамки знайомого Лесі Українки, провів курс для українських вчительок, з чого обидві сторони були дуже вдоволені і з чого потім вийшло багато добрих синів і доньок України.

Вернувшись в Галичину, перейшов стільки само таборів, скільки партій. Перебування у партіях дало йому можливість оцінити всі шанси, і він нарешті опинився в тій партії, яка згодилася поставити його кандидатуру.

З висоти своєї добре поставленої канцелярії став батьком-опікуном… жіночої організації в провінції.

«Праця з народом для  [власної]канцелярії» – ось девіз і зміст життя ставленика трудових мас, поставлених перед доконаним фактом!»

Шкода, що не маємо сучасного Галактіона Чіпки – йому би було про кого написати й сьогодні.          

      

До теми:

Старі галицькі анекдоти про вибори

Далеко в горах. Виборча дільниця. Приходить гуцул голосувати:

– Слава Йсу! Я до голосу прийшов.

– Маєте, ґаздо, вже все готове. Ось ваш голос у конверті, то передайте його тому панові.

– Але я хочу бачити за якого кандидата той голос!

– Ніяк не вольно – вибори мають бути таємними.

*******

Пан Місько, кандидат на посла, дуже дивно поводив себе у кав’ярні. Він зосереджено розкладав на столику рядами сільнички, сірники – з голівками і без.  Пан Янко, здивований поведінкою друга, запитав, чи той бува не в солдатики бавиться?

– Ні, це я рахую кандидатів у депутати, – була відповідь.

– А що означають сільнички?

– Це кандидати, які вже себе подавали і не були обрані.

– А сірники без сірки?

– Кандидати, що ще послами не були.

– А сірники із сіркою?

– Ті, що можуть мати шанс.

– Невже кандидатів так багато – навіть і не знати, за кого голосувати…

– Як не знати? Ми всі повинні єдиним фронтом голосувати за єдиного гідного кандидата – за мене!

Розділи: Традиції

25 травня

Інші дати
Народився Адальберт Ерделі
(1891, с.Загаття, Закарпатська область – 1955) – українського живописця, одного з основоположників закарпатської школи образотворчого мистецтва.
Розгорнути
Народився Олександр Корнійчук
(1905, м.Христинівка, Черкаська область – 1972) - письменник, громадський діяч, драматург, публіцист. Автор п'єс «Загибель ескадри», «Платон Кречет», «Над Дніпром», «Пам'ять серця».
Розгорнути