chrome firefox opera safari iexplorer

Інформаційна політика має бути українською! Звернення до української влади

16 листопада 2015 о 16:36

Група громадських діячів, вчених, журналістів, письменників та діячів культури звернулася з відкритим листом до Президента України П. Порошенка, Прем’єр-міністра А. Яценюка та Голови Верховної Ради В. Гройсмана з висловленням занепокоєння тим, що на сьогодні в Україні, фактично, відсутня цілісна системна інформаційна політика.

Подаємо текст звернення:

«Воєнна агресія з боку Росії — це найсерйозніший виклик для України в новітній історії. Йдеться не лише про те, якою буде держава, на кін поставлене питання самого існування нації. Одним із головних чинників нищення нашого суверенітету є масштабна, системна інформаційно-смислова війна, яку проводить агресор. Тимчасова окупація Криму та частини Донбасу — це наслідок маніпулятивної пропаганди кремлівського “зомбоящика”. Проте, якщо за рік нація спромоглася сформувати кістяк нової української армії, яка нині гідно протистоїть агресору, то в інформаційній сфері задавнені існуючі проблеми лише поглибилися. У цьому зв’язку учасники круглого столу, присвяченого інформаційній безпеці України, вважають за потрібне звернути Вашу увагу на таке:

В Україні фактично відсутня цілісна системна інформаційна політика. Національна рада з питань телебачення та радіомовлення України, Міністерство інформації України, Держкомтелерадіо, Концерн РРТ, Укрпошта, Національна комісія у сфері регулювання зв’язку та інформатизації не мають єдиної узгодженої стратегії розвитку інформаційної галузі, плану консолідованих дій та спільного бачення засобів реагування на серйозні загрози й виклики.

Склалася унікальна ситуація, коли в умовах війни кілька державних органів влади замість того, щоб активно, в межах визначених компетенцій, протидіяти агресору, фактично лише дублюють одна одну, розробляючи “перспективні” доктрини інформаційної політики, проводячи круглі столи, залучаючи до вироблення рішень і теоретичних рекомендацій часто комерційно вмотивовані організації та сумнівних зарубіжних експертів.

Вкрай комерціалізований національний інформаційний простір за рік практично не змінився. Більше того, з’явилися і негативні тенденції. Саме так можна оцінювати заяву керівництва Укрпошти про те, що газети, мовляв, нині вичерпали свою соціальну місію. В такий спосіб було виправдано чергове підвищення цін на доставку періодичної преси, що фактично руйнує і так кволий український газетно-журнальний ринок. Замість того, аби стати могутнім інститутом противаги російській брехні, чинником соціальної стабільності, психологічної рівноваги, інструментом державотворення — український медіаресурс продовжує залишатися пасинком, перетворюючись часто натомість на загрозу національній безпеці.

Під тиском заангажованого вузького кола “медіаспільноти” та внаслідок сумнівних домовленостей Верховна Рада України ухвалила цього року Закон “Про суспільне телебачення та радіомовлення України”, який, на наш погляд, обеззброює державу в умовах відкритої зовнішньої агресії Росії саме в інформаційній сфері, об’єктивно послабивши інформаційний суверенітет України:

— після руйнування іномовлення Національної радіокомпанії України — єдиної державної установи, що працювала в міжнародному інформаційному просторі, невідомо на базі чого і як, країна збирається формувати і здійснювати свою інформаційну політику в світі. Сьогоднішні мультимедійні проекти, з якими держава прагне вийти на міжнародну арену – це класична модель етнічного мовлення для українців зарубіжжя, а не іномовлення як державної інституції пропагандистського характеру ;

— за правильними постулатами просування до європейського дому через впровадження суспільного мовлення “творці” нового масмедіа фактично нищать систему державного інформаційного забезпечення на особливий період – в умовах запровадження «воєнного стану», техногенних аварій, природних катаклізм;

— керуючись, ймовірно, небезкорисливими мотивами концентрації усього державного інформаційного ресурсу, ідеологи суспільного мовлення вибудували вигідну для себе модель господарювання та управління у формі однієї юридичної особи. Це передбачає стягування до своєрідного “колгоспу” всіх державних національних та регіональних мовників, що абсолютно не відповідає європейським традиціям. Це — найгірша копія Держтелерадіо УРСР доперебудовних часів. Як наслідок припиняє своє існування як соціальний інститут, зокрема, Національна радіокомпанія України — безперечно, найпотужніший та найавторитетніший мовник в історії незалежної української держави, який за особливі заслуги перед українським народом має статус національного закладу. Відтак, на наш погляд, нищення НРКУ — це злочинно і антизаконно;

— під вивіскою суспільного мовлення як гаранта реалізації прав громадян на отримання універсальної інформації з урахуванням регіональних, релігійних, національно-етнічних особливостей вибудовується жорстка, централізована модель управління, що ліквідовує самобутніх регіональних мовників як самостійні, самодостатні інституції та ставить під сумнів саму ідею громадського мовлення.

Під фальшивим прикриттям гасла вільного доступу до інформації та облудною фразеологією про міфічну шкідливість пропаганди — в національному інформаційному просторі сформувалися, як домінуючі, небезпечні інформаційні символи. Вони утверджують у суспільній свідомості тотальний негативізм, апатію, страх та маргіналізують аудиторію, виводячи громадян за межі активних соціальних процесів. Інформаційні програми більшості загальнонаціональних телерадіоканалів будуються за класичними маніпулятивними моделями, які нав’язують стереотипи безперспективності соціального розвитку України. Під час, так званої, гібридної війни ми втрачаємо не лише тимчасово території держави, а й найголовніше — людей, зомбованих російськими теле- і радіоканалами, які впроваджують у свідомість усталені стереотипи чужинських, світоглядних моделей поведінки.

Після відповідного косметичного перелицювання, заміни брендів, зміщення акцентів у риториці — в український інформаційний простір підступно щоденно вживляється “русскій мір”. Телерадіокомпанії, що під час розгортання російської агресії торік вели пропаганду війни, продовжують безкарно працювати і нині

В епоху новітніх інформаційних технологій Україна демонструє зразки печерної технічної відсталості в системі масово-коиунікаційних зв’язків. Ніхто досі так і не спромігся заглушити аналогових сигналів радіотелевізійних передавачів, що безперешкодно працюють на територіях, так званих, луганської і донецької республік та ведуть антиукраїнську пропаганду. Спроби ж проникнути на тимчасово окуповані території через низькочастотний хвильовий діапазон виглядають принаймні школярством.

У результаті так званого технічного переоснащення телевізійних передавачів і зменшення їхніх потужностей суттєво скоротилася зона покриття програмами національного телебачення, відсутній і зрозумілий план запровадження цифрового мовлення.

Замовчується питання про перехід національного радіомовлення на цифрові стандарти, пошуку альтернативи знищеному попередньою владою Броварського радіопередавального центру, що був

Багато запитань і до кадрової політики в інформаційній сфері. Зокрема, у творців, так званого, суспільного мовлення зрозумілою домінантою є лише акціонерне товариство з майном, ресурсами та землею. Отже, це не соціальний, а комерційний проект представників певної групи. Викликає занепокоєння та подив той факт, що до творення суспільного мовлення причетні колишні агітатори та пропагандисти кривавого режиму Януковича.

Виходячи з означених проблем та статті 17 Конституції України, яка говорить про те, що гарантування інформаційної безпеки є найважливішою функцією держави, просимо Вас вжити відповідних заходів, які, зокрема, передбачатимуть:

— запровадження абсолютно іншої моделі державного управління інформаційною сферою, яка врахує безпекову складову та розробку національної комплексної програми гуманітарного розвитку, в якій інформаційній сфері відводилася б визначальна роль як засобу формування світоглядних позицій та збереження традиційних моральних імперативів і художньо-естетичних ідеалів. Ці завдання реалізовуються не лише шляхом державної фінансової підтримки, а й запровадженням жорстких регуляторних, ліцензійних норм, які стосуються власного національного медіа-продукту;

— виходячи із зовнішніх загроз, призупинення процесу становлення суспільного мовлення до запровадження схеми роботи національного телерадіомовлення в особливий період та створення повноцінного українського іномовлення як модерної мультимедійної платформи із залученням інтелектуального та технічного потенціалу державних телерадіомовників, зокрема Національної радіокомпанії України;

— необхідність внесення кардинальних змін до Закону Про суспільне телебачення та радіомовлення України”, виходячи з практики міжнародного досвіду, та керуючись суспільними, а не політико-комерційними інтересами, із гарантуванням професійних та соціальних прав журналістів. Це передбачає збереження Національної радіокомпанії України як окремої реорганізованої інституції в системі суспільного мовлення з особливим статусом національної установи, урахування традицій розвитку національного радіомовлення та телебачення, кінотелевиробництва, історичних особливостей регіонів. що своєю чергою вимагає скасування нормативних актів Кабінету Міністрів України щодо створення суспільного мовлення як таких, що не відповідають чинному законодавству та суперечать Конституції України;

— внесення змін до Закону України «Про телебачення та радіомовлення» в частині збільшення квоти національного аудіовізуального продукту або музичних творів українських авторів та виконавців в програмах телерадіоорганізацій та жорстке регулювання пропорційності даної норми протягом доби у загальному обсязі мовлення;

— законодавче унормування інформаційно-частотного ресурсу як національного набутку поруч з іншими національними стратегічними ресурсами – надрами. землею,водою, повітрям, що мінімалізує його агресивний грабунок та стане запорукою національної безпеки;

— залучення авторитетних, професійних та патріотичних кадрів до інформаційної сфери, віддалених і від олігархічних кланів, і від корпоративно-політичних груп.

Гуманітарно-інформаційна складова є одним із визначальних чинників цивілізаційного поступу України як незалежної європейської держави.

Учасники постійнодіючого форуму всеукраїнського об’єднання «Просвіта», листопад 2015 р.

Левко Лук’яненко , Герой України
Павло Мовчан , письменник, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, голова всеукраїнського об’єднання «Просвіта»
Михайло Слабошпицький, письменник, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка
Олег Бійма , кінорежисер, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка
Любов Голота, письменниця, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка
Леонід Мужук, кінорежисер, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка
Віталій Дончик, академік, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка
Олександр Скипальський , генерал-лейтенант, голова Спілки офіцерів України
Іван Заєць, координатор Руху « За Україну в НАТО»
Олесь Доній, голова Руху «За українську мову»
Володимир Василенко, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор
Михайло Сидоржевський, голова Національної Спілки письменників України
Володимир Різун, заслужений працівник освіти, професор, доктор філологічних наук
Олександр Пономарів, академік
Іван Ющук, професор
Павло Вольвач, письменник
Дмитро Ломачук, кінорежисер
Кирило Стеценко, композитор, скрипаль, голова Київської міської «Просвіти»
Борис Гуменюк, письменник, військовий, учасник АТО
Юрій Бондар, заслужений працівник культури України
Віктор Набруско, секретар Національної спілки журналістів України
Михайло Сорока, секретар Національної спілки журналістів України
Віктор Чамара, секретар Національної спілки журналістів України
Віктор Шпак, секретар Національної спілки журналістів України»

27 березня

Інші дати
Народився Іван Чиженко
(1916, с.Козин, Київська область – 2004) – український вчений у галузі електротехніки, доктор технічних наук. Створив наукову школу в галузі вентильно-перетворювальної техніки.
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі