chrome firefox opera safari iexplorer

10 маловідомих фактів із життя Катерини Білокур

08 грудня 2015 о 18:24
korrespondent.net

Вчора, 7 грудня, на Катерини, виповнилося 115 років «найквітковішій» художниці України Катерині Білокур. Художниці, яка не маючи жодної освіти – ні початкової шкільної, ні художньої, – піднялася на високий щабель професійної майстерності і головне – віднайшла свою манеру живопису і свій стиль. Її історія – унікальна в світовому контексті, як це завжди буває з цими рідкісними людьми – геніями, пише для Української правди. Культура Валентина Клименко.

В день народження художниці вона пропонує пригадати маловідомі факти з біографії Катерини Білокур.

1. В юності Катерина шила людям на замовлення, вишивала, була своєрідним дизайнером у рідному селі. В музеї-садибі художниці в Богданівці експонуються рушники з монограмами «К.Б.» і вишиті нею сорочки.

Рукави сорочки, яку власноруч вишила Катерина Білокур. Фото: видавництво «Родовід»

2. Катерина малювала декорації для драмгуртка, створеного в Богданівці її сусідом і родичем — Микитою Тонконогом, а також грала на сцені цього театру у виставах «Наталка Полтавка», "Сватання на Гончарівці", "Наймичка", «Безталанна» і «Матір-наймичка». У 24-26 років Катерина переважно грала «молодиць».

У 1928 році Катерина Білокур вступала до Київського театрального технікуму, але її не допустили до іспитів, як і в Миргородський художньо-керамічний технікум (вступала у 1923 році), бо не мала документів про початкову освіту.

3. Батьки Катерини Білокур не вступили в колгосп, були одноосібниками, і сама художниця жодного дня не працювала в колгоспі.

Колишній директор Полтавського художнього музею Кім Скалацький жартує: «1949 року Катерину Василівну прийняли в „колгосп“вона стала членом Спілки художників України».

4. Видатний мистецтвознавець Стефан Таранушенко побачив картини Білокур на виставці у Курській галереї, де він працював, відбуваючи заслання (у 1933 році його звинуватили в антирадянській контрреволюційній діяльності і в 1934-му засудили до 5 років заслання).

Автопортрет Катерини Білокур, 1950. Фото: видавництво «Родовід»

Живучи в Астрахані та Курську, Таранушенко намагався популяризувати українських художників, знайомився, заводив з ними листування. Він першим написав Катерині Білокур, висловив своє захоплення її роботами і попросив намалювати для нього картину.

Вони листувалися впродовж усього життя. Це Таранушенко попросив художницю написати автобіографію і багато фактів із життя Катерини Білокур ми знаємо з її листів до нього.

Збереглися 78 листів Катерини Білокур до Стефана Таранушенка, які фактично є єдиним джерелом інформації про її життя, коло захоплень, художників, які надихали, її творчу «кухню», та кілька десятків листів Таранушенка до Білокур.

5. Катерина Білокур робила пензлики з котячої шерсті і користувалася ними навіть тоді, коли вже була Народною художницею України і мала всі професійні засоби для малювання.

Палітра Катерини Білокур. Фото: Bumbaka

На початку роботи її палітрою був шматок скла або лівий рукав куфайки. Інколи могла доточити шматок полотна, коли картина не вміщалася в заданий формат.

6. У 1940 році Катерина Білокур мала кілька виставок, приїздила до Києва і на одній із виставок познайомилася з Павлом Тичиною. Збереглося шість листів художниці до дружини поета Лідії і один – до Павла Григоровича, кілька вітальних листівок і телеграм від Тичин.

Білокур кілька разів гостювала в квартирі Тичин, подарувала родині поета свою картину «Півонії», але потім критично подивилася на неї і сказала, що намалює іншу роботу. У 1959 році, коли вона принесла готову роботу і подзвонила в дім без попередньої домоволеності, охоронці не впустили тітку-селянку до поважного літератора.

«Півонії” (фрагмент), 1948. Роботу можна побачити в Музеї-квартирі Павла Тичини. Фото: видавництво „Родовід

Відомо, що в 1957 році Тичина відправив у Богданівку лікаря Миколу Фененка, щоб той оглянув художницю, яка скаржилася на проблеми зі здоров’ям. Поет посилав художниці фарби, пензлі, підписав свою збірку „І рости, і діяти“.

7. У 1947 році Білокур намалювала роботу „ХХХ-ліття СРСР“, і написала: „Тему для цієї картини дано мені Полтавським будинком народної творчості. А прикрасу для неї я придумала сама. 1947 г.“.

Односельчанка Софія Журба потім згадувала: „За те, що вона намалювала картину з гербами та прапорами, її заповажали в самій Шрамківці – районному центрі. Приїжджав навіть голова Шрамківскього райвиконкому Євген Пошукайло, цікавився її долею. Як дарунок привіз 25-лінійну лампу, керосин і ще щось там таке“.

Зберігся лист від 6 вересня 1949 року від Василя Бакала, методиста Полтавського ОБНТ ще з одним замовленням: „Катерино Василівно! В грудні місяці буде знаменна дата – 70 років нашому Великому і дорогому Йосипу Віссаріоновичу Сталіну. Весь радянський народ з великим піднесенням готується до цієї дати. Просимо Вас, Катерино Василівно, щоб Ви зробили якийсь гарний подарунок нашому дорогому Йосипу Віссаріоновичу. Подумайте, що ви можете зробити, щоб це було найкрасивіше в світі і щоб видно було, що це іменно Полтавщина красива, цвітуча і багата завдяки нашому Сталіну. Зробіть так, щоб Йосип Віссаріонович сказав – спасибі Полтаві“.

 »ХХХ-ліття СРСР", 1947. Фото: видавництво «Родовід»

Розмови ходили в селі про якийсь портрет чи то Сталіна, чи Жукова, якого ніхто не бачив, але є спогади Євгена Товстухи, який цитує богданівського голову сільради: «А портрет Сталіна не захотіла намалювати до його сімдесятиріччя, ще у 1949 році. І районне начальство нею дуже не задоволене» . 

8. Катерина Білокур написала оповідання «В селі Богданівці Шрамківського району на Черкаській землі», «Казка» і хотіла видати у видавництві «Мистецтво» автобіографічну п’єсу. Принесла її до знайомої редакторки Юлії Бєлякової зі словами:«Прочитайте, скажіть свою думку». 

«В ній вона описує своє життя, взаємини з рідними й близькими їй людьми. Та й дійовими особами твору (назву вже забула) були Батько, Мати, Дочка…», – згадує Бєлякова.

«Снідання», 1950

Коли редакторка сказала, що, п’єса, мовляв, слабка, композиційно безпорадна, позбавлена драматургічного дійства, треба працювати над нею ще, Катерина Василівна «мовчки схопила зошит й вибігла з кімнати». Рукопис п’єси не зберігся.

9. Художниця померла через тиждень після смерті матері – 10 червня 1961 року, від раку шлунка.

10. Пам’ятник Білокур, що стоїть на подвір’ї музею-садиби в Богданівці, створив її племінник Іван Білокур, який навчався в Київському художньому інституті в майстерні Михайла Лисенка. Азам малювання його вчила Катерина Василівна, але далі він вибрав ліплення і став скульптором.

29 травня

Інші дати
Народився Петро Карманський
(1878, м. Цєшанув, Польща - 1956) - український поет, педагог,перекладач, член групи письменників "Молода муза". Представник раннього українського модернізму. Автор збірок віршів "З теки самовбивці", "Блудні огні", "До сонця". Переклав "Божественну комедію" Данте, окремі твори Гюго та ін.
Засну, як легіт, в сірій скибі, Розвіюсь, мов рідка імла, Візьму з собою злидні й болі, Оставлю вам самі діла. (Петро Карманський)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі