chrome firefox opera safari iexplorer

Художниці Алли Горської, яку називали душею шістдесятництва, не стало 45 років тому

01 грудня 2015 о 16:20
boryviter.etnoua.info

В усі часи поставати проти системи було небезпечно. Активістка-художниця Алла Горська перебувала в епіцентрі подій короткої відлиги у 60-х роках уже минулого століття, яка скінчилася масовими арештами і «процвітаючим соціалізмом» брежнєвщини.

Вона мала сміливість написати прокуророві УРСР після масових арештів інтелігенції у Києві і по всій Україні наприкінці серпня та на початку вересня 1965 року: «Прошу вжити заходів до працівників КДБ при Раді Міністрів, які надуживають даними їм повноваженнями». Вона заперечувала у скарзі, що нібито давала якусь видану за кордоном українську книжку «Україна і націоналізм» заарештованому Ярославу Гевричу. Акцентувала, що брехливе свідчення чоловік дав проти неї, бо: «За 105 днів навчать брехати». Алла Горська писала: «Незважаючи на мої наполягання, ця фраза не була внесена до протоколу очної ставки, а Геврича примусили повторити вигадане показання». Вона вказала прізвища присутніх слідчих і констатувала: «Під час допиту і після очної ставки слідчі коректно і чемно мене ображали і погрожували ув’язненням».

Життя Алли Горської обірвалося 28 листопада 1970 року. Друзі і знайомі донині впевнені, що загадкова смерть — це справа рук КДБ.

Оточили кадебісти

«Ми ховали її навіки 7 грудня 1970 року на Берківцях, тьмяного зимового дня. Ховали в дубовій труні, зробленій на кіностудії для якогось фільму. Труни не відкривали, — писав у спогадах історик Сергій Білокінь. — Колишній зек Юрій Шелест, який був на похороні, а потім ховав Зарецького, тепер уже розповідав мені, що один із копачів пригадав отой Аллин похорон. Сказав, що вони з лопатами ледве пробилися, так оточили кадебісти увесь квартал. Автобус вони пропустили автоматично, і ті, хто з ним приїхав, цього навіть не помітили».

Народилася Алла Горська 18 вересня 1929 року в Ялті. Її батько Олександр Валентинович Горський — родом із міста Олександрія на Кіровоградщині — був одним з організаторів радянського кіно, мав квиток Спілки кінематографістів першого десятка. Уже 1932 року Горські переїжджають до Москви, де Олександр Валентинович обіймає посаду начальника виробництва тресту «Востокфильм». Ще через рік він стає спочатку заступником директора, а потім керівником Ленінградської кіностудії. Мама дівчинки Олена (її батьки Безсмертні жили у Кременчуці) працювала вихователькою у дитячих закладах санаторно-шкільного типу, а в Ленінграді і згодом — художником костюмів.

Із вересня 1939-го по квітень наступного року батько Алли був на фінській війні, а незадовго до нападу Німеччини на СРСР поїхав до Монголії на зйомки фільму «Його звали Сухе-Батор». Коли гітлерівці почали наступ на СРСР, 11-річна Алла разом із матір’ю та старшим на 10 років зведеним братом Арсеном (син матері від першого чоловіка, який загинув у Першій світовій війні) була в Ленінграді. Брат — спочатку ополченець, а потім учасник диверсійно-партизанської частини, яка діяла на Ленінградському фронті, навесні 1943 року загинув. Алла з мамою, переживши дві блокадні ленінградські зими, влітку 1943-го евакуювалася до Алма-Ати, де вже працював на об’єднаній кіностудії Олександр Валентинович. (До речі, видали посвідчення Олені Горській на евакуацію до Алма-Ати 16 серпня 1941 року). А вже наприкінці 1943 року родина переїхала до Києва, де Олександр Горський став директором кіностудії.

Уже з 1946-го Алла Горська навчалась у Київській художній середній школі імені Шевченка, через два роки закінчивши її з золотою медаллю. Вступила на живописний факультет Київського художнього інституту. Улітку 1952-го вийшла заміж за однокурсника Віктора Зарецького. Виставлялася на Третій Всесоюзній виставці дипломів художніх вузів, виставці творів молодих художників СРСР до VІ Всесоюзного фестивалю молоді й студентів (І957). Мала третій розряд із волейболу. Словом — комсомолка, спортсменка, активістка.

Світогляд багатьох мінявся після двадцятого з’їзду ЦК КПРС 1956 року, на якому розвінчали культ Сталіна. До того ж, поза сумнівом, у родині Горських не могли не знати про безчинства радянської влади з офіційно-особистих джерел. Надолужуючи прогалини у знаннях, Алла Горська запоєм читала. Сперечалася всмерть, згадують сучасники. Коли у віці за тридцять усвідомила, що має знати українську мову, — почала її вчити, під диктовку Надії Світличної писала диктанти.

Кинула виклик середовищу партноменклатури ЦК, із якого походила

«Мішенню №1 серед шістдесятників була Алла Горська. «Будівничі казарм» (вислів Євгена Сверстюка) особливо ненавиділи Горську, бо вона кинула виклик середовищу партноменклатури ЦК, з якого сама походила, — пише краєзнавець Ганна Черкаська.

Алла Горська — харизматичний лідер (скільком вона допомагала вистояти морально й матеріально!), скарбник правозахисників (крім власних коштів, отримувала допомогу зі США, Канади), інтелігент не в першому поколінні, самодостатня особистість без жодного комплексу меншовартості; без генів страху, посіяних Голодомором і розстрілами».

І.Світличний, А.Горська, Б.Нечерда. Середина 60-х років. ktm.ukma.edu.ua

І.Світличний, А.Горська, Б.Нечерда. Середина 60-х років. ktm.ukma.edu.ua

Алла Горська разом із Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним та іншими активістами центром українського національного життя у Києві зробила Клуб творчої молоді, організовуючи літературно-мистецькі вечори й дискусії. Разом із Василем Симоненком і Лесем Танюком першою поширила інформацію про місця поховання розстріляних у НКВС на Лук’янівському і Васильківському кладовищах та поблизу Києва, у Биківні.

У 1964 році у співавторстві з іншими художниками Горська створила в Червоному корпусі Київського університету імені Шевченка вітраж «Шевченко. Мати». Втім його швидко знищили. Скликана після цього комісія кваліфікувала роботу як ідейно ворожу. Аллу Горську і Людмилу Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік поновили.

«Коли працювала над Шевченком, він не міг у неї вийти ні пригладжено-зализаний, ані просто ніякий, — впевнений Сергій Білокінь. — Як і Опанас Заливаха, докопувалася до суті явища, пророчої, біблійної енергії Шевченка, що потрясав імперією, до трагедійної пристрасті Шевченкового слова... Це був не тільки мистецький твір на тему, а щось більше — згусток революційної ідеології. Каркас, на якому мало кріпитися скло, митці передбачили підкреслено грубим, як ґрати. Постать Шевченка, котрий за тими ґратами пригортав чи сестру, чи Україну, доповнював текст: «Возвеличу малих отих рабів німих, а на сторожі коло них поставлю слово». Можна лише припустити, як допік начальству цей вітраж!».

Її виключали з лав Спілки художників, попереджали, залякували. Горська була на процесі у справі В’ячеслава Чорновола 15 вересня 1967 у Львові, де з групою киян заявила протест проти незаконного ведення суду. У 1968 році художниця підписала «Лист-протест 139» на ім’я генсека Леоніда Брежнєва, голів Ради Міністрів Олексія Косигіна та Президію Верховної Ради СРСР Миколи Підгорного з вимогою припинити політичні переслідування у країні. «Від нас вимагали каяття, а ми ніяк не могли зрозуміти, чому маємо бути б...ями», — писала Алла Горська художникові Опанасові Заливасі у Мордовію, де він сидів «за антирадянську агітацію та пропаганду». Потім він згадував про візит Горської в табір (!): «Вигляд у неї був такий, ніби княгиня приїхала до свого маєтку і не може зайти, бо загубилися ключі».

«...1969-70-му ми зустрічали після повернення з лагерів Опанаса Заливаху, потім Славка Чорновола в ресторані «Наталка» (між Києвом і Броварами), зустрічали з піснями, приховували страх. Бо коли чоловік боїться, то він не зовсім чоловік. Він не орієнтується, коли треба боятися, а коли вже не треба, або — ще не треба. Зустрічі організовувала Алла Горська, і вони їй це запам’ятали», — згадував правозахисник Євген Сверстюк.

ТРАГЕДІЯ

library.kr.ua

 library.kr.ua

«...28 листопада 1970 року. Рано-вранці мати вийшла з нашого помешкання по вулиці Рєпіна (нині Терещенківська), 25, кв. 6, щоб їхати у Васильків. Вона попередньо домовилась із моїм дідом Іваном, що забере швацьку машинку «Зінгер» виробництва початку століття — родинну реліквію. 2 грудня 1970 року маму знайшли мертвою з переломом основи черепа в льоху в будинку свекра Івана Зарецького. Удар було завдано ззаду тупим важким предметом», — згадує Олексій Зарецький, син Алли Горської.

Івана Зарецького, якого з дня 28 листопада ніхто не бачив, було знайдено 29 листопада мертвим поблизу залізничної станції Фастів-2, що в 35 кілометрах від його помешкання. Він лежав на залізничній колії з відрізаною потягом головою. Прокуратура Київської області швидко дійшла висновку, що Іван Зарецький, убивши з особистої неприязні невістку, наклав на себе руки. І вже 23 січня 1971 року кримінальну справу відносно вбивства Алли Горської з причини смерті підозрюваного було закрито.

ТВОРЧІСТЬ

Бризки калини і потік крові

«Мало хто знає Аллу Горську як театрального художника», — зауважив Лесь Танюк на нещодавній презентації у Києві книги «Алла Горська. Душа українського шістдесятництва». — Вона оформила чотири вистави». У Клубі творчої молоді робила «Патетичну сонату», її швидко закрили. Потім працювала над поемою Івана Драча «Ніж у сонці». Зробила на сцені квітку — як сонце, розповів режисер. Коли та розкривалася, всередині з’являються люди: хлопці — кольори райдуги і дівчата — звуки гами. По-особливому сконструювала Алла Горська і світло софітів на великій сцені столичного Жовтневого палацу: червоний посередині, а синій і жовтий — із боків. На жаль, не збереглося жодного ескізу, бо вистава робилася здебільшого у просторовій уяві, а не в малюнках. Сонце символізувало всесвіт України, в який вганяють ніж, — так трактували свою роботу Лесь Танюк і Алла Горська.

На початку січня 1963-го готували для показу на сцені львівського театру виставу-комедію «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша. На завісі було зображення величезного пасхального яйця. І вислів: «Табір міщанський (забрано «радянський»), поганський — ох, як тебе ненавиджу я». Весь «виводок» Гусок — як гральні карти. Туз — пристосуванець Гуска у червоному плащі. Але навиворіт — жовто-блакитна підкладка. Зрозуміло, і цю виставу заборонили. Така ж доля спіткала й «Правду і кривду» Михайла Стельмаха, яку готували в Одесі. В одній зі сцен Алла Горська портрети членів політбюро у парткабінеті на сцені з допомогою освітлення перетворювала у вікна... тюремної камери.

Упорядниця книги «Алла Горська. Душа українського шістдесятництва» Людмила Огнєва — дослідниця з Донецька, яка віднедавна мешкає у Києві, нагадала, що Алла Горська створювала станковий і монументальний живопис. Одна із найвідоміших її мозаїчних композицiй перебуває в музеї «Молода гвардiя» у Краснодонi. За словами Світлани Огнєвої, у 60-х роках художниця хотіла робити панно «Україна» у Донецьку, але їй не дозволили. Нині кільком мозаїкам, зробленим Аллою Горською разом з іншими художниками, загрожує знищення. Скажімо, у Києві може зникнути «Вітер» на ресторані «Вітряк».

Найвідоміші картини Алли Горської «Вознесіння», «Прип’ять», «Пором», «Абетка», «Хліб», «Мати», «Село», «Біля річки», портрети Шевченка, Петрицького, Драча, «Автопортрет», «Автопортрет з сином», «Портрет батька». Малюючи друга й однодумця Василя Симоненка, побиття якого міліцією спричинило саркому нирок і його смерть, — художниця зобразила червоним бризки калини і потік крові...

28 травня

Інші дати
Народився Максиміліан Волошин (Кирієнко-Волошин)
(1877, м. Київ – 1932), російський поет і художник українського походження, перекладач. Представник символізму і акмеїзму, в поезії та малярстві відобразив історію та природу Криму.
Припаду я к острым щебням, к серым срывам размытых гор, Причащусь я горькой соли задыхающейся волны, Обовью я чобром, мятой и полынью седой чело. Здравствуй, ты, в весне распятый, мой торжественный Коктебель! (Максиміліан Волошин).
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі