chrome firefox opera safari iexplorer

Таємниці закарпатського замку у Виноградові

15 лютого 2016 о 11:00
commons.wikimedia.org

В історії міста Виноградів,  що на Закарпатті (давньоісторична назва Угоча, пізніша назва Севлюш, дійсна до 1946 року) особливе місце належить Угочанському замку Канків, розташованому на одному зі скелястих виступів Чорної гори, котра здіймається над східною околицею міста.

Про замок Канків історія знає небагато. Вперше він згадується в угорській хроніці «Gesta Hungarorum», де говориться про те, що на місці замку в IX столітті було укріплене слов'янське городище. У XI столітті, з поширенням на цю частину Підкарпатської Русі влади угорських королів, на місці городища споруджується замок — опорний прикордонний пункт.

Значно більше маємо історичних відомостей про появу людини в районі нинішнього Виноградова. Як свідчать матеріали археологічних досліджень, в цьому районі людина з'явилася дуже давно. Тут виявлено стоянку людини епохи пізньої бронзи (X-XI ст. до н.е.) із залишками житла і кострищ, в яких були знайдені бронзові прикраси. Недалеко від замку Канков, біля південно-західного підніжжя Чорної гори, знайдені залишки слов'янського городища кінця I тис. н.е. У XI столітті, коли угорські королі встановили свою владу в цій частині Підкарпатської Русі, тут знаходилося і прикордонне укріплення. У XІІ-ХІІІ століттях  поселення Угоча було власністю угорського короля і входило до складу королівської домінії, центром якої був замок Нялаб в сусідньому Королеві.  Тут простягалася крайня межа королівських мисливських угідь, про що свідчить й історична назва села Підвиноградів (в 5-ти км від Виноградова)  -  Szolosvegardo — крайня межа. Саме в села та містечка Угочі  угорські королі поселяли лісничих, єгерів, сокольничих і рибалок.  Протягом двох наступних століть місто Севлюш та укріплення неодноразово переходили з рук у руки угорських феодалів.

У вересні 1307 року король Карл Роберт дарує Севлюш разом з укріпленням королівському казначею Беке Барші, вірогідно для того аби мати Баршу, одного з найвпливовіших людей Угорщини, що походив з древнього знатного роду угрів (Borsa nemzetseg), на своєму боці, оскільки становище в країні в цей період було надзвичайно напруженим — Карлу Роберту доводилося вести жорстоку боротьбу з угорськими феодалами, котрі відмовлялися визнавати його за законного короля.  Барша приймає подарунок і зводить на місці укріплення міцний деревяний замок-фортецю, про котру вже через рік, 1308 році згадується в документах.  Однак кілька років потому Барша  переходить на сторону противників короля на чолі з Матей Чаком, в руках якого на той час знаходилася майже вся Словаччина.

Та коаліція феодалів у 1312 році зазнає поразки, а в 1317 році королівські війська захоплюють місто Севлюш і замок Канків. Під час штурму замок був сильно пошкоджений, Баршу позбавили всіх короліських милостей. Після відбудови фортеці король дарує його королеві Марії.

У 1329 році місто Севлюш отримало від короля Карла Роберта право коронного міста, і незабаром Севлюш стає значним торгівельним центром на «соляній дорозі». Жителі його отримали широкі права від короля, якому в боротьбі проти магнатів потрібна була підтримка вільних королівських міст.

Угочанський замок Канков

Епоха Перені

Угорський король Жігмонд заборговував дуже значну суму грошей волоським воєводам Драгу і Балку (про це детально в матеріалі про Королівський замок Нялаб), узяту в них на покриття військових витрат у війні з турками  1396-го року. У володінні цих воєвод на той час знаходилася значна частина Угочанської і Марамороська жупа. Жигмонд І, сподіваючись відшкодувати борг, віддав у їхнє володіння також і місто Хуст. Воєвода Драг не відмовився від Хуста, але незабаром все одно став вимагати від короля повернення грошового боргу. Король вирішив протиставити йому іншого магната, — Перені, зіштовхнувши таким чином два магнатські роди. Таким чином 29 серпня 1399 року Севлюш і замок Канков переходить у власність магната Петера Перені.  Крім того, король призначив Перені також королівським керівником марамороських соляних копалень, що гарантувало поступлення доходів від видобутку солі прямо в королівську казну, оминаючи кишені Драга та Балка.

Король, роздаючи магнатам землі в пограничних районах королівства, наділяв їх не лише повнотою економічної, адміністративної і судової влади, але і покладав на них обов'язки захищати кордони королівства. Тому він дозволяє магнатам відбудовувати не лише старі зруйновані захисні укріплення, але і всіляко заохочує їх до будівництва нових. Таким чином на місці старого земляно-дерев'яного замку магнат Перені споруджує могутній кам'яний — «для зміцнення могутності держави, збереження світу і спокою для дворян і їх підданих, щоб вони могли жити без страху», як сказано в грамоті від 5 листопада 1399 року.

Крім того, за участь у придушенні чергової феодальної фронди Петер Перені в 1405 році отримав у володіння також і замок Нялаб в Королеві зі всіма селами, які підкорялися замку. Тому в кінці XIV — на початку XV століть у Севлюші укріпилися магнати Перені, які з часом розширили свої володіння на значну частину Угочанського комітата і впродовж майже чотирьох століть були найбільшими землевласниками в краї.

Угочанський замок Канков

Монахи-францисканці

На початку XV століття барон Перені з сімейством переребирається в Нялаб, а замок Канків передає монахам-францисканцям, котрі перетворюють останній на монастир.  Ченці переносять сюди прах героя битви з турками під Белградом 21 липня 1456 року Яноша Капистрана, ченця-францисканця, який разом зі своїми хрестоносцями допоміг угорському полководцеві Яношу Гуняді в критичний момент битви. Згодом Янош Капистран був канонізований і в період боротьби з турками став одним із найбільш вшанованих католицьких святих.

Але через сто років, в період реформації, нащадок барона Перені стає протестантом і виганяє католицьких священнослужителів зі своїх володінь. У 1556 році він нападає з озброєним загоном на монастир францисканцев в замку Канков. Ченців, що чинили опір, наказав убити. Тіла їх разом з прахом Яноша Капістрана були кинуті в замковий колодязь.

Ця подія знайшла своєрідне трактування в народній творчості. Одна з легенд розповідає про те, що монастир був зруйнований за наказом барона Перені тому, що ченці заманили туди його дочку, теж виховану в протестантській вірі, і тримали її в ув'язненні довгі роки. Звільнив її зрештою один паломник, але вона вже була хвора і незабаром померла...

Угочанський замок Канков

Зараз важко судити, який вигляд у той час мав замок Канків, тому що не збереглися його замальовки. План показує, що замок мав форму чотирикутника з масивними квадратними кутовими баштами...

Коли ідеї епохи Ренесанс в XV-XVI століття поступово проникають і в наш край, новий життєвий стиль дворянства приносить і нову побутову культуру. Похмурі лицарські замки з їх тісним, холодним простором перестають задовольняти дворян. Тому і недивно, що і магнат Перені в кінці XVI — на початку XVII століття будує в Севлюші нову резиденцію — палац. Будує його не на безлюдді, а в самому місті, щоправда, на околиці, недалеко від замку, аби в разі небезпеки міг би сховатися за його надійними стінами. До того ж з нової резиденції магнатові Перені було зручніше управляти своїми великими володіннями, тут влаштовувалися звані вечори і пишні прийоми, до чого аскетичні приміщення замку Канков не були пристосовані жодним чином.

Угочанський замок Канков

У 1554 році Ференц Перені оженився на доньці Ференца Бебека, протестантського ватажка, Каталіні, і вслід за тестем перестав служити Фердінанду І, який на той час був при угорській короні. Зать і тесть і разом з ними сімейство Перені перекинулися до трансільванського князя Яноша II Зігмунда, якого вважали справжнім угорським королем.

Загалом в Угорському королівстві був не найспокійніший час — Фердінандове королювання багатьма вельможами вважалося сумнівним, оскільки в листопаді 1526 року частина угорців вибрала королем найбільшого магната Іоана Заполью, воєводу Седміградського. А інша частина вибрала в Пресбурзі Фердинанда, що призвело до тривалої боротьби за Угорщину. Янош II Зігмунд, про котрого йшла мова вище, був сином  Іоана Заполью, батько офіційно заповів йому угорське королівство.

Ференц Перені так часто нападав на королівські війська, що зрештою король відправив проти нього  загін  під командуванням Імре Телекеші, який штурмом опанував замком в 1557 році. Під час штурму замок був зруйнований.

Угочанський замок Канков

До речі, що означає це слово «Канків»?

За однією з версій, назва походить від угорського слова, що означає кам’яну брилу. За іншою, назва походить від аскетичного одягу монахів – плащів з овечої вовни, які називали „канко”. Вперше назва згадується в 1573 році.

За планом замок Канків чотирикутний — 46,9 x 44,8 м, на кутах мав по башті, з південного боку — башту над воротами.

Руїни Канкова не даремно та неодноразово надихали художників та фотографів, і навіть кінематографістів. Останні ще в радянські часи трохи звільнили кам’яні мури від вікових заростей, зробивши їх декораціями для ряду фільмів — «Злива над полями», "Над Тисою” та знаменитого «Табір здіймається в небо».

Якщо піднятись до замку, який височить над містом, то й сьогодні можна оцінити міць його мурів, що залишилися лише фрагментами. Є кілька шматків стін із бійницями. Найкраще збереглися стіни та монументальний фундамент каплиці. Вочевидь, на її місті колись була вежа. Не обійшлося і без традиційного підземного ходу. В радянський час було знайдено 12 метрів тунелю, хоча за оповіданнями, хід вів набагато далі.

Сьогодні залишки цього замку мають статус національного пам’ятника архітектури. Археологи, очолювані відомим знавцем і дослідником Закарпаття паном Котигорошко, зробили рекомендації, що руїнам треба надати статус археологічної пам’ятки, бо досліджувати тут є що – сміливо можна прогнозувати чимало історичних відкриттів та сенсацій.

Джерело: Колиба
Розділи: Туристичні новини

23 жовтня

Інші дати
Народився Пилип Козицький
(1893, с. Летичівка, Черкаська область – 1960) – український композитор, музикознавець, педагог, громадський діяч. Один з організаторів і керівників Музичного товариства імені Миколи Леонтовича.
Ой одна я, одна, Як билиночка в полі, Та не дав мені бог Ані щастя, ні долі. Тілько дав мені бог Красу – карії очі, Та й ті виплакала В самотині дівочій. (слова Тараса Шевченка, музика Пилипа Козицького)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі