chrome firefox opera safari iexplorer

Буденні польоти закарпатських селян

01 березня 2016 о 16:10

Ріка ділить село Нижній Бистрий на Закарпатті на дві частини. Щоб не долати кілометри до найближчого мосту, люди свого часу самотужки розв'язали проблему — на річці звели три своєрідні повітряні переправи. Відтоді місцеві селяни, а їх 500, звикли у прямому розумінні літати над рікою, заощаджуючи час та взуття. Як літати? По металевому канату, до якого припасована люлька. Сідають у такий «дирижабль» — і перелітають на той берег.

Ось так зі своїх 77 років понад 50 літ літає над річкою і Христина Росоха.

«Наше село — гірське. Простягнулося вздовж обох берегів Ріки аж на 26 кілометрів. З обох боків село підпирають гори. А стрімка вода поділила сушу так, що магазини, пошта, ФАП та сільрада опинилися на другому боці, а на нашому — тільки півсотні хат, пасовище та городи. До найближчого мосту пішки — 7 кілометрів, а навпростець — усього 3 хвилини льоту, — мовить баба Христина, про яку в селі кажуть „ас у льотній справі“. — Ще з часів Союзу просимо владу звести міст. Раніше чиновники обіцяли, нині – тільки руками розводять! Мовляв криза, коштів — катма! Та Бог послав мені майстровитого чоловіка, який зметикував що русло річки не дуже широке — всього 22 метри. Та ще замолоду звів повітряну переправу, якою досі користується півсела. Особливо влітку, коли люди обробляють свої ділянки та випасають на нашому березі худобу.»

Жінка каже, що «літає все життя»

«Раніше щодня літала на роботу. А стаж у мене — майже 40 років. Відколи на пенсії — на закупи та в гості до рідні».

Механізм повітряної переправи простий: металевий трос з одного боку закріплений на металевій опорі, на другому березі опорою слугує старий дуб.

«Мій чоловік його зміцнив підпорою. До колеса, що бігає по металевому канаті, прикріплено дерев'яне корито. Сідаю в нього, руками перетягаю гумовий шланг по тросі. Ось так й перелітаю у кориті з берега на берег. Коли до мене приходять гості, тросом передаю їм корито, а вони самотужки переправляються», — розказує жінка.

Нині ж переправа, якій понад 50 років, потребує капітального ремонту. Корито — старе, деревина прогнила. Та й трос не треба поміняти на новий.

«Але нині на це потрібно великі гроші. А перед Різдвом одну з опор, що на березі, мало не зніс автомобіль. Металева опора похилилася, потрібно укріпити, — бідкається Христина Юріївна. — Мій чоловік доглядав повітряну переправу, якби ще був живий, може, щось би й примудрував. Та вже восьмий рік, як помер. Прошу владу збудувати для нас бодай пішу підвісну переправу. Усе життя мріяли з чоловіком, як пройдемо на другий берег по новому мості, та, мабуть, і я його вже не дочекаюся».

Щодня повітряними човнами користується близько 500 пасажирів.

«Провезу з вітерцем! Моя „каретка“ — міцна, одного разу навіть корову на ній переправляв. А це п'ять центнерів живої ваги», — сміється Іван Росоха, який разом із онуком готує агрегат до роботи.

«Замолоду літав до дівчини на побачення, а нині вже й у моєї дружини понад 35 років „повітряного“ стажу. Та, хильнувши зайвого, до повітряного „керма“ — зась! Ризикуєш скупатися у крижаній річці.»

Для селян цей екстрим — звичайна ділянка дороги, яку доводиться долати бодай двічі на день. За допомоги летючого корита вони переправляють на другий берег Ріки людей, сіно, будівельні матеріали, меблі, а влітку — ще й худобу.

Джерело: Gazeta.ua
Розділи: Суспільство

23 жовтня

Інші дати
Народився Пилип Козицький
(1893, с. Летичівка, Черкаська область – 1960) – український композитор, музикознавець, педагог, громадський діяч. Один з організаторів і керівників Музичного товариства імені Миколи Леонтовича.
Ой одна я, одна, Як билиночка в полі, Та не дав мені бог Ані щастя, ні долі. Тілько дав мені бог Красу – карії очі, Та й ті виплакала В самотині дівочій. (слова Тараса Шевченка, музика Пилипа Козицького)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі