chrome firefox opera safari iexplorer

Приватний інвестор, який реставрує Будинок профспілок, забере третину площі, а музей Революції гiдностi залишається без приміщення

03 березня 2016 о 13:36
gurt.org.ua

«Ми з гідністю маємо нести нашу культуру та традицію. Ми — не раби, і ніколи ними не будемо. Наш шлях — до європейських цінностей», — такими були основні гасла Революції гiдностi.

Два роки тому в Україні народ повстав проти свавілля корумпованої влади. Внаслідок злочинного насильства мирний протест перетворився на революційний рух, який привів як до політичних змін, так і до змін у свідомості українців. Саме тому майбутній музей Революції гiдностi має бути скерований у майбутнє, бо, як переконані ініціатори його створення, саме туди спрямовані погляди людей, які стали творцями нової української історії.

Не забути нічого

Тривалий час українські громадські активісти та музейники говорять про заснування музею Революції гiдностi. Ще у травні 2014-го була створена ініціативна група, яка розробляла концепцію музеєфікації подій Революції гiдностi. У листопаді минулого року Кабінет Міністрів розпорядився утворити новий державний заклад — «Меморіальний комплекс Героїв Небесної сотні — Музей Революції гiдностi». Новостворений заклад віднесли до сфери управління Українського інституту національної пам’яті, а директором музею став голова Громадського об’єднання Ігор Пошивайло.

Громадська ініціатива «Музей Майдану/Музей Свободи» від самих подій Революції гiдностi опікується питаннями збереження пам’яті, досвіду, духу Майдану. За словами активістів, ще у січні 2014-го вони почали знімати відео, фотографувати, записувати історії і спогади майданівців, збирати різні речі з Майдану для майбутньої колекції. Оскільки тоді план музею був лише у головах музейників, то усе з барикад тягнули у Музей Івана Гончара, який став першою державною установою, що підтримала ініціативу представників громадськості. За словами активістів, більшість музеїв у листопаді-грудні 2014 року лише спостерігали за тим, що відбувається, і ніяк не проявили свою позицію.

Наразі спільними зусиллями працівників Українського інституту національної пам’яті, представників приватних кіл, волонтерів зібрано близько двох тисяч предметів для майбутнього музею, але робота зі збору експонатів та історичних свідчень про події Революції гiдностi й досі триває. Серед зібраного — елементи барикад, предмети самозахисту, щити, кийки, коктейлі Молотова, дорожні знаки, каски з залишками крові, «йолка», колекція прапорів, катапульта, знищений ущент автомобіль автомайданівця, серія 10-метрових полотен художника Володимира Свачія тощо. Проект «Майдан: усна історія» стане основою архіву Майдану та служитиме джерельною базою для істориків, режисерів-документалістів, соціологів, психологів, — переконані музейники.

Не консервуємо, а спілкуємося

Базова концепція майбутнього музею — це багатофункціональна інтелектуальна платформа, яка б існувала задля переосмислення тих подій та залучала різні точки зору до обговорення. Музей Революції гiдностi, як і будь-який класичний музей західного типу, має ставити запитання — вважають його ініціатори. «Наша мета — не консервативний музей, а живий майданчик для активізації тих громадянських ініціатив, які виникли на Майдані, — розповідає директор музею Революції гiдностi Ігор Пошивайло. — На жаль, із завершенням фізичного Майдану зникли Відкритий університет Майдану, Автомайдан, Пошта Майдану, Бібліотека Майдану, які з’явилися спонтанно, але показали всю силу та ефективність громадянського суспільства. Усі вони були абсолютно незалежними від вказівок згори та державного фінансування, але у конструктивному руслі могли творити зміни у суспільстві. Ми маємо створити не формальний простір консервації важливих історичних подій, а спрямувати наш вектор для майбутніх поколінь, які не брали участі у революційних подіях».

Організатори музею бачать його, як своєрідний хаб, кластер для майданівських і постмайданівських ініціатив, представництва креативних індустрій. Утім зараз є музей, але немає приміщення. Якщо раніше як приміщення майбутнього музею розглядали «Профспілки», то зараз виявилося, що їх реставрує приватний інвестор, який за свою роботу забере третину усієї площі. Питання, кому належатимуть інші дві третини — поки залишається відкритим.

Наразі тимчасова локація музею розташована в «Українському домі», але й він перебуває у підпорядкуванні Державного управління справами. За словами директора музею, через ці фактори за місяць свого фактичного існування вони відправили велику кількість листів представникам державної та виконавчаї влади, але не отримали жодної реакції. Активісти кажуть, що ідеальний варіант локації майбутнього музею — частина території Революції гiдностi (алея Небесної сотні), а на постійній основі музей розміститься у будівлі, яка буде побудована на Інститутській, 3 (Жовтневий палац), але поки на тому місці лише виритий котлован.

Польський досвід для Києва

У сусідній Польщі 12 років тому відбулася Велика музейна революція. Трохи більше року знадобилося невеликій групі польських ентузіастів, аби створити наративну музейну установу. Першим сучасним польським музеєм став Музей Варшавського повстання, який тепер визначає стиль і зміст наступних подібних проектів. Жителі Варшави називають цей музей одним iз найпопулярніших місць столиці, які обов’язково потрібно відвідати кожному туристові. Попри те, що музей був створений ще у 2004-му році, відвідуваність його залишається на стабільно високому рівні й досі.

Наразі штат українського Музею Революції гiдностi тісно співпрацює зі своїми польськими колегами, які вже мають досвід створення «живого музею» або, як вони його називають «музею життя». «Під час зустрічі з керівництвом музею Варшавського повстання з’явилося розуміння, що ці два музеї — цей польський і майбутній український — мають показувати метафізичний конфлікт, тобто протистояння добра і зла. Суспільна вартість таких інституцій полягає в тому, що вони допомагають будувати спільноту. А це значить, що такі музеї мають пояснювати, що таке добро і зло. Утім формула «показувати, що таке добро і зло» також містить певну небезпеку: не можна «показувати пальцем»: ось це — добро, а це — зло! У таких підходах є елемент авторитаризму. Тому український музей має перетворитися з музею готових відповідей на музей запитань», — переконаний історик Олександр Зінченко.

З огляду на польський досвід українські музейники переконані: в середньому на побудову музею Революції гiдностi необхідно від трьох до п’яти років. «Я вважаю, що цінності музею Революції гiдностi залишаться актуальними і в близькiй, i в далекій перспективі для українців, — каже Ігор Пошивайло. — Актуальність музею не спаде, можуть змінитися форми втілення цього задуму. Тому 3-5 років — небагато. До того ж музей не з’являється зненацька».

Олена КАПНІК, Україна молода

27 травня

Інші дати
Народився Панас Саксаганський (Тобілевич)
(1859, с. Кам»яно-Костувате, Миколаївська область – 1940), український актор, режисер, драматург і педагог школи М.Кропивницького, корифей українського побутового театру.
«Сцена…— мій кумир, театр — священний храм для мене!» (Панас Саксаганський)
Розгорнути

Майбутні події Дивитися всі