chrome firefox opera safari iexplorer

Унікальне мистецтво автобусної зупинки повільно самознищується

18 березня 2016 о 12:01

Про цікавий самодостатній окремий жанр мистецтва — мистецтво автобусної зупинки — який, на жаль, повільно знищується в Україні, написав Олег Супруненко у своїй статті для «Дзеркала тижня».

Автор звертає увагу, що ці здебільшого залізобетонні «малі архітектурні форми» в часи СРСР не зазнали тотальної будівельної стандартизації, висміяної в «Іронії долі».

На автобусних зупинках відгранювали свою майстерність майбутні дизайнери (хоча цього слова тоді не вживали), захищаючи на їх оформленні дипломні проекти. І студенти, і професійні автори з іменами залишили на художніх кам'яних полотнах та мозаїчних панно зображення здобутків радянської влади у вигляді робітників, селян та лісорубів на тлі худоби, сільгосптехніки, агропейзажів тощо.

gazeta.dt.ua

 gazeta.dt.ua

На українських теренях особливо популярною стала техніка мозаїки — копітка, але з тривалим часовим запасом.

«Мистецтво зовнішньої мозаїки почало активно розвивалося з 60-тих років ХХ ст. Завдяки стабільному фінансуванню, мозаїчні зображення розроблялись і виконувались на автобусних зупинках та зовнішніх фасадах міських архітектурних споруд упродовж третини століття існування СРСР. Мозаїка автобусних зупинок — унікальне мистецьке явище, яке давало можливість митцям проявити творчу свободу, протистояти ідеологічній цензурі. Це був своєрідний радянський стрит-арт», — говорить професор Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка Олена Бистрова.

gazeta.dt.ua

 gazeta.dt.ua

«Мистецтво майстрів мозаїки в Україні охоплює багато шкіл і стилістичні напрями — експресіоністські й натуралістичні, соц-арт і поп. Кожен твір мистецтва унікальний, копіювання залишається долею західних культур… Тепер мета мого життя — я хочу добитися, аби найгарніші автобусні зупинки України було взято під захист ЮНЕСКО», — так написав кілька років тому в своєму електронному щоденнику німецький мандрівник Крістофф Брумме, після чого в газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung вийшла друком стаття про мальовничі зупинки України. А загалом, підбірки найцікавіших Soviet Bus Stop з обов'язковим набором зупинок з України потрапили в низку ілюстрованих альбомів та навіть документальних фільмів, створених у Європі.

gazeta.dt.ua

 gazeta.dt.ua

Втім, звертати увагу — не означає цінувати. Напіврозвалені, із замазаними малюнками та напівздертими кахлями й мозаїкою, майже завжди з наліпленою рекламою, засмічені, захаращені — такими постає ледь не половина тих незчисленних автобусних зупинок, що становлять густу мережу на сітці сумнозвісних українських доріг.

Хоча не бракує й позитивних прикладів, коли місцеві майстри, часто власним коштом, розвивають традицію художнього розпису і створюють цілі серії трохи наївних шедеврів, які потрапляють потім у захоплені фоторепортажі в соцмережах. А останні допомагають автобусним зупинкам України набувати популярності.

gazeta.dt.ua

 gazeta.dt.ua

Мандрівники тепер виставляють у фотозвіти не лише церкви, палаци та замки, на які виявилася такою багатою наша країна, а й цікаві зупинки — як оригінальні мітки на своєму шляху.

У соцмережі «Живий Журнал» з 2009 р. існує відповідна українська спільнота «Зупинка» (zupynka.livejournal.com), що налічує близько 180 учасників, чимало поціновувачів цих малих архітектурних форм мешкають у Фейсбуці.

Та, на жаль, справа ніяк не рушить далі — до створення громадських об'єднань, які би взялися за системний порятунок цієї спадщини, яка, не потрапивши поки що, попри мрії вищезгаданого німця, під захист ЮНЕСКО і не маючи жодного іншого охоронного статусу, повільно самознищується.

У тяжкий час, коли в Україну прийшла війна, можна знайти багато символічних сенсів у тому, що ці ж таки зупинки перетворилися на блок-пости. Із зупинок автобусних — на зупинки на шляху ворога. Першою була зупинка «Чонгар» на Херсонщині, що на початку окупації Криму стала імпровізованим прикордонним постом, за який окупанта, оговтавшись від підступного нападу, українці вже не пустили.

gazeta.dt.ua

 gazeta.dt.ua

Нерідко ці старенькі зупинки, обкладені мішками з землею, з'являються у тривожних телевізійних новинах і навіть у музичних кліпах, — таку на мить бачимо в композиції групи «Ярмак» «Білий Птаха», із бійцями ЗСУ, які під прикриттям прикрашених кахлями бетонних плит ведуть бойові дії.

Не менш символічним стало й знищення унікальної автобусної зупинки авторства Елеонори Щеглової, заслуженої художниці Криму, члена Національної спілки художників України, у Масандрі в перший же місяць окупації півострова.

«Вважаю, що необхідно вжити заходів для реставрації та консервації цих творів мистецтва, а також вдаватися до просвітницьких заходів: розповідати населенню, яке щоденно користується зупинками, про високу художню цінність цих зображень, про необхідність збереження цього виду мистецтва, яке, на мою думку, вже ніколи не відновиться», — каже професор Бистрова, і її думку поділяють як сотні «мережевих» цінителів зупинки, так і люди, котрі просто вміють бачити прекрасне в буденному…

Розділи: Традиції

25 квітня

Інші дати
Вероніка Черняхівська 
1900 – українська письменниця, поетеса-лірик, перекладачка (медичні праці, «Місячна долина» Дж. Лондона, «Прорість» Е. Золя, «Олівер Твіст» Ч. Діккенса). Онука письменника М. Старицького.
Розгорнути
Народився Микола Трублаїні (Трублаєвський Микола)
(1907, с. Вільшанка, Вінницька область – 1941) - український письменник, автор творів для дітей та юнацтва - «Мандрівки», «Шхуна «Колумб», науково-фантастичного роману «Глибинний шлях».
«Будь хоробрим, витривалим. Це потрібно для Батьківщини, для тебе самого. Учись у мужніх, кмітливих, стійких, наслідуй їх. Вони допоможуть тобі стати справжнім громадянином...» (Микола Трублаїні)
Розгорнути